Читать книгу Чорна Жоржина - Джеймс Эллрой - Страница 12

Першим, кого я побачив, прийшовши у відділок наступного ранку, був Гаррі Сірс, що читав передовицю «Herald»: «Знайдімо лігво перевертня, що здійснив жахливе вбивство!»; друге, що я побачив – це ланцюжок із п’яти чоловіків – двох забулдиг, двох звичайних мужиків та одного типа у в’язничній робі, кайданками прикутих до лави. Гаррі відклав газету і, заїкаючись, промовив:

– П-п-прийшли здаватися. К-к-кажуть, це вони в-в-вбили дівчину.

Я кивнув, розуміюючи, із кімнати допитів почулися крики.

За мить Білл Кьоніґ виштовхав у двері товстуна, зігнутого навпіл, й оголосив:

– Це не він.

Кілька поліцейських саркастично заплескали в долоні, інші з огидою відвернулися.

Кьоніґ вивів череваня до коридору.

– А де Лі? – запитав я Ґаррі.

Він вказав на кабінет Елліса Лоу.

– У-у-у Лоу, разом із ж-ж-журналістами.

Я підійшов до кабінету й зазирнув у привідчинені двері. Елліс Лоу стояв перед столом, розповідаючи щось групі репортерів. Збоку від нього сидів за столом Лі у своєму єдиному костюмі. Він виглядав втомленим, але не таким смиканим, як учора ввечері.

Лоу промовляв суворо:

– …і жахливий характер убивства вимагає від нас докласти всіх можливих зусиль, аби якнайшвидше зловити цього недолюдка. Ряд спеціально підготовлених офіцерів, зокрема Містер Вогонь та його партнер Містер Лід, були відсторонені від своїх звичайних обов’язків, щоби взяти якомога активнішу участь у розслідуванні, і якщо вже вони взялися за цю справу, то, я думаю, уже невдовзі ми можемо очікувати позитивних результатів. Більше того…

Мені заважало слухати гупання крові в скронях. Я зібрався було йти, але Лі побачив мене, вклонився Лоу і вийшов із кабінету. Він наздогнав нас уже біля наших столів.

– Ти попросив, щоби нас зняли зі звичної роботи? – різко розвернувся я до нього.

Лі заспокійливим жестом поклав руку мені на груди.

– Давай розберемося по порядку, гаразд? По-перше, я написав Еллісові звіт. Там було зазначено, що в нас є підтверджена інформація, що Неш втік із нашої території.

– Та ти довбанувся!

– Ч-ш-ш-ш. Слухай, це лише для того, щоби все пішло, як по маслу. Орієнтування на Неша все ще ходить, цей його траходром – під наглядом, усі копи з південних районів міста на нього полюють. Та я особисто збираюся сьогодні переночувати в його халабуді. У мене є бінокль, і звідти за допомогою встановлених криміналістами ламп я зможу розгледіти номери машин, що проїжджають по Нортон-стрит. Можливо, приїде позловтішатися й сам убивця. Усі номери я звірю зі списком украдених автівок.

– Боже, Лі, – зітхнув я.

– Напарнику, усе що я прошу – це тиждень на те, аби зайнятися цією дівчиною. Неш під надійним наглядом, і якщо його не заарештують до того часу, ми знову займемося його справою.

– Він занадто небезпечний, щоби його впустити. Ти це знаєш.

– Напарнику, він під ковпаком. Та й не кажи, що тобі не кортить реабілітуватися після вбивства тих негрів. Не кажи мені, що тобі невідомо, що розслідування смерті цієї дівчини – ласий шматочок, не те, що Джуніор Неш.

У мене в очах застрибали найрізноманітніші заголовки, присвячені Містеру Вогню та Містеру Льоду.

– Тиждень, Лі. Не більше.

– Чудово, – підморгнув він мені.

У гучномовцях пролунав голос Капітана Джека:

– Панове, прошу всіх терміново зібратися в кімнаті для інструктажу.

