Читать книгу Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг - Страница 62

Тепер бейбісітерами біля Креґа були Руді Ворік з Доном Ґефні. Бетані і Дайна з Лорел вишикувалися перед вікном у чекальній залі, дивлячись надвір.

– Що вони роблять? – запитала Дайна.

– Вони прибрали сковзанку і приставили до дверей трап, – сказала Лорел. – Зараз по ньому піднімаються. – Вона подивилася на Бетані. – Ви справді не знаєте, що вони там затівають?

Бетані похитала головою:

– Я знаю лише те, що Козир – Алберт, тобто – немов сказився. Хотілося б мені вірити, що то був просто такий шалений сексуальний потяг, але я так не думаю. – Вона замовкла, усміхнулася, а потім додала: – У всякому разі, поки що. Він казав щось на кшталт того, що в літаку більше наявності. А в моїх парфумах менше наявності, що, мабуть, не втішило б ту Коко Шанель, чи як там її ім’я. І ще щось про двобічний рух. Я не второпала. Він просто реально белькотів.

– Здається, я знаю, – промовила Дайна.

– Що ти знаєш, любонько?

Дайна лише похитала головою:

– Я тільки сподіваюся, що вони поспішать. Тому що бідолашний містер Тумі правий. Ленґоліери наближаються.

– Дайно, вони ж… це ж просто вигадки його батька.

– Можливо, колись вони й були вигадками, – сказала Дайна, знов повертаючись своїми незрячими очима до вікна, – але зараз уже ні.