Читать книгу Великий ветеринарний довідник - Группа авторов - Страница 11

Інфекційні захворювання викликають мікроорганізми (віруси, бактерії та грибки), які потрапляють до організму великої рогатої худоби різними шляхами: через пошкоджені зовнішні покриви (шкіру і слизові оболонки), травний тракт, або аліментарним шляхом (з кормом, питвом), через дихальні шляхи і т. п.

Характерні особливості інфекційних захворювань:

– передаються іншим тваринам,

– мають певну стадію розвитку,

– викликають специфічну реакцію організму (утворення антитіл) і, як правило, вироблення імунітету після перенесення захворювання.

Інфекційні захворювання небезпечні також для людини. Тому необхідно проводити профілактичні заходи, як, наприклад, карантин нових тварин, яких завозять, контроль якості кормів і води, ізолювання хворих тварин, проведення дезінфекції (знезараження), дератизації (боротьба з гризунами) і дезінсекції (боротьба з комахами) приміщень, а також обов’язкова вакцинація здорових особин. При лікуванні великої рогатої худоби від інфекційних хвороб у більшості випадків призначають різні лікарські засоби. Строки забою тварин і вживання молока після використання різні і складають від 24 год. до 1 місяця, що вказано в інструкції з використання препарату.

Актиномікоз

Етіологія. Захворювання викликає променистий грибок – актиноміцет, який мешкає в ґрунті, на грубих і концентрованих кормах. Мікроби проникають у тканини, викликаючи їх ураження, при поїданні кормів через пошкоджену слизову оболонку ротової порожнини, через пошкоджену шкіру, соски вимені, кастраційні рани, верхні дихальні шляхи, при прорізуванні зубів у молодняку.

Клінічні прояви. Хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням пухлин (гранулем) у різних органах, найчастіше в ділянці нижньої щелепи. У великої рогатої худоби уражаються кістки і тканини нижньої щелепи, лімфатичні вузли, молочні залози (при зараженні через соски вимені). У ділянці міжщелепного простору виникає щільна пухлина, яка спочатку збільшується в розмірі, потім розм’якшується, і шкіра при цьому розривається. З одного або декількох свищів, які утворилися, витікає жовтуватий сметаноподібний гній, що містить жовтувато-сірі крупинки розміром з просяне зерно. Потім гній стає кров’яним з домішками фрагментів мертвої тканини. Пухлини в ділянці глотки й гортані утруднюють ковтання, а іноді й дихання. Температура тіла хворих спочатку нормальна, але надалі, коли хвороба ускладнюється дією інших мікробів, підвищується. Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і результатів лабораторних досліджень гною.

Лікування. У місце пухлини вводять антибіотики пеніцилін або окситетрациклін. Ті самі антибіотики вводять у здорові тканини навколо пухлини. Не допускають травмування слизових оболонок ротової порожнини. Пошкоджені ділянки обробляють дезінфекційними розчинами. Перед годуванням грубі колючі корми слід запарювати. Без лікування тварини видужують рідко.

Профілактика. Збудник гине при нагріванні до 70–80 °C протягом 5 хв, у 3 %-ому розчині формальдегіду – впродовж 5–7 хв. Низька температура сприяє виживанню актиноміцет протягом 1–2 років.

Ауєскі хвороба, або псевдосказ

Етіологія. Гостра вірусна хвороба великої рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин, хутрових звірів, кішок, собак і гризунів (щурів, мишей), яка вражає центральну нервову систему, органи дихання; у в місці проникнення збудника виникають характерні розчухування. Збудником хвороби Ауєскі є вірус з родини Герпесвіруси, чутливих до ефіру, фенолу, ультрафіолетових променів, які, проте, мають виражену стійкість у зовнішньому середовищі, особливо при низьких температурах. Джерело інфекції – хворі тварини і вірусоносії. Зараження відбувається від хворих особин при їх спільному утриманні, а також через забруднені вірусом корми і повітря, рани і подряпини. Плід може заразитися від матері.

