Читать книгу Божественна комедія - Данте Алигьери, Аліг'єрі Данте, John Hurt - Страница 22

1 Так ми з моста на міст, багато вівши

Чужих моїй Комедії розмов,

Пройшли, щоб, зором глибочінь розкривши,

4 Ще на один поглянуть Лихосхов

В нових покарах і новій печалі;

Занадто чорним я його знайшов.

7 Як у Венеції, де в арсеналі

Взимі в’язка смола кипить, буя,

Щоб засмолити судна на причалі,

10 Що там стоять; і дехто обробля

Готове вже судно, а дехто маже

Борти мандрованого корабля,

13 Хто робить весла, хто канати в’яже,

Той ремонтує ніс, а той корму,

Хто ж на бізань, фок-мачту ладить тяжі, —

16 Тут не вогню, а вишньому уму

Завдячувала рідина кипінням,

Сочившись звідусіль у чорну тьму.

19 Смолу я бачив з булькотанням пінним,

І верх її шумливий то здіймавсь,

То опадав з бурхливим клекотінням.

22 Розглянуть я все пильно силкувавсь,

Та вождь, говорячи: «Дивись, дивись-но!», —

Відтяг мене відтіль, де я лишавсь.

25 Оглянувсь я, мов той, хто ненавмисно

Тікаючи від ворога учвал,

Все озирається зі страхом, звісно,

28 Оглянувся на шум страшних навал, —

І враз побачив – мчав на нас огидний

Диявол чорний по бескеттях скал.

31 Ах, та який же був він страховидний!

Невже такі бридкі всі хвостачі,

Як він, ширококрилий, прудкохідний!

34 На гострому високому плечі

Бридкого грішника держав і дряпав

На п’ятці шкуру в нього, несучи.

37 Гукнув з моста: «Гей, хто там з Лихолапів!

От старшина святої Зіти вам, —

Топіть його, а я назад почапав

40 У землю, де лише Бонтуро сам

Хабарничать нізащо не візьметься,

І з «ні» вам «так» за гроші зроблять там».

43 Жбурнув його, як завжди тут ведеться,

Й погнав назад; пес, пущений з ланця,

За злодієм так швидко не женеться.

46 А той пірнув і вирнув, та плавця

Чорти настигли, й кожен дав по тичці,

Із криком: «Ні Святого в вас Лиця,

49 Ані купань нема, як в Серкйо-річці!

Щоб не зазнав ти наших пазурів,

Сиди собі в смолі, як фрукт на дичці!»

52 Та й підчепили сотнею гаків,

Приказуючи: «Ти не будь докучним,

Чи стань одним з таємних шахраїв».

55 Так кухарі велять своїм підручним

Втопляти м’ясо гаком в казані,

Щоб не спливало й залишалось тучним.

58 І добрий вчитель мій сказав мені:

«Щоб не побачив хтось тебе одразу,

Сховайся за уступи кам’яні

61 Й не бійся, чуючи мені образу,

Бо від цієї чортівні я діл

Таких наслухався того ще разу».

64 А далі перейшов він мосту схил

І, шостого уздрівши схову ложе,

Нових набратись мусив мужніх сил.

67 3 такою лютістю і так вороже

Не нападають пси на жебрака,

Що всюди жебрає, де тільки може,

70 Як біси вистрибнули з-під містка

Та й кинулись на нього із гаками,

Але він гримнув: «Геть, юрмо дерзка!

73 Хай вислухає той мене між вами,

Кому ясний моєї мови зміст,

А там, як зможете, тягніть до ями!»

76 Гукнули всі: «Хай вийде Лихохвіст!»

І вийшов він, лишивши решту ззаду,

Й спитав: «Який тебе періщить хлист?»

79 «Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,

Невже б то зваживсь, – вчитель мій сказав, —

Сюди прийти я, знавши вашу зваду?

82 Я з волі Божої сюди попав.

Отож не заважай, бо небо хоче,

Щоб іншому я шлях цей показав».

85 Пиха чортяча зникла неохоче.

Він розгубився, упустив свій гак

І мовив іншим: «Шкода, він проскоче».

88 Тут вождь мені: «О ти, що певно так

Сховався за уступ, з кутка зручного

Виходь, і хай тебе покине ляк».

91 І я підвівся і підбіг до нього,

Й чорти мене обстали у злобі,

І я боявсь їх зрадництва лихого.

94 Так, бачив я, тремтіли у журбі

Подолані, виходячи з Капрони,

В ворожій бачачи себе юрбі.

97 Припав я до вождя для оборони

Й в мерзотні пики утопив свій зір:

Добра не обіцяв їх зір червоний.

100 Гаки спустили й: «От завив би звір, —

Між себе мовили, – гучноголосо!»

Й відповідали: «То й гати до дір!»

103 Але на них поглянув гнівно й косо

Той чорт, що говорив з вождем моїм,

І вигукнув: «Облиш, облиш, Нечосо!»

106 А там сказав до нас: «Невільно цим

Уступом вам іти, бо арку шосту

Зруйновано не знати як і ким.

109 Щоб іншу путь вам відшукати просту,

Зайдіть в печери ближчої жерло,

Там вихід є ще до одного мосту.

112 Учора без п’яти годин було

Дванадцять сотень шістдесят шість років,

Як землетрусом міст той геть знесло.

115 Я шлю моїх оглянуть з усіх боків

І стан речей узнати в тім краю, —

Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.

118 Десятку, Бородо, збереш свою, —

Він став лічить: – Ти підеш, Злий Собако,

Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,

121 Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,

Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,

Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.

124 По стежці смоляній ідіть самі,

А ті хай обминуть моста остачу

Й до переходу йдуть собі в пітьмі».

127 «Ой леле, вчителю мій, що я бачу!

Ти шлях цей знаєш, сам зі мною йди, —

Промовив я, – вони ж несуть невдачу.

130 Коли ти обережний, як завжди,

То чом не бачиш, зле вони клопочуть

І поглядами зичуть нам біди?»

133 А він: «Не бійся, хай собі скрегочуть, —

Це проти тих, засуджених навік,

Що із смоли тут виринати хочуть».

136 І вирушили всі на лівий бік,

Але з них кожен перед Бородою

Поміж зубами висунув язик,

139 А той їм з заду прогримів трубою.