Читать книгу Чорна Жоржина - Джеймс Эллрой - Страница 8

Ми вийшли із роздягалень одночасно, під звук гонгу. Штовхаючи двері, я відчував, як мене переповнює адреналін. За дві години до бою я пожував великий стейк, проковтнувши сік і виплюнувши м’ясо, і тепер відчував, що мій пот відгонить запахом звірячої крові. Пританцьовуючи навшпиньки, я продерся у свій куток рингу крізь найбільший натовп, який мені колись доводилося бачити на боксерському поєдинку.

Тренажерний зал був забитий під зав’язку, глядачі зайняли не лише трибуни, але й усі вузькі проходи. Кожен із присутніх, здавалося, аж розривався від крику, люди в проходах смикали мене за халат і вимагали крові. Бокові ринги забрали, центральний же був залитий ідеальним квадратом яскраво-жовтого світла. Схопившись за нижній канат, я переліз через нього.

Рефері, якийсь старий хрін із нічних патрульних, розмовляв із Джиммі Ленноном, що з такої нагоди приїхав сюди коментувати двобій, на один вечір залишивши «Олімпію»; неподалік від рингу я помітив Стена Кентона, Місті Джун Крісті, Міккі Коена, мера Боурона, Рея Мілланда і купу іншого начальства в цивільному. Кентон помахав мені; «Прорвемося!» – крикнув я йому у відповідь. Він усміхнувся, і я теж вишкірився публіці. Почувся схвальний рев. Раптом рев посилився; я обернувся й побачив, що на рингу з’явився Бланшар.

Містер Вогонь вклонився в мій бік, я відповів йому серією коротких ударів. Двейн Фіск усадив мене на мій стілець. Я зняв халат і відкинувся назад, широко розкинувши руки на канати. Бланшар зайняв подібну позицію; ми заплющили очі. Джиммі Леннон жестом попросив рефері відійти у нейтральний кут, і з прожекторів на стелі спустили круглий мікрофон. Леннон схопив його й закричав, перекрикуючи рев натовпу:

– Пані та панове, поліцейські та ті, хто бажає Лос-Анджелесу тільки найкращого, настав час для танго Вогню й Льоду!

Натовп збожеволів, люди почали дерти горлянки й тупотіти ногами. Леннон почекав, поки вони заспокояться, а потім усміхнувся:

– Сьогодні ми станемо свідками десятираундового поєдинку у важкій вазі. У білому куті в білих трусах поліцейський Лос-Анджелеса із сорока трьома перемогами, чотирма поразками і двома нічиїми на рахунку, із вагою в 92 кілограми. Зустрічайте, пані та панове, Здоровило Лі Бланшар!

Бланшар скинув халат, поцілував рукавички і вклонився на всі чотири сторони. Леннон дав глядачам трошки побожеволіти, а потім, піднявши голос, майже закричав:

– А в чорному куті із вагою в 89 кілограмів Лос-Анджелеський поліцейський, що має на своєму рахунку тридцять шість перемог і жодної поразки – Верткий Бакі Блайхерт!

Я насолоджувався останніми «ура!» на свою адресу, вдивляючись в обличчя глядачів біля рингу і вдаючи, ніби не збираюся зливатися. Галас у спортзалі стих, я вийшов у центр рингу. Підійшов Бланшар, рефері пробурмотів якісь слова, яких я не розчув; ми із Вогнем стукнулися рукавичками. Страшенно наляканий, я повернувся у свій куток, Фіск вставив мені капу. Потім пролунав гонг, і все закінчилося, утім, лише починаючись.

Бланшар насідав. Я зустрів його в центрі рингу, зробив кілька подвійних джебів, але він пригнувся й залишився стояти переді мною, злегка похитуючи головою. Промахнувшись, я продовжував рухатися ліворуч, не проявляючи особливої активності й бажаючи його бити правою.

Його першим ударом був лівий боковий хук у корпус. Я вгадав його і, ступивши вперед, відповів коротким лівим у голову. Хук Бланшара прийшовся мені по спині. Це був один із найсильніших ударів, що я пропускав у своєму житті. Він тримав свою праву руку занадто низько, і я провів прицільний аперкот, а коли Бланшар підняв руки, захищаючись, то отримав двієчку по ребрах. Відступаючи, аби він не зміг мене дістати або ув’язатися в клінч, я пропустив удар у шию з лівої. Удар був потужний, і я почав кружляти рингом, пританцьовуючи на пальцях.