Клінічні прояви. У тварин після інкубаційного періоду, який триває від 1 до 15 діб, у місцях проникнення вірусу (головним чином це губи і кінцівки) з’являється сильний свербіж. Тварини труться цими місцями об навколишні предмети, розчісують і розгризають ділянки тіла, що зудять, аж до оголення кістки. Надалі з’являються збудження, судоми, гучні стогони, слинотеча і підвищене потовиділення, скрегіт зубами, іноді сліпота. Температура тіла залишається нормальною. Через 1–2 доби тварина гине.

Серед новонароджених гинуть практично 100 % хворих, у групах до 2-місячного віку – до 40 %, а у старших – 1–3 %.

Діагноз встановлюють на підставі клініко-епізоото-логічних даних і результатів лабораторного дослідження (біопроби).

Лікування. Як правило, не дає результату.

Профілактика. Для профілактики використовують вакцину, також необхідно виконувати загальні ветеринарно-санітарні заходи.

Бруцельоз

Етіологія. Хронічне захворювання тварин і людини, що характеризується абортами, затриманням посліду, запаленням слизової оболонки матки і, нерідко, ураженням суглобів. Збудник – бактерія бруцелла – малостійкий до дезінфікуючих засобів, проте, наприклад, кип’ятіння вбиває його моментально. Бруцелли залишаються життєздатними в ґрунті від декількох діб до 100 днів і більше, залежно від його вологості та інсоляції. Тварини, хворі на бруцельоз, виділяють збудника з молоком, з виділеннями з родових шляхів, при аборті, пологах, а також із сечею. Зараження відбувається через слизові оболонки травного тракту з кормом і водою, кон’юнктиву, слизові оболонки дихальних шляхів, піхви і шкіру. Людина може заразитися від хворих тварин. Інкубаційний період хвороби становить 2–3 тижні і більше. Бруцельоз протікає хронічно і в більшості випадків безсимптомно. Основна ознака захворювання у самиць – аборт і затримання посліду, а у самців – запалення яєчок. У корів аборт настає на 7 – 8-му місяці вагітності. У стаді абортує більше половини корів і нетелей.

Клінічні прояви. Діагноз ставлять на підставі результатів клінічного, серологічного, алергічного і бактеріологічного досліджень абортованого плоду або його шлунка, шматочків печінки і селезінки, а також молока і крові у ветеринарній лабораторії. При постановці діагнозу необхідно виключити кампілобактеріоз, трихомоноз, лептоспіроз, сальмонельоз, незаразні хвороби з симптомами аборту.

Лікування. Хворих тварин ізолюють і лікують, інших особин і корів-матерів щеплять. Для лікування використовують гіперімунну сироватку, неспецифічний глобулін, сироватку реконвалесцентів і одночасно з цим антибіотики, сульфаніламіди й нітрофуранові препарати. Обов’язковим є карантин.

Профілактика. Дотримання загальних ветеринарно-санітарних і технологічних заходів щодо утримання поголів’я, а також профілактичної вакцинації телят, оскільки тварини, що перехворіли, несприйнятливі до повторного зараження, а телята, які народилися від імунних корів, отримують антитіла з молозивом. Тому вакцинація є ефективнішою в період згасання материнських антитіл (через 5–7 днів після пологів). Стадо необхідно комплектувати тваринами, яких перевірили на бруцельоз. Про всі випадки абортів необхідно повідомляти ветеринарного лікаря.

Емфізематозний карбункул, або емкар

Етіологія. Збудником є споротвірний анаеробний мікроб клостридія, який є дуже стійким до дезінфекційних засобів. Наприклад, 3 %-й розчин формальдегіду вбиває його через 10 хв, а пряме сонячне світло – через 24 год. У споровій формі збудник може зберігатися в ґрунті до 35 років і більше.

Джерело збудника інфекції – хворі тварини, в трупах яких утворюються спори, що інфікують довкілля. Зараження тварин відбувається з кормом і водою через пошкоджену шкіру. Сезонне захворювання, яке виникає в літньо-осінній період.

Клінічні прояви. Гостра інфекційна хвороба, що характеризується утворенням у ділянках тіла, багатих на м’язи, пухлин, і швидкою смертю. Хворіє велика рогата худоба віком від 3 місяців до 4 років, оскільки молодняк набуває пасивного імунітету з молоком матері, а тварини віком старше 4 років несприйнятливі завдяки спонтанно набутому імунітету.