Я схопив свій блокнот і пройшов через КПЗ. Лави бажаючих узяти на себе провину в убивсті поповнилися, новоприбулих прикували кайданками вже до радіаторів і труб опалення. Білл Кьоніґ дав ляпаса якомусь старому, що вимагав розмови із мером Боуроном, Фріці Фоґель записував імена затриманих на дошці. Кімната для зібрань була набита битком людьми із Центрального відділку та ФБР, а також купою поліцейських у штатському, яких я раніше не бачив. Капітан Джек та Расс Міллард стояли попереду, перед мікрофоном. Тірні постукав по мікрофону, прокашлявся й заговорив:

– Панове, це зібрання присвячене злочину під номером 187 у Леймерт-Парк. Я впевнений, що ви всі читали газети, і ви всі уявляєте, наскільки ця справа неприємна й громіздка. До мерії, муніціпалітету, до нас і особисто до шефа Горралла надійшло безліч дзвінків від людей, спокій яких ми покликані оберігати. Після цієї статті про перевертня кількість дзвінків збільшиться в багато разів, так що давайте почнемо.

Почнемо з того, хто ким командує. Вести розслідування буду я, лейтенант Міллард – заступник, сержант Сірс – посередник між відділами. Заступник окружного прокурора Лоу – посередник між нами, пресою та цивільною владою. Крім того, до Центрального відділу вбивств із 16 січня тимчасово переводяться сержант Андерс, детектив Аркола, сержант Бланшар, офіцер Блайхерт, сержант Кавано, детектив Еллісон, детектив Ґраймс, сержант Кьоніґ, детектив Ліґґетт, детектив Наваретт, сержант Пратт, детектив Дж. Сміт, детектив В. Сміт, сержант Фоґель. Усі, кого я назвав, після зібрання підійдіть до лейтенанта Мілларда. Рассе, вони твої.

Я дістав свою ручку й легенько пхнув ліктем того, хто сидів поруч, аби він посунувся й можна було писати. Усі довкола мене зробили те саме; увага присутніх зосередилася на Мілларді.

– Учора, о сьомій ранку, – заговорив він своїм адвокатским голосом, – на Нортон між Тридцять Дев’ятою та Колізеум було знайдено голу мертву дівчину, розрублену навпіл, просто поруч із тротуаром, на пустирі. Очевидно, її було закатовано, хоча про це ще зарано говорити – із доктором Ньюбаром, який займається розтином тіла, я ще не говорив. Журналістів не пускають, є певні деталі, які їм знати небажано.

Територію ретельно дослідили, жодних доказів поки не знайдено. Там, де ми знайшли тіло, не було ані краплі крові. Дівчину явно було вбито в іншому місці, а потім – просто викинуто на пустир. У цьому районі багато таких пустирів, їх зараз також прочісують у пошуках зброї та слідів крові. Неподалік від місця, де було знайдено тіло, орендує собі халупу підозрюваний у вбивстві та пограбуванні Реймонд Джуніор Неш – це місце вже було перевірене на відбитки пальців та сліди крові. Хлопці з лабораторії нічого не знайшли, і поки що Неш у вбивстві дівчини не підозрюється.

Саму дівчину поки що не ідентифікували, під жодне досьє про зниклих без вісті її опис не підходить. Ми розіслали телетайпом відбитки її пальців, так що якийсь результат повинен бути. До речі, усе почалося з анонімного дзвінка до відділку Університет. Офіцер, який приймав заяву, сказав, що дзвонила якась істерична жінка, що проводжала свою дочку до школи й натрапила на труп. Жінка не назвала свого імені й кинула слухавку, так що, на мою думку, зі списку підозрюваних її можна викреслити.

Міллард провадив далі терплячим, професорським тоном.

– До того часу, поки не впізнають тіло, треба зосередити сили на розі Тридцять Дев’ятої та Нортон і знову ретельно прочесати цей район.