Бланшар переслідував мене. Я залишався поза зоною досяжності, відповідаючи йому різкими ударами в голову, що без кінця похитувалася, бо більшість ударів досягали цілі, і нагадував собі, що треба бити нижче, аби не влучити в шрам над бровою. Бланшар тримав стійку й намагався проводити бокові удари в корпус. Я відступав і переходив у контратаку. Через якийсь час фінти Бланшара й мої удари синхронізувалися, але мені вдалося провести кілька влучних хуків йому по ребрах.

Я кружляв і пританцьовував, осипаючи його ударами. Бланшар продовжував мене переслідувати й шукати дірок у моєму захисті, аби нанеси один вирішальний удар. Раунд добігав кінця, і раптом я зрозумів, що втратив орієнтацію в ринзі – через сліпуче світло й сигаретний дим я не бачив канатів. Лише на мить я відвернув голову, і мені тут же прилетів важкий удар у скроню.

Я захитався й відступив у напрямку білого кута рингу, Бланшар кинувся за мною. У мене в голові гуділо, а у вухах стояв дзвін, ніби там вибухнула ядерна бомба – із тих, що ми скинули на Японію. Я підняв руки, аби захистити обличчя, Бланшар одразу осипав мене градом ударів з обох рук, намагаючись збити мій захист. У голові стало трохи ясніше і, підскочивши до Містера Вогню, я обійняв його ведмежою хваткою, ми зав’язли в клінчі. Я тримав його міцно, з кожною секундою до мене поверталися сили, і я, похитуючись, виштовхував нас двох у центр рингу. Нарешті втрутився рефері: «Брейк!» Я не відпускав Бланшара, і нас довелося розняти.

Я відступив, у голові розвиднілося, у вухах уже не дзвеніло. Бланшар наблизився до мене, зовсім не закриваючись. Зробивши фінт лівою, я змусив його вийти просто під мій прямий правий. Здоровило Лі Бланшар раптом сів на дупу.

Не можу сказати, хто здивувався сильніше. Бланшар сидів і отетеріло слухав, як рефері рахує до десяти; я відійшов в нейтральний кут. Бланшар звівся на рівні ноги на рахунок «сім», і тепер уже в напад пішов я. Але Містер Вогонь уперся, широко розставивши ноги, повен рішучості піти або зі щитом, або на щиті. Ми були майже на відстані удару, коли між нами став рефері й закричав:

– Гонг! Гонг!

Я повернувся у свій кут. Двейн Фіск вийняв мою капу і витер мене вологим рушником. Я дивився на вболівальників, що захоплено мені аплодували. На кожному обличчі було написано те, що я вже зрозумів і сам: Бланшарові сьогодні буде непереливки. І на мить мені подумалося, що кожен із цих голосів благає мене не зливати бою.

Фіск глянув на мене, вставив капу і прошипів:

– Не підходь до нього! Тримайся на відстані! Не підставляйся під удар!

Пролунав гонг, Фіск зійшов із рингу; Бланшар почав наближатися. Він тепер тримався рівно і провів серію ударів, жоден із яких не досягнув своєї цілі, час від часу відступаючи і приміряючись до прямого правого. Я продовжував пританцьовувати на пальцях, наносячи здалека подвійні удари і намагаючись встановити ритм, який змусив би його розслабитися і відкритися.

Більшість моїх ударів були влучними; Бланшар продовжував пресингувати. Я провів правий йому по ребрах, він відповів мені тим самим. Зійшовшись на короткій відстані, ми обмінювалися ударами в корпус, але, оскільки не вистачало місця для розмаху, ці удари більше нагадували якусь возню, до того ж Бланшар опустив голову і притиснув підборіддя до ключиці, вочевидь, побоюючись моїх аперкотів.

Ми трималися на близькій дистанції, обмінюючись несильними ударами по руках та плечах. Я постійно відчував міць Бланшара, але не відступав, бажаючи трохи його поганяти, перш ніж проверну задуманий мною трюк. Я вже фактично почав серйозну позиційну війну, але раптом Містер Вогонь змінив тактику і став більше нагадувати містера Лід.

У розпал обміну ударами в корпус Бланшар раптом відступив на крок назад і влупив мені з лівої в живіт. Удар вийшов болючий, я відступив назад, збираючись знову почати пританцьовувати. Спиною я налетів на канати й підняв руки, захищаючи обличчя, але, перш ніж я встиг ухилитися, отримав два удари по нирках. Опустивши руки, я пропустив лівий хук у підборіддя.