Інкубаційний період хвороби становить 1–5 діб. У хворих особин температура тіла підвищується до 41 °C, утворюються припухлості – спочатку гарячі і болючі, потім холодні й безболісні, згодом розвивається кульгавість. Хворі особини гинуть упродовж декількох годин.

Діагноз встановлюють на підставі клінічних та епізоотологічних даних, а також результатів лабораторного дослідження вмісту припухлостей. Захворювання диференціюють від злоякісного набряку, сибірки, пастерельозу.

Лікування. Як правило, марне через швидку загибель, але може бути результативним у початковій стадії хвороби із застосуванням антибіотиків, зокрема пеніциліну, дибіоміцину.

Профілактика. Усіх тварин від 3 місяців до 4 років вакцинують, а в разі виникнення захворювання встановлюють карантин.

Лептоспіроз

Етіологія. Збудник – мікроорганізм лептоспіра, який є малостійким до дії дезінфікуючих засобів, але швидко гине при нагріванні. Хворі та тварини, які перехворіли, тривалий час виділяють збудника з сечею. Зараження відбувається переважно через корм і воду.

Клінічні прояви. Характеризується лихоманкою, анемією (недокрів’ям), жовтяницею, абортами вагітних тварин або народженням нежиттєздатного приплоду, ураженням нирок (гемоглобінурія – наявність у сечі гемоглобіну), некрозом слизових оболонок і шкіри, атонією шлунково-кишкового тракту. Хворіє також людина. Перебіг хвороби може бути гострим, підгострим, хронічним і безсимптомним. У дорослої великої рогатої худоби хвороба часто протікає безсимптомно, а у молодняку – в гострій формі. При гострому перебігу у хворих особин підвищується температура тіла, в сечі з’являється кров. У деяких тварин спостерігають жовтяничне забарвлення і некроз слизових оболонок очей, ротової порожнини й окремих ділянок шкіри, нерідко виникає пронос або запор. Хворі тварини абортують. При підгострому перебігу спостерігають такі ж симптоми, але менш виражені, а при хронічному ознаки виражені слабко, прогресує схуднення і зниження продуктивності. Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних і результатів лабораторного дослідження крові. Оскільки незалежно від перебігу хвороби у крові тварини виявляють специфічні антитіла на 5 – 7-й день після зараження, через 10–20 днів розвивається носіння лептоспірозу, яке триває до 1–2 років. Кількість носіїв лептоспірозу на неблагополучній щодо цього захворювання фермі серед великої рогатої худоби може становити 1–5 %, рідше – 10–20 %. Лептоспіроз необхідно диференціювати від бруцельозу, кампілобактеріозу, трихомонозу, сальмонельозу та інших хвороб.

Лікування. Застосовують антибіотик стрептоміцин, який уводять внутрішньом’язово.

Профілактика. Полягає у карантуванні новоприбулих тварин, проведенні дератизаційних заходів, плановому обстеженні поголів’я. Хворих тварин ізолюють і лікують, решту поголів’я лікують. У неблагополучних господарствах тваринам уводять полівалентну вакцину проти лептоспірозу.

Лістеріоз

Етіологія. Хвороба, що характеризується ураженням нервової системи, септичними явищами, абортами і маститами. Летальність становить від 47 до 100 %. Збудником є невелика бактерія – лістерія, яка є стійкою в зовнішньому середовищі, тривало зберігається в ґрунті, воді, на рослинах. Загальновживані дезінфікуючі засоби швидко її дезактивують. Джерело збудника – хворі тварини і ті, що перехворіли, які виділяють збудника у зовнішнє середовище з сечею, калом, молоком, виділеннями з носової порожнини, очей, статевих органів, а також тварини – носії лістерії. У природі резервуаром лістерії є гризуни й деякі види диких тварин. Зараження відбувається аліментарним, аерогенним шляхом, через пошкоджену шкіру і слизові оболонки статевих органів. Інкубаційний період лістеріозу становить 7 – 30 днів. Хвороба протікає гостро, підгостро і хронічно. Відрізняється від інших заразних хвороб різноманіттям форм.

