Читать книгу Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг - Страница 61

Надворі той звук було чутно краще.

Для Браяна то було потріскування радіозавад. На думку Ніка Гопвела, воно скидалося на те, як сильний вітер шерстить суху тропічну траву. Алберту, який попереднього літа працював у «Макдоналдсі», звуки нагадували смаження картоплі в глибокій фритюрниці, а для Боба Дженкінса то були звуки паперу, який хтось жмакає в дальній кімнаті.

Усі четверо пролізли крізь повислі смуги гуми, зійшли на багажну платформу і тепер стояли там, прислухаючись до звуків того, що Креґ Тумі називав ленґоліерами.

– Дуже вони наблизилися? – запитав Браян у Ніка.

– Не можу сказати. Звучить ближче, але, звісно, до цього ми чули їх з будівлі.

– Ходімо, – нетерпляче промовив Алберт. – Як ми дістанемося назад на борт? Поліземо вгору по сковзанці?

– Нема необхідності, – відповів Браян і показав рукою. В дальнім кінці перону № 2 стояв колісний трап. Вони вирушили до нього, їхні підошви мляво постукували по бетону.

– Ви ж розумієте, що це малоймовірно, чи не так, Алберте? – спитав дорогою Браян.

– Так, але…

– Малоймовірні здогадки кращі за відсутність здогадок взагалі, – закінчив за нього Нік.

– Я просто не хочу, щоб він почувався занадто розчарованим, якщо це виявиться безуспішним.

– Не хвилюйтеся, – делікатно промовив Боб. – Мого розчарування вистачать на нас усіх. В ідеї цього хлопця є добротний, логічний сенс. Ми мусимо її перевірити… хоча, Алберте, ви ж усвідомлюєте, що можуть існувати чинники, яких ми ще не виявили, чи не так?

– Так.

Вони підійшли до мобільного трапа, і Браян підбив ногою гальмівні сішки при його коліщатах. Нік зайняв позицію при держаку, що стирчав з лівого боку перил, а Браян вхопився за той, що був справа.

– Я сподіваюся, цей трап ще здатен котитися, – мовив Браян.

– Мусить, – відгукнувся Боб Дженкінс. – Деякі – напевне, більшість – простих фізичних і хімічних компонентів життя, здається, залишаються дієвими; наші організми спроможні переробляти повітря, двері відчиняються й зачиняються.

– Не забуваймо про гравітацію, – докинув Алберт. – Земля все ще притягує.

– Давайте покинемо балачки і просто спробуємо, – сказав Нік.

Трап покотився легко. Двоє чоловіків повели його по бетону в бік «767-го», Алберт і Боб пішли слідом за ними. Якесь з коліщат ритмічно попискувало. Єдиним іншим звуком було оте негучне, постійне хрусь-хрум-хрусь звідкілясь з-за східного обрію.

– Подивіться на нього, – промовив Алберт, коли вони наблизилися до «767-го». – Просто подивіться. Хіба ви не бачите? Хіба ви не бачите, наскільки більше в ньому наявності, ніж у будь-чому іншому тут?

На це питання не потрібно було відповідати, ніхто й не відповів. Усім це було видно. І знехотя, майже проти власної волі, Браян почав думати, що цей хлопець може мати певну рацію.

Вони приставили трап до літака під кутом, між евакуаційною сковзанкою і фюзеляжем, горішня сходинка трапа опинилася на відстані лише одного довгого кроку від відчиненого люка.

– Я йду першим, – сказав Браян. – Після того, як я затягну назад сковзанку, Ніку, ви з Албертом перекотите трап на кращу позицію.

– Слухаюсь, капітане, – відгукнувся Нік і вправно відсалютував, торкнувшись кісточками стиснутих вказівного і середнього пальців свого чола.

Браян пирхнув: «помічник аташе». А потім стрімко збіг вгору по трапу. За кілька хвилин, скориставшись її витяжними стропами, він затягнув евакуаційну сковзанку назад досередини. А потім, вихилившись з дверей, спостерігав, як Алберт з Ніком, обережно маневруючи, підкочують трап у таку позицію, щоб його горішня сходинка опинилася прямо під передніми дверима «767-го».