Читать книгу Я від Яники - Яника Мерило - Страница 8

Я вважаю, що освіта у сфері сучасних IT й інновацій в Україні, дійсно, на сумному рівні. Так, з вищою математикою, звичайно, все відмінно, але ступінь інноваційності та відповідності сучасним очікуванням ринку, а також впровадження нових технологій – не дуже. Я навіть не порівнюю зі Штатами, де круті інновації часто з’являються в результаті співпраці приватного сектора, держави й університетів.

«Нам би з десяток комп’ютерів у комп’ютерний клас», – відповів проректор одного з крутих вишів, коли я запитувала його про те, як можу підтримати розвиток у сфері інновацій.

Це не смішно, а сумно. «Ні, не потрібне новітнє середовище розвитку й тестування кіберспеців», – відповів інший проректор, коли я запропонувала навчання на кіберполігоні.

«А що як студенти зрозуміють, що вони круті, і підуть?»

«У такому випадку краще взагалі не розвивати знання і вміння, щоб вони не пішли?» – не зовсім розуміла я.

«Ну якось так. Вони або зрозуміють, що круті, і поїдуть за кордон, або – що вони реально слабкі. Але ми ж цього теж не хочемо показувати».

І це не жарт, а реальність.

Приблизно на такому рівні була й освіта у сфері програмування в Естонії за часів моєї молодості, і майже все перехідне покоління росло самоучками. Приватний сектор був далеко попереду, і не хотілося витрачати ані хвилини на академічні знання, всі розвивалися разом й окремо через реальну роботу. Такий був час – час особливо яскравих контрастів старої програми вишів і нових можливостей у роботі й «реальному житті», як нам здавалося. Уже потім, коли Талліннський Технічний університет став співпрацювати з приватними компаніями щодо створення програми навчання, і банки разом зі Skype створили Естонський IT-коледж, ситуація почала змінюватися.

З 16–17 років я постійно крутилася в айтішній тусовці: разом ходили з наметами на літні фестивалі, разом грали в сквош, разом збиралися вечорами в комп’ютерних класах, щоб сидіти в чатах біля темних екранів і грати в MUD (Multi-User Dungeon) а пізніше – у першу версію Halo, чорні термінали і Сommand Line.

Так вийшло, що я вирішила вчитися не IT, а чогось зовсім іншого – теології. На класичній навчальній програмі теології в Тартуському університеті я досліджувала історію релігії й релігій світу, вивчаючи напам’ять Біблію й занурюючись в іврит.

Можливо, це була генетична підсвідомість по лінії дідуся Аркадія або просто звідкись взявся інтерес, але я вирішила, що тільки зараз, після закінчення школи, є час вчитися того, що реально цікавить. Потім у житті доведеться вчитися того, що знадобиться, але не факт, що це буде цікавим. Не так багато хороших кар’єр побудовано на вищій освіті священника, але коли ще в житті буде можливість вчитися того, що цікаво?

Саме священниками були всі мої прадіди, починаючи з Варлаама Хутинського, що жив у XII столітті й був канонізований двісті років потому. Як дивно бачити свого далекого предка на іконах, знаючи, що рід триває, не перериваючись, і я народилася з прізвищем мого прадіда, зображеного на іконі. Якось дивно, але круто…

Я ніколи не хотіла стати священником, але мене цікавить і завжди цікавила психологія мас й архітектура церков. Як за допомогою релігії впливають на свідомість мас? Психологія управління масами, комунікація та відмінний маркетинг. GR-менеджмент (Government Relations) з самого початку не дуже вийшов, якщо можна трохи пожартувати. Однак потім ще й як налагодився!

Свою дипломну роботу я збиралася написати про «ринкову вартість бренду Ісуса», але очікувано, що до цього не дійшла, тому що через роботу в IT остаточно переїхала в Таллінн.

І я справді вважаю, що Біблію створювали круті маркетологи й копірайтери, якщо використовувати сучасну термінологію. До речі, без іронії і з глибокою повагою. Ну як можна було б краще сказати, ніж «на початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог»? Я до релігійності ставлюся зі щирою повагою, як до потреби або бажання вірити у щось. І нерідко теж ходжу до церкви поставити свічку. Просто. Мені подобалося б, якби було щось більше за життя і якесь умовне плече, на яке можна покласти голову. Навіть Ейнштейн, крутий прагматик, вірив в умовного бога, бажаючи, щоб хтось в так само умовному харчовому ланцюжку був вищим за нього. І щоб не просто розібрати все на біти, байти й молекули. Нехай щось залишиться. І щоб любов була не просто хімічною реакцією, а чимось набагато більшим.

Так і вийшло, що спочатку я вчилася зовсім не за профілем і тільки потім опанувала підприємництво та менеджмент, і врешті-решт закінчила у Великій Британії магістерську програму сталого менеджменту. Але це точно буде не все.