Клінічні прояви. Форми: нервова, септична, генітальна, атипова, безсимптомна. При нервовій формі у великої рогатої худоби з’являється пригноблення, відмова від корму, іноді підвищення температури тіла, світлобоязнь, сльозотеча, втрата апетиту, проноси, судоми, коматозний стан. Тривалість перебігу даної форми хвороби – 7 – 14 днів, у більшості випадків тварини гинуть. Генітальна форма проявляється абортами у другій половині вагітності, затриманням посліду, ендометритами, маститами. Атипова форма з явищами лихоманки, пневмонії і гастроентериту зустрічається рідко. Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і лабораторного дослідження уражених органів трупа.

Лікування. Переважно малоефективне, іноді на початку захворювання призначають антибіотики тетрациклінового ряду, наприклад хлортетрациклін, окситетрациклін або тетрациклін до одужання і 3 дні після.

Профілактика. Необхідно вживати заходів з метою недопущення занесення збудника до господарства, дератизаційні заходи, контроль за якістю кормів (особливо силосу). При виявленні в господарстві хворих на лістеріоз запроваджують обмеження на ввезення або вивезення тварин. Тварин, які мають ознаки ураження нервової системи, направляють на забій. Решту тварин вакцинують або дають антибіотики в терапевтичних дозах 1–2 рази на день упродовж 1 тижня.

Некробактеріоз, або панаріціум

Етіологія. Збудник – паличкоподібна бактерія, яка є постійним мешканцем шлунково-кишкового тракту (у рубці жуйних) і поширена у довкіллі. Збудник відносно стійкий до дезінфекційних засобів: наприклад, у розчині формальдегіду (1:100) і 2,5 %-му розчині креоліну гине через 20 хв, у 5 %-му розчині їдкого натру – через 10 хв, а при нагріванні до 100 °C – через 1 хв. Джерелом інфекції є хворі тварини і тварини, які перехворіли, а також здорові особини. Тварини заражаються при попаданні збудника до ґрунту, де бактерії-збудники мешкають постійно, особливо у вологих місцях. Некробактеріоз частіше виникає у вологі періоди року, при травмах шкірного покриву або слизових оболонок, при утриманні тварин у сирих приміщеннях на брудних, мокрих підстилках. Захворюваність може сягати 30–90 %.

Клінічні прояви. Інфекційна хвороба, що характеризується омертвінням і гнійним розпадом шкіри міжкопитної щілини і вінчика, в окремих випадках на вимені, у ротовій порожнині, статевих органах, печінці, легенях, а у молодняку – омертвінням окремих ділянок слизової оболонки ротової порожнини. Найбільш сприйнятливими до захворювання є велика рогата худоба, північні олені, вівці, коні, кури. Інкубаційний період триває до 3 діб. У хворих особин спостерігають кульгавість. При огляді міжкопитної щілини і вінчика виявляють почервоніння і набряк шкіри. Надалі зона почервоніння розширюється, на шкірі міжкопитної щілини і вінчика з’являється серозний випіт і утворюється виразка з рваними краями. Уражена кінцівка гаряча на дотик, болюча. Тварина пригнічена, не приймає корму, температура тіла підвищується.

У телят на язику, яснах, рідше на піднебінні спостерігають щільні сіро-білі або жовтуваті плівки, з’єднані з тканиною. При виявленні ураження шкіри міжкопитної щілини і слизової оболонки ротової порожнини необхідно терміново запросити ветеринарного лікаря, оскільки приблизно такі самі ознаки спостерігаються при ящурі й деяких інших небезпечних вірусних захворюваннях.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і бактеріологічних досліджень, диференціюючи від ящура, вірусної діареї та злоякісної катаральної лихоманки великої рогатої худоби.

Лікування. Проводять хірургічну обробку некротичних виразок, видаляють тканини, що омертвіли, промивають очищену рану 3 %-м розчином марганцевокислого калію або 3 %-м розчином перекису водню. Внутрішньом’язово вводять хлортетрациклін, дибіоміцин, дитетрациклін.

