Читать книгу Марія Кюрі - Юлия Потерянко - Страница 7

Попри те, що Маня добре вчилася, і навчання давало їй втіху, ці роки свого життя назвати радісними вона ніколи так і не змогла. Біди і справжні нещастя випадали на долю родини Склодовських одне за одним.

Дівчинці було всього шість років, коли у день повернення всієї родини з літніх канікул тато Владислав отримав офіційного листа про те, що він більше не обіймає посаду субінспектора гімназії, де працював. Начальству не подобалося те, що він співчував рідній Польщі, яка втратила самостійність, і навчав своїх дітей польської грамоти. Пана Склодовського понизили до простого вчителя і скоротили платню. Разом з посадою він залишився і без службової квартири. Тому його велика родина змушена була зменшити витрати і переїхати до меншого помешкання, ще й розташованого на розі будинку – взимку в таких квартирах із пічним опаленням жахливо холодно.

Щоб заробити на життя і поїздки мами Броніслави до моря, де вона підліковувала туберкульоз, що її мучив, татові Владиславу довелося брати учнів на повний пансіон. Це означало, що десять, іноді більше хлопчиків жили разом з усіма численними Склодовськими. Батько сімейства давав їм уроки з усіх необхідних предметів і на додачу забезпечував харчуванням. У квартирі стояв постійний шум і було неймовірно тісно.

Справжнє лихо прийшло в сім’ю, коли один з хлопчиків-пансіонерів захворів на жахливу хворобу – черевний тиф, а від нього заразилися сестри Зося і Броня. Ліків від цієї недуги тоді не було і старша з дівчаток так і не змогла одужати. Ховати Зосю вирушили тато, Еля і Маня. Мама Броніслава вже була занадто слабка через туберкульоз, а дочка Броніслава ще не повністю одужала після тифу. Перші дні після похорону в переповненому людьми будинку було так тихо, як не бувало ще ніколи. Навіть 8‑річна крихітка Анчупечо плакала, як доросла – без ридань, тільки нишком витираючи гіркі сльози.

Після величезного горя, що спіткало його родину, тато Владислав вирішив будь-що заробити і вклав усі 30 тисяч рублів, які зібрав на посаг дочкам і для сина, у будівництво парового млина. На жаль, задум виявився невдалим і становище сім’ї Склодовських лише погіршилося.

Маня, немов намагаючись відгородитися від навали нещасть, що випали на долю її родини, з головою поринула в читання і навчання. Вечорами, коли з обіднього столу Склодовських прибирали всі тарілки і більше десятка дітей різного віку розкладали на ньому свої підручники та зошити, вона клала перед собою книжку, затикала пальчиками вуха, щоб шум їй не заважав, і читала. Прочитані вірші вона запам’ятовувала з першого разу, імена і дати засвоювала миттєво, швидко читала і рідною польською, і необхідною у школі російською. Сестри, брат і хлопчики, що жили в їхній квартирі, часто намагалися збити Маню з пантелику. Вони шуміли, бігали та голосно сміялися в її присутності, але все було марно.

Одного разу, коли в гості прийшла двоюрідна сестра Склодовських Хенріка Міхаловська, діти навіть вирішили розіграти Марію. Вони збудували навколо самовідданої маленької читачки цілу стіну зі стільців, які знесли з усієї квартири. Споруда вийшла хитка, але жертва розіграшу лишалася нерухомою – вона зосередилася на тому, що читає, і зовнішнього світу для неї в цей момент не існувало. Вперше поворухнулася Маня, коли дочитала главу і закрила книжку. Від її руху стільці з гуркотом розсипалися, один навіть вдарив дівчинку в плече. Але помсти і сварки не було – маленька Склодовська, молодша за всіх тих, хто намагався її розіграти, виявилася занадто серйозною і дорослою для таких дрібниць.

Але, як би Маня не намагалася сховатися в прекрасному світі книжок (а читала вона усе підряд – підручники, романи і пригодницькі повісті, літературу з фізики, яку брала у тата), повертатися у реальний світ доводилося постійно. А життя було дуже невеселим. Дівчинка спала разом з сестрою Елею на одному дивані у вітальні, тато від постійних клопотів весь час виглядав сумним і стомленим, а мама тяжко хворіла і з кожним днем ставала все слабшою. Склодовським дуже не хотілося в це вірити і заперечувати очевидне – але це були останні дні життя мами Броніслави.

9 травня 1878 року вся родина зібралася навколо її ліжка. Пані Склодовська тоді зібрала весь залишок сил, щоб сказати щось добре кожному – і чоловікові, і чотирьом дітям. А останнім словом, яке вона вимовила, було тихе: «Люблю».

У мить, коли мами не стало, Маня тихо закрила руками обличчя і залилася сльозами. Тепер вона, як і Еля, як Юзеф і Броня, сирота. Всі турботи про сім’ю лягають виключно на плечі батька. І тепер його точно ні в якому разі не можна підвести.

Запитання

‐ Чому сім’ї Склодовських довелося переїхати до квартири меншого розміру?

‐ Як тато Владислав став заробляти на життя після переїзду?

‐ Чим займається Маня, щоб не думати про погане?

‐ Яке горе спіткало сім’ю Склодовських? І яку обіцянку дала собі наша героїня, зіткнувшись з ним?