Відскочивши від канатів, я завалився на коліна. Від щелепи до мозку проносилися спазми пекельного болю; у тумані я бачив, як рефері просить Бланшара відійти в нейтральний кут. Я став на одне коліно і схопився за нижній канат, але втратив рівновагу і впав на живіт. Бланшар на той момент був уже в нейтральному куті і його я, на щастя, не бачив. Я глибоко дихав; свіже повітря трохи привело мене до тями. Повернувся рефері й знову почав рахувати, на рахунок «шість» я спробував піднятися. Коліна підгиналися, але все ж я зміг стояти рівно. Бланшар роздавав наліво й направо повітряні поцілунки, мене це роздратувало, і я почав дихати так часто, що в мене майже вискочила капа. Дорахувавши до восьми, рефері витер мої рукавички об свою сорочку і подав Бланшарові сигнал продовжувати бій.

Я не пам’ятав себе від гніву та приниження. Бланшар наближався до мене зовсім розслаблено, навіть не стиснувши кулаки, ніби все зі мною було вже ясно. Як тільки він з’явився в зоні моєї досяжності, я зустрів його рішуче, проводячи обманний удар. Бланшар легко ухилився – ніби саме цього він і чекав, і, аби вже покінчити зі мною, наніс разючий правий прямий. Але, коли він відступав, я кинувся в контратаку і з усієї дурі в’їхав йому правою в носа. Його голова відкинулася назад, я додав лівий хук у корпус. Від захисту Містера Вогню нічого не залишилося. Я провів різкий аперкот. Коли він, хитаючись, відкинувся на канати, пролунав гонг.

– Ба-кі! Ба-кі! Ба-кі! – скандував натовп, коли я повертався у свій кут.

Я виплюнув капу і жадібно задихав. Я дивився на вболівальників і розумів, що мій план має провалитися, що сьогодні я відгамселю Бланшара, а потім видою із Відділу судових приставів усі бабки, які вони піднімуть на тоталізаторах, і вже на них відправлю старого в богадільню та впиватимуся почестями.

– Порви його! Порви його! – кричав мені Двейн Фіск.

Судді біля рингу посміхалися – я послав їм у відповідь кривозубий привіт від Бакі Блайхерта. Фіск влив мені до рота воду із пляшки, я прополоскав горло і сплюнув. Лиш він дав мені понюхати нашатирю і вставив назад капу, як знову пролунав гонг.

Тепер почався обережний бокс – мій коник.

Протягом наступних чотирьох раундів я пританцьовував, кружляв по рингу й наносив удари здалеку, використовуючи перевагу в довжині рук, не дозволяючи Бланшарові загнати мене в кут або до канатів. Я зосередився на одній-єдиній мішені – його шрамові над бровою – і бив, бив, бив у це місце лівою рукою. Коли удар виходив влучним, Бланшар автоматично підіймав руки і я різко робив крок уперед і бив його правою в живіт. Половина ударів Бланшара в корпус також досягала своєї мети, і кожного разу, коли його удар влучав у ціль, у мене підкошувалися ноги й перехоплювало подих. До кінця шостого раунду брови Бланшара перетворилися на криваве місиво, а на моїх ребрах і боках було чітко видно сліди його ударів. Ми обидва почали видихатися.

Сьомий раунд був позиційною війною двох вимотаних бійців. Я намагався не наближатися до нього й атакувати здалека; Бланшар тримав високу стійку, витираючи кров із брів і намагаючись більше не пропускати в них ударів. Кожного разу, коли я наближався й наносив удари по його рукавичках або животі, він відповідав мені ударами в сонячне сплетіння.

Бій нагадував уже не війну, а борюкання. Чекаючи на початок восьмого раунду, я помітив на своїх трусах краплі крові; вигуки «Ба-кі! Ба-кі!» боляче віддавалися у вухах. У протилежному куті тренер Бланшара обробляв його брови кровоспинним олівцем і заклеював пластирем. Я розвалився на стільці, Двейн Фіск обливав мене водою та розминав плечі. Усі шістдесят секунд перерви я не зводив очей із Бланшара, уявляючи на його місці мого старого, намагаючись роздрочити себе, аби ненависті вистачило на наступні дев’ять хвилин.

Пролунав гонг. Я на ватяних ногах попрямував у центр рингу. Бланшар, знову в стійці, пішов мені назустріч. Його ноги тремтіли так само, як і мої.