Профілактика. У зв’язку із тим, що некробактеріоз виникає в господарствах, де є умови для пошкодження кінцівок, особливо шкіри міжкопитної щілини і вінчика, вживають заходи для усунення цих чинників: забезпечують сухою підстилкою в стійлах, роблять своєчасне обрізання, розчищення копит і т. п. При появі захворювання хворих ізолюють і лікують, а в інших тварин оглядають копита, наявні ранки обробляють дезінфікуючим розчином (5 – 10 %-й розчин креоліну, 2 – 10 %-й розчин формаліну, 5 %-й розчин мідного купоросу та ін.). Корисними є ванни для ніг із вказаними розчинами впродовж 3–5 днів.

Парагрип

Етіологія. Переносники захворювання – хворі тварини і вірусоносії, які заражають здорових особин повітряно-краплинним шляхом і, можливо, перорально з молоком хворих корів, не виключається також статевий шлях передачі. Виникає частіше в холодну пору року, чому сприяють стреси, особливо при транспортуванні і скупченні тварин.

Клінічні прояви. Гостра контагіозна вірусна хвороба, що характеризується переважним ураженням органів дихання. Уражає головним чином телят віком від 10 діб до 5–6 місяців. Збудник – параміксовірус, малостійкий до дезінфікуючих засобів. Наприклад, його інактивують ефіром, хлороформом, розчинами кислот і лугів.

Інкубаційний період хвороби триває 24–30 годин. Спостерігаються пригніченість, гіперемія слизової оболонки носа, сльозотеча, виділення з носа, задишка, підвищення температури тіла до 40,9 – 41,5 °C, кашель, розвивається кон’юнктивіт.

Лікування. Лікувальні заходи в основному спрямовані на підвищення загальної опірності організму тварини і профілактику бактерійних ускладнень. Украй важливо забезпечити тваринам повноцінне годування, правильне утримання, оптимальні параметри мікроклімату.

Профілактика. Для пасивної профілактики застосовують сироватку антитіл. Необхідно дотримуватися усіх систем організаційно-господарських і ветеринарно-санітарних заходів.

Пастерельоз

Етіологія. Збудник – пастерела – малостійкий до дії дезінфікуючих засобів, але при нагріванні до 70–90 °C гине впродовж 5 – 10 хв. Максимальна виживаність у ґрунті і воді становить 26 діб, у гної – 72 дні.

Хворі і тварини, які перехворіли, виділяють пастерел до зовнішнього середовища з виділеннями з носа і випорожненнями. На виникнення хвороби у будь-яку пору року впливають стресові чинники. Шляхи зараження – аліментарний та аерогенний. Летальність становить від 10 до 75 %.

Клінічні прояви. При гострому перебігу хвороба характеризується ознаками септицемії (форма сепсису загальної інфекції), при якій у крові знаходяться патогенні мікроорганізми без залучення до запального процесу різних органів і тканин, і геморагічного запалення слизових оболонок дихальних шляхів та кишечника. Хворіє також людина. У перебігу хвороби виділяють надгостру, гостру, підгостру і хронічну форми. Інкубаційний період триває від декількох годин до 2–3 діб, іноді більше.

При надгострому перебігу після підвищення температури тіла і розвитку діареї (а іноді і без прояву ознак) тварини швидко гинуть.

При гострому перебігу у великої рогатої худоби підвищується температура тіла, з’являються задишка, кашель, виділення з ніздрів, іноді – пронос із домішками крові (частіше у молодняку), крім того, можуть спостерігатися набряки в ділянці голови, глотки, шиї. У більшості випадків тварини гинуть або хвороба набуває підгострого або хронічного перебігу.

Хронічний перебіг супроводжується схудненням, анемією, опуханням суглобів, ніг.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних і результатів бактеріологічного дослідження частини внутрішніх органів від трупів. При постановці діагнозу слід виключити паратиф і сибірку.

Лікування. Уводять гіперімунну сироватку проти пастерельозу й антибіотики тетрациклінового ряду, сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби.

Профілактика. Уведення вакцини здоровим особинам, імунізація усіх тварин, які мали контакт із хворими, ізолювання хворих особин, а також дезінфекція приміщень.

Сальмонельоз, або паратиф

Етіологія. Збудник – мікроб сальмонела, малостійкий до дії дезінфікуючих засобів. Це інфекційне захворювання молодняку великої рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин виникає переважно після від’єму від матки або при переході на збірне молоко; характеризується ураженням кишечника, легень, печінки та інших органів.

