Читать книгу Пригоди Клима Кошового. Продовження - Андрей Кокотюха - Страница 18

– Він дражниться! Це виклик, дуельна рукавичка! Розумієте, Шацький?

– Дуже перепрошую, пане Кошовий, але маєте визначитися. Є щось одне. Або дражниться, або – викликає на дуель.

Клима зараз дратувала не так чергова пастка, в яку його заманив Різник, як неможливість зняти напругу за чаркою горілки. Минулого разу це допомогло. Але він тоді захопився, і повторювати трюк із парубоцькою вечіркою не збирався. Двічі за короткий час вертатися додому на бровах, і це чоловік іще не почав подружнє життя… Ні, не годиться, вдруге доведеться пояснювати Басі все так, як воно є. Слово чіплятиметься за слово, і наречена дізнається про його візити до повій. Це навіть страшніше, ніж розповісти їй, як його ледь не вбив маніяк. Знаючи Басин характер, є ризик – вона скасує весілля.

Тому Кошовий обмежив себе порцією рому, попросивши додати його до кави. Шацький, котрий примчав, щойно отримавши телеграму, мудро вирішив не псувати жоден із напоїв, узявши собі окремо. Поки Клим розповідав про сьогоднішню пригоду, Йозеф устиг випити один ром і повторив.

– Логіка працює, коли йдеться про нормальну людину, – парирував Кошовий, заздрісно зиркнувши на принесену чарку. – Різника це не стосується. Йому б триматися від мене подалі, бо я йду по слідах. Він це знає невідь-звідки. Хоча, – він гмикнув, махнув рукою, – по яких, у біса, слідах. Тицяюся, мов цуценя мокрим носом.

– Пане Кошовий, не картайте себе й не посипайте голову попелом. Не лише комісар Віхура – вся львівська поліція не отримала більшого результату, ніж ми!

Климові вуха різонуло оте безпосереднє ми, але за даних обставин вирішив не зважати, залишив Шацького без докорів та зауважень, відпив захололої кави.

– Чесно кажучи, я досить високо себе ціную. Особливо останнім часом. Дякую за компліменти, проте тут давайте будемо об’єктивними. Дивіться, – він став загинати пальці, починаючи з мізинця. – Луку Різника я витягнув з тюрми. Ніби перемога – та його вбив справжній Різник. Далі, – поруч загнувся безіменний, – слід, який вів до журналіста Навроцького, теж завів у глухий кут. Потім ніби відшукалася подруга останньої на той час жертви. І знову тупик, – зігнувся середній. – Навіть гірше вам скажу: аби не вдалося знайти ту приятельку, вона б лишилася живою! Різник не мав наміру її вбивати!

– Отут сперечатимусь із вами, пане Кошовий! Як не мав, коли вбив! Можна сказати, на ваших очах!

Клим рвучко подався вперед, вигукнув, не дбаючи про те, чують їх чи ні:

– Він міг убити іншу жінку!

Шацький зробив великі очі, й Кошовий, замовкнувши й покрутивши головою, зрозумів – емоції вихлюпнулись, передавши куті меду. На них почали звертати увагу. Тож, приклавши руку до серця й вклонившись, що означало загальне вибачення, він пересунув стілець так, аби не говорити через стіл, а бути плечем до плеча. Коли цікаві повернулися кожен до своїх справ та розмов, Кошовий повторив, уже неголосно:

– Якщо вбивати повій – modus operandi того, кого ми називаємо Різником, він не збирався зупинятися, розумієте? Найближчим часом на Городоцькій або десь іще знайшли б чергову курву з розпанаханим горлом. Але він невідь-звідки дізнався про мої пошуки, прийшов до Пані, вбив її і покликав мене подивитися на видовище. Цей злочин, як і вбивство Луки, – вистава винятково для моїх очей. Я не можу вдарити у відповідь, бо не знаю, куди бити. Проте ми з Різником обоє розуміємо: зараз між нами – дуель. Якщо хочете, не на пістолетах, а на шаблях чи шпагах.

– Чому такі порівняння?

– Суперник коле кінчиком. Не сильно, лише позначає удари. Туше,[45] знаєте, що воно таке?

– Чув. На собі, Богу дякувати, не відчував.

– До чого тут ви! – це прозвучало грубувато, Клим миттю зрозумів, вибачився: – Даруйте, не про ваш досвід мова. Уколи – не смертельні, швидше дряпає, ніж ранить. Але тим більше дошкульні. Бо я махаю своєю шаблюкою завзято, розтинаючи повітря круг себе. Я не можу його атакувати, Шацький. А він із того регоче, отже – дражниться. Різника забавляє такий спосіб двобою. Я постійно на його території. І викликав він мене на дуель, коли вбив Луку.

– Викрав і вбив?

