Читать книгу Божественна комедія - Данте Алигьери, Аліг'єрі Данте, John Hurt - Страница 23

1 Я бачив вершників, які до бою

Ладналися з пихою в рівний стрій,

Але назад тікали із ганьбою;

4 Я бачив, ворог нищив навісний

Вас, аретинці; бачив я колони

Солдатів; бачив рицарський двобій

7 Під барабан, сурму, а чи під дзвони,

А чи на знак з високих башт фортець,

Місцевий або видний крізь кордони, —

10 Але ніде не бачив я, щоб грець

Обрав на свій сигнал просту волинку

Для всіх – чи піший то, чи верхівець.

13 Ми із чортами вийшли на стежинку

(Ну ж і компанія!), та зриш людей

Побожних в церкві, а п’яниць – у шинку.

16 Мій зір цікавився смолою, де

Хотів я бачить всі куточки схову

І всіх, хто шляхом вічних мук іде.

19 Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову

Судно нещасне в вирах потопить,

Вистрибує з-під водного покрову, —

22 Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,

Якийсь із грішників червону спину

Являв очам на блискавичну мить.

25 І наче жаби під жарку годину,

Лишаючи все тіло в глибині,

Самі лиш писки висувають з плину, —

28 Так скрізь чинили грішники сумні,

Але, щоб не зіткнутись з Бородою,

Ховались у киплячій гущині.

31 Я бачив – серце й досі рве журбою, —

Як забаривсь один і не пірнув

(Бува, лишиться й жаба над водою),

34 А тут Старий Кусака саме був —

Вчепився в кудли, зліплені страшенно,

І, як ту видру, сильно смиконув.

37 Їх імена узнав я достеменно,

Бо чув безперестанно кличі їх,

Коли вони звертались поіменно.

40 «Гей, Неотесо, пазурів кривих

Дай гостроту йому покуштувати!» —

Почулись голоси кількох із них.

43 І я: «Учителю, кортить спитати,

Хто із смоли киплячої там звівсь,

Як причепивсь до нього чорт рогатий?»

46 Мій вождь звернувся: «Звідки ти з’явивсь,

Коли?» – І дав той відповідь нам скору:

«В Наваррськім королівстві я родивсь,

49 І мати віддала служить до двору.

А батько мій був майстром темних справ,

Згубив себе й майна велику гору.

52 Своїм я в короля Тебальдо став

І, надто захопившись хабарами,

У цей окріп нарешті я попав».

55 Тут ікло Вепряче йому зубами,

Які не сором мати й кабанам,

Відчути дав, які від бивнів шрами.

58 Попалась миша в лапи злим котам!

Та Борода, йому спочинок давши,

Промовив: «Кинь, йому ще я задам! —

61 Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:

– Як хочеш щось дізнатись, то спитай,

Поки не розшматований назавше».

64 І вождь: «Скажи, серед тутешніх зграй

Чи не трапляються якісь латинці

В смолі?» І той: «Ще мить тому, бодай,

67 З сусідом їхнім був я наодинці.

Куди приємніш бути із панком,

Ніж з тим, хто шле удари навздогінці».

70 Тут Бахур: «Годі ляпать язиком!» —

Сказав, і гак у руку, як острогу,

Уп’яв, і видер з м’ясива шматком.

73 А Трута-Змій наміривсь теж у ногу

Встромити гак, але очей грозу

На нього звів десятник дуже строгу.

76 Коли ущухло трохи все внизу,

Мій вождь спитав того, чия несита

На рану скорб лила гірку сльозу:

79 «А хто була ця тінь, смолою вкрита,

Коли весь інший залишив ти люд?»

Він одповів нам: «То був брат Гоміта,

82 Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд, —

Над ворогами владарю свойому

Він учинив занадто легкий суд:

85 Усіх за гроші відпустив додому,

Як сам казав. Він був не рядовим,

А був царем у царстві тім брудному.

88 А логодорець Мікель Дзанке з ним

Веде розмову. Часто і охоче

Говорить кожен про сардінський дім…

91 Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!

Я дечого б чимало розповів,

Але боюсь, що гаком полоскоче!»

94 Помітивши, що раптом підступив

Дурний Чортяка злий, начальник лютий

Промовив: «Птах лихий, вгамуй порив!»

97 «Покличу, якщо хочете почути, —

Так зляканий став мову знов вести, —

Тосканців та ломбардців з ями смути.

100 А лихолапам краще відійти,

Щоб не лякали злістю нас своєю.

А я, не сходячи із висоти,

103 Сімох покличу стежкою цією

Прийти, як свисну, як це робим ми,

Зринаючи з смоли дихнуть над нею».

106 Звів Злий Собака писок із слиньми,

Хитнувши головою, мовив: «Балуй,

Хитруне, та не памороч уми!»

109 А той, бо спритність мав таки чималу,

Сказав: «Вам добре з Хитруном таким,

Що віддає своїх вам на поталу!»

112 Тут Никлокрил, перечачи усім,

Гукнув йому: «Як пустишся навтіки,

Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?

115 Як над смолою крил розмах великий

Розкину, то і видно буде нам,

Чи встоїш проти нашої ти кліки».

118 Читачу, подивуйся чудесам:

Всі стали очі обертать поволі,

І перший, хто не довіряв словам.

121 Цього Наваррцеві було доволі,

Напружив ноги та й стрибнув собі,

Урятувавшись від лихої долі.

124 Усі аж скаженіли у злобі,

Й найгірше той, хто більшого дав маху.

Він кинувся, гукнувши: «Я ж тобі!»

127 Але дарма: бо крил гінких до страху

Не прирівняти: цей шугнув на дно,

А той в повітрі уподібнивсь птаху.

130 Навчилось каченя не так давно,

Як сокіл надлетить – мале у воду!

І той у гніві, що втекло воно.

133 Розлючений Росотопчій нагоду

Не проминув, щоб дати бій усім,

І полетів над ямою наброду.

136 Не стрівся він з хабарником метким,

Тож бойовисько розпочав гаряче

На цей раз із товаришем своїм.

139 А цей, лихий, як яструб той неначе,

Теж в нього пазурі встромив зо зла,

Та й впали разом в озеро кипляче.

142 Жара в смолі їх миттю розняла,

Та повернутися не мали сили,

Бо обліпила крила їм смола.

145 І Борода, як інші, посмутнілий

Звелів, щоб четверо в парній імлі

На той бік прірви помагать летіли.

148 І тут, і там всі сіли на землі

Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,

Що вже спеклись в розтопленій смолі.

151 І ми їх залишили у турботі.