Клінічні прояви. Заражаються телята віком від 10 діб до 2 місяців від хворих тварин і носіїв бактерій у будь-яку пору року (частіше в зимово-весняний період) аліментарним шляхом, часто – через інфіковане молоко й обрат.

Інкубаційний період триває 1–8 діб. Перебіг захворювання має гострий або хронічний характер. У хворих особин при гострому перебігу підвищується температура тіла (лихоманка), вони відмовляються від корму, більше лежать. На другу-третю добу з’являється пронос, кал рідкий, у ньому багато слизу, іноді кров. Спостерігають прискорення дихання, кон’юнктивіт. Якщо хвора тварина не лягла впродовж 3–5 діб, у неї розвивається хронічний перебіг, що характеризується появою кашлю, задишки, пневмонії, запаленням суглобів. Хворі гинуть упродовж 5 – 10 діб, деякі видужують і тривалий час відстають у розвитку. Такі тварини можуть заражати здорових.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів бактеріологічного і серологічного дослідження крові й тканин полеглих тварин. Слід диференціювати сальмонельоз від диспепсії і колібактеріозу.

Лікування. Хворим дають всередину антибіотики (синтоміцин, левоміцетин, хлортетрациклін, тераміцин), сульфаніламідні (норсульфазол, етазол) і нітрофуранові (фуразолідон, фурагін) препарати. З урахуванням сумісності цих терапевтичних засобів ефективне їх поєднання.

Профілактика. Своєчасне спарювання, повноцінне годування тільних тварин, введення до раціону молодняку бактерійних препаратів і преміксів сприяють відвертанню розвитку цього захворювання. З метою профілактики сальмонельозу глибоко тільних корів, а потім і телят вакцинують. У тварин, які перехворіли, виробляється стійкий імунітет.

Сибірка

Етіологія. Хворобу викликає паличкоподібний мікроб, особливо стійкий до дії дезінфікуючих засобів. Так, при кип’ятінні він гине через 45–60 хв, 1 %-й розчин формальдегіду або 10 %-й розчин їдкого натру вбиває його тільки через 2 години. При попаданні збудника в ґрунт мікроб утворює спори, що зберігаються в ньому десятки років.

Тварини заражаються частіше на пасовищі або через корми, в які потрапили спори мікробу сибірки з ґрунту. Людина заражається при обробленні туш або розтині трупів тварин, хворих на сибірку.

Клінічні прояви. Швидкоплинна заразна хвороба усіх видів тварин, включаючи хутрових звірів і людину. Характеризується різким підвищенням температури тіла, утворенням щільних пухлин (карбункулів) на шкірі, в кишечнику, легенях і мигдалинах. Сибірка може протікати блискавично, гостро і хронічно. При блискавичному перебігу хвора велика рогата худоба збуджена, температура тіла підвищується до 41–42 °C, слизові оболонки очей стають синюшними. Тварина несподівано падає в судомах і гине. При гострому перебігу спостерігається підвищення температури тіла до 42 °C, тремтіння, синюшність слизових оболонок очей і крововилив, а також здуття руб ця (тимпанія). Тривалість хвороби становить 2–3 доби. Хронічний перебіг проявляється схудненням, набряками під нижньою щелепою та опуханням підщелепних і заковтувальних лімфатичних вузлів. Нерідко сибірка проявляється у так званій карбункульозній формі, при якій на місці проникнення збудника та інших ділянках тіла з’являється твердий хворобливий набряк шкіри і підшкірної клітковини з чіткими контурами, надалі в центрі набряку утворюються виразки.

Труп тварини, яка полегла від сибірки, роздутий, задубіння відсутнє, з анального отвору, рота і ніздрів виділяється кров’яниста рідина або кров темного кольору, що не згорнулася. На шкірі з’являються припухлості.

При підозрі на сибірку необхідно терміново викликати ветеринарного лікаря. У цьому випадку розтинати трупи і знімати з них шкуру категорично забороняється.

Лікування. Здійснює тільки ветеринарний лікар, застосовуючи сироватку проти сибірки або гамма-глобулін, антибіотики та інші препарати.

