Читать книгу Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи - Группа авторов - Страница 37

Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить вона, біжить, коли ж ніч уже близько. Бачить лисичка хатку, заходить туди, вклонилася низенько та й каже:

– Добривечір, люди добрі!

– Доброго здоров’я!

– Пустіть переночувати!

– Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, ніде буде тобі відпочити.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

Хазяї й кажуть:

– Добре, ночуй!

– А де ж я свою курочку подіну?

– Пусти її під піч.

Лисичка так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з’їла й пір’ячко загребла.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.

– Ой, де ж моя курочка?

– А під піччю.

– Я дивилася, там нема.

Сіла лисичка та й плаче:

– Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!

Нема що робити – треба давати. Узяла лисичка качечку в мішок та й пішла. Біжить вона, біжить, аж застала її на дорозі ніч. Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:

– Добривечір, люди добрі!

– Доброго здоров’я!

– Пустіть переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти відпочити.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

– Ну добре, ночуй!

– А де ж я свою качечку подіну?

– Пусти її в хлів між гуси.

Так лисичка й зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла й пір’ячко загребла.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.

– А де ж моя качечка?

Глянули в хлів – нема. Хазяїн і каже:

– Мабуть, гусей випускали та випустили і її.

А лисичка плаче:

– Тільки й добра було, що качечка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!

Нема що робити – треба давати. Узяла вона гусочку в мішок та й пішла. Іде та й іде… Аж ізнову вечір настає. Бачить лисичка, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:

– Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся, так і переночую.

Люди кажуть:

– Ну добре, ночуй!

– А де ж я свою гусочку подіну?

– Пусти її в хлів до ягнят.

Лисичка так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з’їла й пір’ячко загребла.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:

– А де ж моя гусочка?

Подивилися – нема. От лисичка й каже хазяїнові:

– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено!

Хазяїн і каже:

– То, може, ягнята затоптали її.

А лисичка:

– То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.

Віддали. Узяла лисичка в мішок те ягня та й пішла.

Біжить вона, біжить, застала її знову ніч. От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч:

– Пустіть, люди добрі, переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

– Добре, ночуй!

– А де ж я своє ягня подіну?

– Пусти в загороду.

Лисичка так і зробила. А вночі нищечком устала та й з’їла те ягня.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала та й питає:

– А де ж моє ягня?

Сіла й ну плакати та примовляти:

– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб одне було добро, та й те вкрадено!

Хазяїн їй каже:

– Невістка гнала воли, то, може, й випустила.

А лисичка йому:

– Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку!

Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть.

А лисичка таки зав’язала невістку в мішок. От іще вона не пішла, та якось там на часину вискочила з хати, а син узяв, вив’язав з мішка невістку, а ув’язав собаку. Прийшовши, лисичка взяла, не розв’язуючи, той мішок із собакою та й понесла. Несе та ще й приказує:

– За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невістку!

Та як струсоне тим мішком, а собака: «Авурр!..» А лисиця:

– А, капосна невістко, пособачилася! Ану, гляну на тебе, яка ти є.

Сіла та й розв’язала мішок. Тільки розв’язала – собака звідти як вискочить! Лисичка навтіки, собака за нею та далі в ліс… От-от дожене! Ні, таки добігла лисичка до нори, заховалася.

Сидить вона в норі, а собака над норою – не може влізти. Лисичка й давай питатися ушей:

– Ушечки мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.

– Спасибі ж вам, мої любі ушечки, я вам сережки золоті куплю.

Тоді до очей:

– Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.

– Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.

Потім до ніг:

– Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше втікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.

– О, спасибі ж вам, мої ніженьки, я вам куплю червоненькі черевички зі срібними підківками.

– А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?

А хвіст розсердився, що лисичка до нього так неласкаво заговорила, та й каже:

– Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушину зняв.

Розсердилася лисиця на хвоста та й вистромила його з нори.

– На тобі, хортище-собачище, хвоста, відкуси!

А хорт як ухопив, так увесь хвіст і відкусив.

От тоді лисиця пішла між зайці. А зайці тоді ще хвостатими були.

Побачили вони, що лисиця куца, і давай з неї сміятися. Вона їм і каже:

– Дарма, що без хвоста, але я вмію хоровода скакати.

– Як?

– Та так! Тільки треба вам хвости позв’язувати, то й ви навчитеся.

– Ну, позв’язуй!

Позв’язувала їм хвости, а сама збігла на шпиль та звідтіля як гукне:

– Тікайте, бо йде вовчище!

? Придумай власне продовження казки.

? А тепер прочитай кінцівку казки.

Зайці як дременуть в усі боки – так хвости й пообривали. Після того як посходилися докупи, бачать – усі без хвостів. От і давай питатися один одного:

– Ти був у лисички?

– Був.

– І я ж, братику, був!

Почали вони змовлятися, щоб якось віддячити лисиці. А вона й підслухала. Бачить, що лихо, та мерщій з того лісу, більше про неї й не чули.