Я несильно вдарив його. Бланшар відбив удар, та й наступні також відбив, намагаючись обмежити мені простір для дій. Мої ноги відмовлялися відступати назад. Після одного з ударів я відчув, як від його брови відклеюється пластир. Коли я побачив, що обличчя Бланшара заливає кров, у мене в животі похололо. Коліна підігнулися, я виплюнув капу і відкинувся на канати. І тут же він кинув у мене, ніби бомбу, удар правої руки. Здавалося, ніби цей снаряд був запущений дуже здалека і я матиму час на те, аби захиститися. Я зібрав у кулак правиці всю свою ненависть і вдарив просто в закривавлену мішень перед собою. Я відчув хруст носової перегородки, який важко сплутати із чимось іще, потім усе залили чорний та жовтий кольори. Я подивився на сліпуче світло і відчув, що мене піднімають. Невідь-звідки поруч зі мною з’явилися Двейн Фіск і Джиммі Леннон, вони тримали мене попід руки.

– Я переміг, – сплюнув я кров’ю та словами.

– Не сьогодні, приятелю, – відповів Леннон. – Ти програв. Нокаут у восьмому раунді.

Коли я все зрозумів, то засміявся і зняв рукавички. Останнє, про що я подумав перед тим, як вимкнутися, що я все-таки заробив батькові на дім престарілих і до того ж – чесно.

На вимогу лікаря, який обстежував мене після бою, мені дали десять днів вихідних. На ребрах не було живого місця, щелепа неймовірно розпухла, а удар, після якого я вимкнувся, розхитав мені шість зубів. Пізніше коновал розповів мені, що я зламав Бланшарові носа, а на брови йому наклали двадцять шість швів. Зважаючи на ушкодження, яких ми одне одному завдали, судді зійшлися на тому, що бій завершився із нічийним результатом.

Піт Лукінс забрав мій виграш, і ми разом відправилися шукати богадільню для мого старого, поки не знайшли пристойну – «Віллу Короля Давида» у Міракл-Майл. За дві штуки баксів на рік та п’ятдесят баксів на місяць, що відраховувалися із його соціальної допомоги, мій старий отримав окрему власну кімнату, триразове харчування та дуже багато «групових заходів». Більшість старих тут були євреї, і мені страшенно подобалося, що решту свого життя божевільний фріц проведе у ворожому таборі. Ми з Пітом привезли його туди, а коли ми поїхали, він уже фліртував із головною медсестрою та витріщався на кольорову дівчину, що застилала його ліжко.

Після цього я надовго закрився у своєму помешканні, читав і слухав джаз по радіо, харчуючись морозивом та супами, – єдиною їжею, яку я міг зараз перетравлювати. Я був задоволений тим, що бився на повну, і при цьому підняв немало бабла.

Без кінця дзвонив телефон. Я знав, що це або репортери, або поліцейські, які бажають висловити мені своє співчуття, – я нікому не відповідав. Я не слухав спортивних новин і не читав газет. Мені хотілося перестати бути місцевою знаменитістю, а досягти цього можна було лише відсидівшись.

Мої рани загоювалися, і вже за тиждень мені кортіло повернутися на службу. Після обіду я часто сидів на сходах на задньому дворі й дивився, як кіт моєї хазяйки полює на птахів. Чіко вже вистежив собі жертву й був готовий накинутися на неї, як я почув грубий голос:

– Ти ще не знудився?

Я озирнувся. На східцях стояв Лі Бланшар. На бровах були шви, ніс – приплюснутий і багряний. Я засміявся і відповів:

– Майже.

Бланшар заклав великі пальці за ремінь.

– Підеш працювати зі мною у Відділі?

– Що?

– Не придурюйся, ти все почув. Капітан Горралл дзвонив, аби особисто тобі це сказати, але ж ти від усіх морозишся.

Я затремтів.

– Але ж я програв. Елліс Лоу сказав…

– Та плювати, що там сказав Елліс Лоу. Ти що, газет не читаєш? Учора виборці проголосували за проект позики, і цілком можливо, що це сталося лише тому, що ми влаштували для них шикарне шоу. Горралл сказав Лоу, що Джонні Фоґель може гуляти лісом, і що він бере тебе. То як, тобі потрібна ця робота?

Я зійшов по сходах і простягнув йому руку. Бланшар потиснув її та підморгнув.

Ось так ми і стали напарниками.