Профілактика. В основі профілактики – щорічна вакцинація тварин проти сибірки: доросла велика рогата худоба – двічі на рік з інтервалом у 6 місяців, молодняк – у 3 місяці з подальшою ревакцинацією через кожні 3 місяці. У тварин, які перехворіли, утворюється стійкий і тривалий імунітет.

У неблагополучних осередках (так звані ґрунтові) проводять вакцинацію залежно від ступеню ризику раз або двічі на рік. У разі епізодичного спалаху вакцинують усю худобу, що не має ознак хвороби.

Сказ

Етіологія. Гостра вірусна хвороба, що протікає з важким ураженням нервової системи і завершується, як правило, летальним кінцем. Хворіють сільськогосподарські і свійські тварини усіх видів, дикі тварини, особливо молодняк, а також людина. Хворобу викликає термолабільний вірус (при температурі 60 °C гине через 5 – 10 хв), але стійкий до низьких температур, швидко інактивується при дії лугів і кислот, але відносно стійкий до фенолу і йоду. Джерело інфекції – хворі тварини, які виділяють вірус зі слиною і передають його через укус. У слині вірус зберігається 8 – 10 діб. Вірус із місця укусу поширюється по нервових стволах до головного і спинного мозку, уражає нервові клітини, що й зумовлює прояв симптомів хвороби. Від моменту зараження до появи ознак хвороби може пройти декілька діб, а іноді і декілька місяців. У середньому ознаки проявляються через 3–6 тижнів.

Клінічні прояви. У великої рогатої худоби частіше спостерігається тиха форма, що виражається в хрипкому муканні, слинотечі, хиткості ходи, погіршенні апетиту, паралічах кінцівок. При буйній формі виражена особлива агресивність (відносно собак), хворі рвуться з прив’язі, кидаються на стіни, риють землю копитами, хрипко ревуть. Діагноз «сказ» ставлять на підставі характерних епізоотологічних (поширення захворювання) і клінічних ознак хвороби, а також при його підтвердженні результатами лабораторного дослідження трупа.

Лікування. Неефективне. Хвору тварину слід ізолювати і викликати ветеринарного лікаря.

Профілактика. Ґрунтується на вакцинації тварин і знищенні бродячих собак. Тварин, які покусали людей, ізолюють та утримують під наглядом 30 діб.

Трихофітія

Етіологія. Захворювання викликають грибки трихофітони, які мають значну стійкість до дії тепла і дезінфікуючих речовин. Вони довго зберігаються у зовнішньому середовищі: на підстилці, у ґрунті, на дерев’яних предметах.

Носіями патогенних грибків є миші, щури та інші гризуни. Джерело інфекції – хворі тварини і ті, що перехворіли, які обсіменяють приміщення та інвентар. Несприятливі погодні умови, особливо в осінньо-зимовий період, та поверхневі ушкодження шкіри сприяють прояву стригучого лишаю.

Клінічні прояви. Контагіозне грибкове захворювання, що характеризується утворенням на шкірі округлих, різко обмежених облисілих ділянок з обламаним волоссям, покритих кірками і лусочками. Хворіє також людина. Інкубаційний період триває від 1 тижня до 1 місяця. Захворювання протікає хронічно і виражається в появі на шкірі невеликих безволосих плям округлої форми, покритих лусочками і кірками азбестово-сірого кольору. Переважно вражає шкіру навколо очей, на носі та вухах, поширюючись на усю шкіру голови, шиї і кінцівок.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і при ультрафіолетовому опроміненні уражених місць, при мікроскопічному дослідженні зішкрібів шкіри, яке проводять у ветеринарній лабораторії.

Лікування. Уражені місця обробляють фунгіцидними засобами. З лікувальною і профілактичною метою використовують високоефективні, надійні та малотоксичні живі та інактивовані вакцини в дозах, які в 2 рази перевищують профілактичні.

Профілактика. Проводиться вакцинація, санітарно-гігієнічні заходи в приміщенні та на вулиці.

Туберкульоз

Етіологія. Збудник захворювання – мікобактерія, високостійка до дії дезінфікуючих речовин. Наприклад, при нагріванні до 85 °C вона гине через 30 хв, а у 5 %-му розчині формальдегіду – через 12 год. Збудник може зберігатися у ґрунті 1–2 роки, в річковій воді – 5 місяців, у фекаліях і на пасовищі – 1 рік.