Приміщенням пронісся важкий колективний стогін. Міллард нахмурився й сказав:

– Командним пунктом буде відділок Університету, там знаходитимуться клерки, які друкуватимуть і звірятимуть звіти від тих, хто працюватиме «в полі». Вони будуть складати підсумкові звіти й працювати над систематизацією речових доказів. Ці звіти будуть вивішуватися на дошці оголошень відділку Університет, а копії розсилатимуть по всіх відділках Лос-Анджелеса й шерифських підрозділах. Поліцейським з інших відділків, які присутні на цьому зібранні, необхідно переказати інформацію своїм колегам у відділках і патрульним. Усю інформацію, що ви отримаєте від патрульних, передавати телефоном до Центрального відділу вбивств, додатковий номер – 411. Далі – зараз я назву адреси для обходу всім, окрім Бланшара та Блайхерта. Бакі, Лі, займаєтеся тими ж районами, що і вчора. Поліцейські з інших відділків – будьте напоготові; ті, чиї прізвища зараз назве капітан Тірні – негайно до мене. У мене все.

Я проштовхався до дверей і через службовий вихід опинився на стоянці, намагаючись уникнути Лі й відсторонитися від того факту, що я одобрив його звіт по Нешу. Небо зробилося темно-сірим від хмар, і всю дорогу до Леймерт-Парк я мріяв про те, як блискавки знищують речові докази на всіх пустирях, про те, як злива змиває це розслідування вбивства замордованої дівчини й жалобу Лі за його маленькою сестричкою в каналізацію, як вода лиє з неба до тих пір, поки не переповняться всі стічні канави й не з’явиться з них голова Джуніора Неша, благаючи його заарештувати. Коли я припаркував свою машину, хмари почали розсіюватися, а вже невдовзі мені довелося тинятися районом під пекучим сонцем – і нова низка негативних відповідей вгамувала мої фантазії.

Я питав те ж саме, що й кілька днів тому, ще активніше намагаючись підігнати під описи Неша. Але цього разу все було інакше. Місцевість прочісували копи, записуючи номери припаркованих автівок і обшукуючи каналізацію на предмет клаптів жіночого одягу – а місцеві вже знали про все із газет та радіопередач.

Одна набухана дамочка витягнула пластикове розп’яття й запитала мене, чи захистить воно її від перевертня; інший старий у спідній білизні та пасторському комірці заявив мені, що мертва дівчина була Божою жертвою, тому що Леймерт-Парк проголосував за демократа на виборах до Конгресу в 1946. Якийсь маленький хлопчик показав мені фотку кінозірки Лона Ченсі Молодшого, який грав головну роль у фільмі «Людина-вовк», і заявив, що саме він і є перевертнем, а той пустир на розі Тридцять Дев’ятої та Нортон – стартовий майданчик для його ракети. А ще трапився шанувальник боксу, який бачив наш із Бланшаром бій, попросив у мене автограф, а потім із серйозним лицем сказав, що вбивця – бассет його сусіда, і чи не міг би я бути такий ласкавий і застрілити його нахрін? Розсудливі негативні відповіді були настільки нудними, наскільки вигадливими були позитивні, так що я починав почуватися здоровою людиною на вечірці в психушці.

Я закінчив о пів на другу й пішов до своєї машини, подумуючи про те, що непогано було б щось перекусити й заїхати у відділок Університет. Під двірниками був аркуш паперу – бланк із канцелярії Тада Ґріна, на якому просто посеред сторінки було написано «Офіційний свідок поліцейський, пропустити на розтин неопізнаної № 31, 14: 00, 1/16/47». Нижче був накарябаний підпис Ґріна, який підозріло нагадував почерк сержанта Ліланда Бланшара. Мимоволі розсміявшись, я поїхав до «Шпиталю Королеви Ангелів».

У коридорах було повно медсестер-монашок та старих на каталках. Я показав старшій сестрі свій значок і спитав, як пройти на розтин; вона перехрестилася і провела мене коридором, вказавши на дводверний вхід із написом: «ПАТОЛОГОАНАТОМ». Я підійшов до вартового й показав йому запрошення. Він приклав руку до кашкета й відкрив переді мною двері, і я ввійшов до невеликої холодної кімнати, стерильної та білої, із довгим металевим столом посередині. На ньому лежало два накритих тканиною предмети. Я сів на лавку перед столом і затремтів від самої лише думки, що знову побачу ту жахливу посмішку вбитої дівчини.