– Заманив, як потім мене, – Клим помовчав, покрутивши в пальцях чашку з-під кави, замислено перевернув, виливши чорну гущу на блюдечко, розвіз срібною чайною ложечкою, ніби збирався в такий спосіб ворожити. – З останнім, нинішнім убивством теж усе не просто. Типова, скажу навіть – класична пастка. Все, що я знаю про пастки, вичитане в книжках, і тим не менше…

Раптом Кошовий помітив – далі тримає перед собою правицю з трьома зігнутими пальцями. Скривив кутик рота, старанно зігнув указівний.

– Ось. Коли я приходив до тієї жінки, Пані, вчора, помешкання освітлювалося електрикою. В кімнаті я бачив гасову лампу та два підсвічники, в яких прилаштували цілі свічки. Нові, Шацький.

– Нові, – слухняно повторив той.

– Сьогодні, зайшовши туди й знайшовши Пані зарізаною, я відзначив: горіли свічки. Хто їх запалив? Убивця, мови нема. Йому потрібна була саме така декорація і демонстрація власної величі. Але – коли він це зробив?

– Та звідки я знаю, пане Кошовий! – вирвалося в Йозефа.

– І я не знаю. Точного часу. Зате голову дам на відсіч – незадовго до моєї появи. Хвилин за тридцять до призначеного в телеграмі часу.

– Як ви то дізналися?

– Аби свічки горіли довше, вони б оплавилися вгорі більше. А так ледь-ледь. І Різник, запаливши їх, переступив через мертве тіло й заховався на кухні. Аби потім вирости в мене за спиною. Налякати – та не вбивати. Чергова демонстрація власної переваги. Мовляв, можу вбити, хочу, та не буду. Я живий не тому, що сильніший чи розумніший за нього. Різник мене пожалів, ось і все пояснення. Робить, що хоче й коли хоче. Ніхто йому нічого не зробить, не завадить, не зупинить.

– Ви говорите так, ніби давно й особисто знайомі з ним.

– Я відчуваю його, Шацький. Не можу пояснити, чому так стається. Відчуваю, й край. Тому поясню далі: Різник убив Пані щонайменше за кілька годин до моєї появи. Розумієте?

– Не дуже.

– Ось як усе відбувалося, – Клим зосередився, ніби пояснював складну науку не дуже здібному учневі. – Різник або стежив за мною, ані на мить не випускаючи мене з поля зору, і так вийшов на Пані, або дізнався про мої пошуки з інших джерел. Як би не склалося, маємо результат: він приходить сьогодні вранці до моєї нової знайомої, вбиває її – і лишає там. Йде геть. Аби пізніше повернутися, призначивши мені зустріч біля мертвого тіла. Перед тим надіславши телеграму, бо вже знав адресу моєї контори на Шевській. Труп лежав там, замкнений іззовні, бо вбивця забрав з собою ключа. Весь цей час вирішував свої справи. Поводився спокійно й природно. Потім прийшов на місце свого злочину. Щоб так само спокійно дочекатися мене. Ось коли запалив свічки.

– Це лише припущення.

– Факт, Шацький! – Клим знову трошки підніс голос. – Доведений факт, принаймні – для мене! Різник заскочив мене, та з колії не вибив. В мене було досить часу роздивитися рану. Точніше – місце, залите кров’ю. Вона загусла, встигла запектися. Маєте розуміти такі речі, ви ж медик.

– Та розумію, пане Кошовий. Згоден, коли так, то ви маєте рацію і все складається. Лиш скажіть, для чого ви так детально мені все пояснили.

Клим несподівано для себе й зовсім не відповідно до моменту зашарівся.

– Гм… Я взагалі-то не так вам, як собі розжовував. Думки вголос, – він труснув головою, ніби проганяючи зайві відчуття. – Але пояснити можу. На пальцях розклав: Різник кинув виклик мені й діє проти мене особисто. Не знаю, що хоче довести. Мабуть, уже згадану мною власну неповторність, непереможність, навіть винахідливість. Прикро, що я не можу поставити до відома Віхуру. Доведеться багато про що…

Говорячи так, Кошовий додав до купи останній, великий палець, стиснувши кулак.

Та враз завмер, розправив плечі, грюкнув кулаком по столу.

Здригнулися кавові чашки на блюдцях.

– Як ви сказали, Шацький?

– Та я мовчки вас слухаю!

– Ні! Не тепер. Раніше. Ви щось згадали про нещасного Луку.

– Та не згадував я про нього! – Йозеф трохи відхилився назад, косуючи на Климів кулак. – То ви сказали: хтось хлопа заманив, а не викрав. Більше ми не згадували про нього, здається.

Сіпнулося віко.

Пальці розтиснулися. Розкрита долоня лягла на скатертину.

– Я ідіот, – тихо й чітко вимовив Клим. – Не мотайте головою, Шацький. Я повний ідіот. Весь час воно лежало на поверхні. Було перед очима. Я мусив звернути на це увагу.

Він ляснув себе по лобі.

Не сильно – але Шацький мимоволі скривився, ніби перепало йому.

