Читать книгу Мер сидить на смерті - Андрій Процайло - Страница 16

Головний привид Львова Домовина вселився в Бориславу Болеславівну опівночі, коли вона собі уявляла любощі з проректором Едуардом Столичним. Замолоду вони крутили шури-мури, згодом Столичного перевели в Харків, і аж ось тепер доля знову повернула Едуарда в рідний інститут. Столичний Бориславі зробив комплімент, вона повірила… А цієї ночі ні сіло ні впало Борислава поринула в спогади – Едуард був молодий, м’язистий і ніжний, а уява в досвідченої Борислави така, що може хмари в один грозовий кулак зіжмакати, не те що розворушити власне тіло…

Борислава Болеславівна якраз набирала жару, Домовина їй трохи підсобив – попестив, полоскотав, роздмухав аж до вибуху… Жінка здригнулася, розслабилася, і в цей неконтрольований завжди обачливою Стійкою момент привид прослизнув у її тільце. Легко, наче влетів на оглядовий майданчик ратуші. Навіть не сподівався на такий миттєвий успіх. Ось що значить підходяща мить. Недарма про привидів, яким пощастило злетіти в небо, кажуть: він опинився в потрібному місці, в потрібний час… Ну, про те, що місце, в якому довелося побувати Домовині щойно, йому було конче потрібне, – це, м’яко кажучи, не так, а ось час він вибрав потрібний – це стовідсотково.

Тіло у Стійкої було сильне – молодим би такого здоров’я. Душа куца, прибита, з нею Домовина знайшов спільну мову скоро – пообіцяв спустити з парашутом з телевізійної вежі Високого Замку. Душа погодилась – з’явився хоч якийсь шанс політати. А ось із мізками попервах були серйозні проблеми. Особливо першої ночі, коли Борислава факт, що в ній поселився привид, приймати категорично відмовлялась. Вірила, наївна, в сон.

Довелося Домовині декілька ночей з Борислави виходити, хоча коштувало йому це здоров’я, як за рідну маму. Пояснювати, вговорювати, обіцяти… Урешті зійшлися на тому, що тимчасово Стійка Домовину приймає. Вони спільно виконують спільні завдання: Борислава допомагає Домовині знайти душу Львова, а він їй – стати ректором інституту. Все! Що привидам нічого не коштує, то людям – як манна небесна…

З першим завданням новітня Стійка впоралася сьогодні. Ну, не зовсім щоб ідеально, але на початок – чудово. Домовина був задоволений. І не так процесом, як результатом. Бо найбільше, чого він остерігався, не підтвердилось. Схоже, Безрукий не знає змісту послання. По-перше, тої ночі від надпотужної енергії фотографії він ледь не помер від серцевого нападу. По-друге, новітній детектор брехні, винайдений привидами Парижа, на якому сьогодні перевіряли Безрукого, навіть не сіпнувся. Наче був мертвяком…

Усе йде за планом. Домовина тіло має. Ще треба підселити Ченця і Чорну даму…

Вони привиди тямущі, рвуться до бою… Їм усе роз’яснено й обіцяно… Так що вперед! Допоки світло не добралося до підземель… Бо тоді не допоможе навіть Бог… Адже не буде кому прощати…