Джерело інфекції – хвора тварина, яка виділяє збудників у зовнішнє середовище з мокротою, виділеннями з носа, молоком, сечею, фекаліями.

Клінічні прояви. Заразна хвороба тварин і людини, що протікає хронічно і характеризується утворенням в різних тканинах і органах вузликів, схильних до омертвіння (туберкулів). Зараження відбувається аліментарним (через корм) та аерогенним (повітряно-краплинним) шляхом. Поширенню захворювання сприяє скупчене утримання тварин, пасіння і водопій хворих і здорових особин, випоювання молодняку незнезараженого обрату.

Інкубаційний період хвороби триває до 45 днів. Хвороба частіше протікає без характерних ознак, у хронічній формі, лише при ураженні якогось органу з’являються відповідні ознаки. У великої рогатої худоби найчастіше вражає легені або кишечник. У цьому випадку можна спостерігати кашель або пронос, а при ураженні вимені розвивається мастит з опуханням надвименевих лімфовузлів.

Діагноз може бути поставлений тільки після проведення бактеріологічних, алергічних і серологічних досліджень, які виконує ветеринарний лікар, диференціюючи хворобу від контагіозної пневмонії, паратуберкульозу, актиномікозу, лейкозу.

Лікування. Хворих тварин не лікують, їх забивають. Обов’язковий карантин!

Профілактика. Перевірка усіх тварин туберкуліновою пробою. Слід пам’ятати, що тварини, хворі на туберкульоз, можуть виділяти збудників з молоком, через яке заражається людина. Таке молоко особливо шкідливе для дітей.

Ящур

Етіологія. Збудник – один із 7 типів вірусів роду афтовірусів, який є стійким до зовнішнього середовища. Так, при відносній вологості 30–40 % і температурі 18 °C висушений вірус зберігає активність упродовж 2 років.

Джерело інфекції – хворі тварини, тварини, які знаходяться в інкубаційному періоді (2 – 21 день), а також особини, які перехворіли. Тварини, які перехворіли на ящур одного типу, можуть повторно захворіти у випадку зараження вірусом іншого типу. Вірус у зовнішнє середовище виділяється з вмістом і стінками афт, молоком, слиною, сечею, повітрям, що видихається, і фекаліями. Він передається при контакті хворих тварин зі здоровими, а також через усі предмети, забруднені вірусом.

Клінічні прояви. Вірусна хвороба парнокопитних тварин, що швидко поширюється і гостро протікає, характеризується короткочасною лихоманкою, утворенням пухирів (афт) та ерозій на слизовій оболонці рота, міжкопитної щілини, шкірі вимені і носового дзеркала. Хворіє також людина. Смертність серед молодняку складає 80 – 100 %, дорослих тварин при злоякісній формі – 40–90 %.

У хворих особин підвищується температура тіла, з’являється слинотеча і, нерідко, кульгавість. При огляді на слизовій оболонці ротової порожнини і язику з’являються пухирі (афти), заповнені прозорою або каламутною рідиною. Такі самі пухирі виявляють на шкірі міжкопитної щілини. Потім пухирі прориваються. У цьому випадку на їхньому місці видно червоні ділянки. Хворі видужують через 3–4 тижні, але за цей час вірус розноситься з різними предметами, а також через взуття та одяг в інші господарства. При хворобі і після неї можливі аборти, народження мертвих телят, іноді загибель. Діагноз ставлять на основі клінічних ознак.

Лікування. Лікування і профілактика повинні проводитися тільки за призначенням ветеринарного лікаря. Ротову порожнину промивають 2 %-м розчином оцтової кислоти, розчином марганцевокислого калію у співвідношенні 1:1000, застосовують антибіотики, серцеві засоби, внутрішньовенно – глюкозу, а при ураженні кінцівок ножні ванни з 5 %-м розчином формаліну.

Профілактика. Необхідно покращити умови утримання і годування тварин. При підозрі на захворювання слід негайно викликати ветлікаря і вжити усіх заходів, щоб запобігти поширенню вірусу: карантин, ізоляція ящурного осередку.