Читать книгу Марія Кюрі - Юлия Потерянко - Страница 9

У 1883 році Марія Склодовська закінчила гімназію у краківському передмісті. І не просто так, а з золотою медаллю – як учениця, котра блискуче опанувала всю шкільну програму. З приводу випуску класу, в якому навчалась Маня, 12 червня, в один із найдовших днів року, влаштували свято. Імена найкращих випускників зачитували окремих списком, їх вітали вчителі, а чиновник російського імператорського уряду під звуки невеликого оркестру потискав їм руки. Для молодшої Склодовської, чиє ім’я, звісно, було у почесному списку, до цього дня спеціально замовили парадну сукню чорного кольору і прикріпили до неї гарну бутоньєрку з чайних троянд. Подія була неймовірно урочистою!

Вчорашні школярки, незалежно від оцінок у державному атестаті та виявлених їм почестей, жахливо хвилювалися. Незабаром їм всім треба було вирішити, чим займатися в житті далі, але зараз дівчаток більше цікавило питання, як зберегти безтурботну шкільну дружбу. Маня вирішила, що буде щотижня писати всім своїм подругам листи з докладною розповіддю про те, як у неї справи. Цілком імовірно, що їй буде чим поділитися з подругами, адже тато Владислав уже прийняв рішення: дочка, яка з таким завзяттям працювала під час навчання, заслужила цілий рік канікул перш ніж вирушити у доросле життя. Залишалося зібрати речі – родичі в селах по всій Польщі вже чекали дівчинку з розкритими обіймами. Маню не збиралися обтяжувати ні роботою, ні навчанням – тато домовився обставити все так, щоб у найближчі місяці на неї чекали тільки відпочинок і розваги. Хіба що господарі могли попросити випускницю гімназії дати якийсь урок своїм дітям – як плату за гостинність. Ну і з Варшави час від часу надходили невеликі гроші на харчування від батька.

На диво, вчорашній серйозній та вдумливій школярці, яка не уявляла свого життя без книжок та уроків, така затія раптом припала до душі. Маня навіть писала в листі подрузі Казимирі, з якою, як і обіцяла, дуже часто листувалася, що і думати забула про геометрію з алгеброю. «Серденьку Казі» (з такого звернення починалося майже кожне послання Склодовської) шкільна подруга розповідала, що раз на день по годині дає маленькому хлопчикові урок французької, а решту часу присвячує різним задоволенням і розвагам. Навіть закинула почате вишивання! Для вчорашньої серйозної крихітки Манюсі це було нечувано – почати щось і не довести до кінця.

Жодного розпорядку дня у дівчинки не було – вона могла встати о четвертій годині ранку, а могла о 10-й і абсолютно не переживала, якщо доводилося пропустити через це сімейний сніданок. Серйозне читання Маня зовсім закинула і тепер читала тільки розважальні романи. Вона навіть помітила за собою цілком нову звичку, яка здавалася їй дивною: заливатися веселим сміхом, коли вона перебуває на самоті. Всі думки вилетіли у неї з голови, залишилися тільки безтурботність і породжений нею постійно піднесений настрій.

У селі Маня не відчувала себе самотньою – у сусідів підростали хлопчики та дівчатка її віку. Вся ця галаслива компанія із задоволенням прийняла веселу, розумну і симпатичну гостю, яка при цьому постійно поступалася їм у різних рухливих іграх, від чого ні краплі не засмучувалася. Всім подобалося голосно сміятися, коли Маня не могла зловити м’яча. Діти разом гойдалися на гойдалках, купалися в річці, ночами при світлі смолоскипів ловили раків і гуляли в лісі цілими днями. Приїжджій з Варшави дівчинці найбільше подобалося в сільському житті те, що різні ласощі на кшталт ягід і фруктів (особливо суниці) тут коштують так дешево і їсти їх можна не як десерт, а насипати просто в тарілку, ще й з гіркою, та наїдатися досхочу.

