Читать книгу Чому не Еванс? - Агата Кристи, Agatha Christie, Detection Club The - Страница 10

Френкі, не гаючи часу, взялася до роботи. Того ж вечора напосілася на батька.

– Батьку, – почала вона, – ти знаєш Бассінґтонів-ффренчів?

Лорд Марчінґтон, який читав політичну статтю, не одразу збагнув, про що йдеться.

– Вони тут ні до чого, це все американці, – серйозно сказав він. – Уся ця клоунада, конференції – марне витрачання часу та грошей…

Френкі кілька разів уточнювала запитання, неначе локомотив, штовхаючи свідомість лорда Марчінґтона до потрібної зупинки.

– Бассінґтони-ффренчі, – повторила вона.

– І що тобі до них? – спитав лорд Марчінґтон.

Френкі не знала, що відповісти. Натомість вона добре знала, що батькові подобається сперечатися, тож сказала:

– Це ж йоркширська родина?

– Маячня! Гемпширська. Ще є, звісно, шропширська гілка, а також ірландська. Звідки твої друзі?

– Точно не знаю, – відказала дівчина, погодившись із припущенням про нових знайомих.

– Не знаєш? Це ж як? Треба знати!

– Люди не поспішають розпитувати в наші дні, – пояснила Френкі.

– Не поспішають, – оце й усе, що вони роблять. У наші дні ми розпитували. Тоді одразу було зрозуміло, хто й звідки. Каже хтось, що він із гемпширської гілки – чудово, твоя бабуся вийшла заміж за мого троюрідного брата. Ставало ясно, як ми пов’язані.

– Мабуть, це було мило, – відповіла на батькові слова Френкі. – Але тепер не до генеалогічних та географічних досліджень.

– Та вам тепер ні до чого немає діла, окрім як до отруйних коктейлів.

Лорд Марчінґтон раптом застогнав від болю – він ворухнув подагричною ногою, якій не йшло на користь необмежене споживання портвейну з родинних підвалів.

– А вони багаті? – запитала його донька.

– Бассінґтони-ффренчі? Важко сказати. Шропширських життя потріпало – податки на спадок, інші клопоти. Хтось із гемпширських одружився з багатою спадкоємицею. Американкою.

– Хтось із Бассінґтонів-ффренчів був тут позавчора, – сказала Френкі. – Підшукував собі будинок, здається.

– Як дивно. Навіщо комусь купувати тут будинок?

«От у чому питання», – подумала Френкі.

Наступного дня вона пішла в контору рієлторів, шановних Вілера та Овена.

Містер Овен власною персоною кинувся їй назустріч. Френкі люб’язно всміхнулася йому й сіла на стілець.

– Чим же ми заслужили ласку допомогти вам, леді Френсіс? Невже ви збираєтеся продати Палац? Ха-ха-ха! – Містер Овен посміявся з власного жарту.

– Якби ж то ми могли, – мовила вона. – Ні, правду кажучи, у мене виникла підозра, що один мій друг був тут позавчора. Містер Бассінґтон-ффренч. Він підшукував будинок.

– А! Так, дійсно. Я добре запам’ятав прізвище. Дві літери «ф».

– Точно, – підтвердила дівчина.

– Він розпитував, що тут продається з невеликих будинків. Мусив повернутися додому наступного дня, тож мало подивився, але я так розумію, що він нікуди не поспішає. Після його від’їзду на продаж виставили ще один чи два будинки, які могли б йому підійти. Я надіслав йому деталі, але відповіді не отримав.

– Ви писали на його лондонську чи заміську адресу? – уточнила Френкі.

– Зараз гляну. – Він викликав молодшого секретаря. – Френку, потрібна адреса Бассінґтона-ффренча.

– Роджер Бассінґтон-ффренч, есквайр, «Мерровей-корт», Стеверлі, Гемпшир, – жваво повідомив молодший секретар.