За кілька секунд подвійні двері відкрилися. Увійшов високий старий чоловік із сигарою в зубах, за ним слідом ішла монашка з блокнотом для стенограми. За ними ввійшли Расс Міллард, Гаррі Сірс і Лі.

– Ви із Бланшаром уже тут? – здивувався керівник Відділу вбивств. – Док, палити тут можна?

Старий дістав із задньої кишені скальпель і протер його об штанину.

– Звичайно. Дівчині вже все одно, вона давно в країні снів. Сестро Марґарет, не допоможете мені зняти це простирадло?

Лі сів на лавку поруч зі мною; Міллард і Сірс запалили сигарети, потім дістали ручки й нотатники. Лі позіхнув і запитав мене:

– Щось нарив сьогодні вранці?

Я побачив, що він ледве тримається на ногах від утоми – і то, завдяки таблеткам.

– Так. Убивця – вовкулака з Марсу. Бак Роджерс переслідує його на своєму космічному кораблі, а тобі краще йти додому і виспатися.

– Пізніше, – Лі знову позіхнув. – А в мене найкраще свідчення було про нацистів. Один чувак заявив, що бачив Гітлера в барі на розі Тридцять Дев’ятої та Креншоу. Це жесть, Бакі.

Лі опустив очі; я подивився на стіл, де проводився розтин. З мертвої дівчини зняли простирадла, її голова була повернута в наш бік. Я роздивлявся свої черевики, а лікар почав сипати медичниим термінами.

– Починаємо процедуру розтину білої жінки. М’язовий тонус вказує на вік від шістнадцяти до тридцяти. Труп розрізано на дві частини в районі пупка. Верхня половина: голова на місці, численні втиснені переломи черепа, риси обличчя істотно спотворені масивними синцями, гематомами та набряками. Носовий хрящ зміщений вниз. Наскрізний розріз від кутів рота через жувальні м’язи, суглоби нижньої щелепи до мочок обох вух. На шиї синців немає. Численні порізи грудної клітини, зосереджені на обох грудях. На обох грудях сліди опіків від сигарет. Права молочна залоза майже повністю відірвана від грудної клітки. Під час огляду верхньої половини черевної порожнини крові не видно. Вилучено кишечник, шлунок, печінку й селезінку.

Лікар голосно зітхнув; я підняв очі й побачив, що він затягується. Монашка-стенографістка дописувала почуте, Міллард і Сірс не зводили очей із трупа, а Лі дивився на підлогу, витираючи піт із брів. Доктор доторкнувся до обох грудей, а потім сказав:

– Відсутність гіпертрофії вказує на те, що в момент смерті дівчина не була вагітна.

Він схопив свій скальпель і почав колупатися всередині нижньої половини трупа. Я заплющив очі і слухав.

– Під час огляду нижньої половини трупа слід відзначити поздовжній розріз від пупка до лобка. Брижу, матку, яєчники й пряму кишку вилучено, множинні порізи на стінках всередині й зовні тазової порожнини. На лівому стегні зроблено великий трикутний розріз. Сестро, допоможіть мені повернути її.

Я почув, як відкриваються двері. «Лейтенант!» – покликав чийсь голос. Я розплющив очі й побачив, як Міллард встає, а доктор і монахиня намагаються перевернути тіло на живіт. Упоравшись із цим завданням, лікар підняв їй щиколотки й зігнув ноги.

– Обидві ноги зламані в колінах і порізані, невеликі подряпини на верхній частині спини та плечах. На обох ногах сліди зв’язування. Сестро, подайте мені дзеркало й тампон.