Попри те, що в рухливих іграх Марія поступалася своїм сільським одноліткам, у верховій їзді вона робила великі успіхи. Справа в тому, що у її дядька був цілий кінний завод – близько 50 породистих коней. Дівчинці дозволялося інколи брати одного з них, щоб покататися. Так за одне літо вона опанувала науку правити конем, коли він біжить риссю або мчить галопом. Мані дуже подобалося сідати верхи і об’їжджати околиці без будь-якої мети, просто для свого задоволення.

А ще за цей рік дівчинці довелося вперше побачити гори. Зимувати вона вирушила до Карпат до ще одного свого дядька на ім’я Здзіслав. Він служив у невеликому містечку нотаріусом, непогано заробляв і славився веселою вдачею. Сім’я у дядька була до пари йому самому, тому щотижня в будинку влаштовували справжню вечірку – то запрошували гостей, то відзначали якесь місцеве свято. Особливо Мані сподобалася Масляна, коли всі, святково вбравшись, надягнувши маски і взявши з собою смолоскипи, кілька днів каталися на санях округою і шумно проводжали зиму. На святкові нічні поїздки запрошували навіть музикантів! Вони, незважаючи на холод, грали веселі пісні, яким належало підспівувати просто під час їзди. Закінчувався шлях цієї незвичайної процесії справжнісіньким балом у кого-небудь із сусідів. З частуванням і танцями. І Маня завжди була найвправнішою танцівницею на цих прийомах. «Можливо, ніколи, ніколи в житті мені не доведеться веселитися так, як тепер. Після цього свята я дуже засумувала за домівкою», – писала вона Казі після тієї Масляної.

Веселі та неймовірно довгі канікули мали закінчитися в липні 1884 року, коли Мані за домовленістю належало повернутися до батька у Варшаву. Але відразу після її приїзду в дім до поважного вчителя прийшла одна з його колишніх учениць, яка згодом одружилася з французом і стала графинею Флері. На знак подяки за науку вона запропонувала своєму наставнику на два місяці канікул забрати до себе не тільки Маню, але й її сестру Елю. Наступного ж дня молодші сестри Склодовські вирушили кінним екіпажем до села під назвою Кемпа, де у графині був маєток.

У красивій графській садибі дівчаткам виділили власні кімнати з видом на широкі луки і обсаджені тополями і вербами мальовничі береги річки. Річок взагалі в Кемпі дві, вони тут зливаються, утворюючи великий водний простір, де можна не тільки вдосталь купатися, але й скільки завгодно кататися на човнах. Користуючись цією можливістю, Маня із задоволенням вчиться веслувати. А крім цього, бере участь у витівках своїх ровесників, які виходять за межі невинних дитячих ігор. Так, одному з дорослих, поки він у від’їзді, підвішують всі речі, які тільки можна, до балок стелі. Коли герой розіграшу вже затемна повертається додому, то спочатку не може нічого знайти на своїх місцях, а потім змушений обережно, щоб не підпалити що-небудь свічкою,до глибокої ночі знімати і розкладати свої речі. А одного разу діти, поки гості подружжя Флері оглядали сад, налетіли на накритий для них стіл, з’їли все, що на нього було виставлено і залишили поруч манекен, вбраний в одяг самого графа з підкладеною на живіт подушкою – нібито це він вичистив миски і тарілки.

Після кожного такого випадку господарі будинку, зібравшись разом, лають юних жартівників і закликають їх до порядку, а пізніше кожен окремо не тільки хвалить їх за винахідливість, а ще й допомагають придумувати нові витівки. Дорослих діти за це просто обожнюють і намагаються влаштовувати крім веселих хуліганських витівок ще й приємні сюрпризи. Наприклад, коли подружжя Флері відзначало того літа річницю весілля, Маня склала для них урочисту поему, яку сама й прочитала перед усіма гостями. Як їй тоді аплодували!