– Modus operandi! Вбивство Лукана – єдине, що в нього не вписується. Це зроблено для того, аби дошкулити мені. Мовляв, я, такий мудрий та модний адвокат, не здатен уберегти клієнта. Зняти з людини звинувачення не означає врятувати її. Ось про що говорив мені Різник. Аби мене ще забрали б до поліції, було б зовсім добре. Хтозна, чим би обернулася для мене та історія.

– Згоден, – кивнув Шацький.

– Також те вбивство – безглузде з огляду навіть на логіку маніяка. Якби Лука вийшов з Бригідок і за якийсь час убивства Різника почалися знову, перший кандидат у підозрювані – мій клієнт. Проте убивця забирає життя того, ким мав би прикриватися. Цим доводить не лише мені, а й Віхурі: той бідака справді не різав повіям горла. Чи провела поліція паралелі, не маю поняття. Але вбивця загрався. Сам не зрозумів, яку дав підказку.

– Та не тягніть, пане Кошовий!

Клим тицьнув у бік Шацького вказівним пальцем.

– Заманили. Не викрадали – заманили. Нас із вами затягнути в пастку простіше, ніж таких, як Лука. Він не за всяким піде, довіриться дуже обмеженій кількості людей. Телеграма, лист – не спрацює. Хлопець міг піти до того та за тим, кому безмежно довіряв. Таких небагато. Я знаю, здається, всіх. Один із них – той, кого Януш Навроцький охрестив Різником із Городоцької. Між іншим, він знову кандидат номер один.

– Знову?

– Я дізнавався. Навроцький набридав Різникам відразу після звільнення Луки. Недовго, але – набридав. Удалося за короткий час розговорити хлопця, знайшов до нього ключик. Потім матуся Уляна прогнала його. Але теоретично Навроцький міг готувати чергову сенсацію. Вбивство людини, яку звинувачували в убивстві чотирьох повій, та ще й той самий спосіб – гарна сенсація. Вартує того ризику. Нарешті, – витримав коротку паузу Клим, – саме Навроцький стежив за мною, відколи я взявся за ту справу й опинився в цьому вирі. Наша з ним недавня зустріч могла надихнути репортера поставити нові тенета і вбити Пані. Згодні?

– Може бути, – кивнув Шацький. – Жахливо, та може.

– Ще один кандидат – мій помічник, Остап Найда.

Йозеф здивовано поцмокав губами, витягнувши їх у трубочку.

– Чого ви? – здивувався Кошовий.

– То не занадто?

– З нього все почалося, Шацький. Хто, як не близький родич, знатиме й розумітиме Луку? Був добрим до хлопця. Вони спілкувалися. Що в голові Найди – не знає ніхто. Дотепер я його не підозрював, але ж і він знає про мої кроки багато. Я не приховую свого інтересу, обмовився, пообіцяв знайти вбивцю чи докласти зусиль, аби поліція робила свою роботу. Маму Уляну не варто відкидати також.

– Ви серйозно?

– Цілком. Давно спілкується з лікарями. Жінка проста, не сказати – високоосвічена. Тим не менше, в питаннях психіатрії і лікування враженого розуму дасть фору нам обом разом. Чи вдає божевільну, чи дійсно за всім цим втратила розум.

Віко знову сіпнулося.

Клим зціпив зуби, ніби так можна було втримати здогад, що стрелив зненацька.

– Шацький, ви готові мені допомогти? – спитав діловито.

– Як завжди, пане Кошовий. Моя Естер, моя фейгале, давно благословила на цю справу. Навіть якщо доведеться ризикувати життям, як тоді, на Валовій, у підвалі…

– Пам’ятаю, – відрубав Клим сухо, тон змусив Йозефа теж розправити плечі й навіть поправити вузол краватки. – У цій історії більше нікому не доведеться ризикувати й накладати життям. Ви дасте кілька телеграм, Шацький. Адреси і тексти я підготую для вас завтра. Прошу пополудні до мене на Шевську. Там буде Остап, намагайтеся забути цю нашу розмову, аби не виказати себе. Відповіді отримаєте до запитання. Зустрінемося тут післязавтра, в цей самий час. Сподіваюсь, за ці два дні Різник більше нікого не вб’є…

Шацькому пощастило – Найда пополудні пішов у терміновій справі, ховати від нього очі не довелося.

За ніч Кошовий, усе багато разів продумавши й перекрутивши в голові, таки склав потрібні тексти. Одну телеграму вирішив не відбивати, бо остаточно викреслив особу, якої вона мала стосуватися, з невеликого переліку підозрюваних.

Шацький, перейнятий важливістю моменту, поквапився виконувати Климове доручення.

Наступна доба тягнулася нестерпно довго.

Нарешті Кошовий отримав із рук Шацького очікувані відповіді.

Прочитавши першу телеграму з трьох, інші, не розкриваючи, викинув у смітник.

Він знайшов відповідь.

Уже знав, хто Різник.

Здивувався.