Повернувся Міллард і вручив Сірсові папірець. Той прочитав його й підштовхнув Лі. Лікар і черниця перевернули нижню половину тіла, розвівши ноги. Я ледве не виблював свій шлунок; «Є», – сказав Лі. Поки лікар розповідав про відсутність вагінальних потертостей та наявність старої сперми, він уважно читав папірець. Холод у його голосі мене розлютив. Я схопив аркуш і прочитав: «Рассе, це – Елізабет Енн Шорт, народилася 29 липня 1924 року, Медфорд, Массачусетс. Відбитки пальців опізнали федерали, її заарештовували у вересні 1943-го в Санта-Барбарі. Триває перевірка. Після розтину відзвітуйся у відділок. Збери всіх вільних поліцейських. Дж. Т.»

– Що ж, це попередні результати розтину, – заявив лікар. – Пізніше я зможу провести ще ряд токсикологічних тестів.

Він накрив обидві половини Елізабет Енн Шорт і додав:

– Питання?

Медсестра, стискаючи в руці блокнот, попрямувала до дверей.

– Ви можете відтворити для нас пребіг подій?

– На основі огляду можна стверджувати, що вона не була вагітна й що її не ґвалтували, але протягом останнього тижня життя вона мала один добровільний статевий контакт. Крім того, протягом того ж тижня її, якщо можна так сказати, ніжно відшмагали; подряпини на спині значно давніші за порізи спереду. Я вважаю, що сталося наступне. Її зв’язали й різали ножем щонайменше дві доби. Ноги їй зламали круглим і важким предметом на кшталт бейсбольної біти, коли вона була ще жива. Також, на мою думку, її було забито до смерті чимось на кшталт бейсбольної біти, або ж вона захлинулася власною кров’ю від цієї рани на обличчі. Після того як вона померла, її розрубали навпіл ножем для розроблення м’яса або чимось аналогічним, а потім убивця випатрав її чимось на зразок складаного ножа. Після цього він злив із тіла всю кров і начисто вимив його, думаю, у ванні. Ми взяли проби крові з нирок, і за кілька днів буде зрозуміло, чи перебувала вона під дією наркотиків або алкоголю.

– Док, а цей виродок медицини знався трохи на медицині чи анатомії? Чому він випатрав її? – спитав Лі.

Лікар уважно поглянув на кінчик своєї сигари.

– Уявлення не маю. Органи, що були у верхній половині тіла, він міг витягнути легко, а ось унизу довелосся все вирізати ножем. Думаю, якраз вони його найбільше й цікавили. Може, у нього є медична освіта, але з таким же успіхом він міг бути ветеринаром, таксидермістом, біологом або навіть просто прослухати курс паталогоанатомії для початківців, який я читаю в Каліфорнійському Університеті. Уявлення не маю. Напевно можу сказати лише одне: вона померла за шість-вісім годин до того, як ви її знайшли, і вбито її було в ізольованому місці, де є проточна вода. Гаррі, ви вже з’ясували її ім’я?

Сірс спробував відповісти, але його рот не видав ані звуку. Міллард поклав руку йому на плече і сказав:

– Елізабет Шорт.

Лікар відсалютував сигарою.

– Хай Бог змилується над тобою, Елізабет. Рассе, коли впіймаєш цього недолюдка, що таке з нею зробив, дай йому по яйцях і скажи, що я – Фредерік Д. Ньюбарр, доктор медицини – переказував йому вітання. А тепер усі геть звідси. За десять хвилин у мене побачення зі стрибуном-самовбивцею.

Виходячи з ліфту, я почув у коридорі голос Елліса Лоу, що звучав голосніше й глибше, ніж зазвичай. Я почув щось про «розчленування прекрасної молодої жінки», «психопата-перевертня», а також про те, що «мої політичні вподобання підвладні моєму прагненню вершити правосуддя». Відкривши двері до Відділу вбивств, я побачив, як нова надія Республіканців стоїть перед командою радіорепортерів і записує в мікрофон інтерв’ю. На лацкані його піджака був значок Американського Легіону, імовірно, позичений у п’яниці-легіонера, що спав на стоянці студії звукозапису – у того самого легіонера, якого він свого часу так затято переслідував за бродяжництво.