Читать книгу Великий ветеринарний довідник - Группа авторов - Страница 14

Захворювання кісток

До захворювань кісток відносяться періостит (запалення окістя), остит (запалення кістки), некроз кістки (омертвіння), карієс (розпад кісткової тканини з утворенням на поверхні дефекту – кісткової виразки), остеомієліт (запалення кісткового мозку, ендосту, компактної речовини й окістя). Причинами їх виникнення є закриті та відкриті механічні ушкодження, гострі гнійні запальні процеси, що локалізуються навколо кістки внаслідок порушення обміну речовин, обумовлені вітамінною, мінеральною недостатністю та іншими причинами.

Будь-який курс лікування визначається ветеринарним лікарем, який призначає спокій, сухий холод, пов’язку, що давить, внутрішньокісткове введення препаратів, оперативне втручання та ін.

Остеодистрофія

Етіологія. Внаслідок нестачі в організмі вітаміну D, кальцію, фосфору або при їх незбалансованому співвідношенні порушується нормальний ріст кісток, відбувається порушення обміну цих речовин, що призводить до розвитку остеодистрофії. Розлади функцій всмоктування у шлунково-кишковому тракті, що розвиваються в результаті невідповідного годування або запальних процесів слизової оболонки, також можуть викликати порушення обміну речовин і гіпокальціємію. Нестача в організмі телят вітаміну D і розлади фосфорно-кальцієвого обміну викликають глибокі порушення в кісткоутворенні (остеогенез) та відставання в рості – рахіт. У таких кістках різко переважає хрящова маса.

У тварин, які закінчили рости, особливо при лактації і вагітності, внаслідок фосфорно-кальцієвого, білково-вуглеводного і вітамінного (D- й А-гіповітаміноз) дефіциту, недостатнього ультрафіолетового опромінення розвивається рахіт дорослих, або остеомаляція, – хронічна вторинна демінералізація тканини (вихід солей). Невідповідність раціону рівню і характеру продуктивності, низька біологічна повноцінність кормів відіграють ключову роль у розвитку цього захворювання.

Клінічні прояви. У старих особин зазвичай спостерігається остеопороз – розрідження кісткової тканини внаслідок переважання процесів розсмоктування над процесами остеогенезу. Характерна крихкість кісток, погане зростання переломів.

Хвороба розпочинається з порушення апетиту, випадання шерсті, зниження продуктивності. Тварини неспокійні при обмацуванні сідничних горбів, плесна і п’ястку. Хвіст у ділянці останніх хвостових хребців можна зігнути під гострим кутом з подальшим стоншуванням його кінчика, що разом зі стоншуванням кісткової маси тіла крижів призводить до западання підхвостового простору (мал. 4).

Мал. 4. Корова, хвора на хронічну остеодистрофію

Пізніше спостерігається слабкість кінцівок, хода стає напруженою, хворобливою, може з’явитися кульгавість, утруднення при вставанні, останні ребра прогинаються. Хворі особини стають малорухомими і більше лежать.

Лікування. При появі перших ознак остеодистрофії необхідно давати вітамінно-мінеральні препарати, що містять кальцій, фосфор і вітамін D, стежити за збалансованістю раціону. У разі концентратного типу годування тварин знижують кількість концентратів до 40 % загальної поживності раціону.

Профілактика. Тварини повинні частіше знаходитися на сонці, також у приміщенні встановлюють спеціальні ультрафіолетові лампи, опромінюючи хворих особин по 10 хв щодня впродовж 20 днів. Необхідно давати вітамінно-мінеральні препарати, що містять кальцій, фосфор і вітамін D, стежити за збалансованістю цих компонентів раціону.

Переломи кісток

Етіологія. Різноманітні травми, захворювання обміну речовин.

Клінічні прояви. Часткове або повне порушення цілісності кістки, що може відбуватися як при змінах кісткової тканини (наприклад, при остеодистрофії), так і в результаті травм (падіння, забиття та ін.). Травми такого типу класифікують на:

– відкриті і закриті (з порушенням шкірних покривів),

– повні і неповні (тріщини, надломи та ін.),

– множинні (декілька кісток),

– за напрямом лінії зламу (поперечні і поздовжні),

– за локалізацією (эпіфізарні та ін.).

Основними симптомами перелому кістки є поява припухлості, деформації, порушення функцій, рухливості по всій довжині кістки, кісткова крепітація, біль. У великої рогатої худоби сприятливий прогноз спостерігається при переломах фаланг, кісток п’ястя і плесна, а також клубового і сідничного горбів. При повних переломах стегнової, великої гомілкової та плечової кісток тварин вибраковують.

Лікування. Допомога полягає у забезпеченні травмованій особині спокою, зупиненні кровотечі, накладенні пов’язки, що іммобілізує. При закритих переломах використовують пов’язку, що фіксує та іммобілізує (шинну або гіпсову), яка забезпечує нерухомість і спокій пошкодженого місця, усуває біль, запобігає розвитку шоку та інфекції. Шинну пов’язку накладають тимчасово (при невідкладній допомозі) або для тривалого лікування з використанням імпровізованих шин: з картону, фанери, дерев’яних дощечок, лозин, алюмінієвих і бляшаних смуг та дротяної сітки. Гіпсові (такі, що затвердівають) пов’язки бувають підкладковими і безпідкладковими, вікончастими, мостоподібними і глухими. Прогіпсований бинт, змочений у воді до зникнення бульбашок, що виділяються з нього, і трохи віджатий, накладають на нерухому кінцівку у вигляді спіральної пов’язки від низу до верху і назад (до 6–8 шарів) вище і нижче місця перелому. При відкритих переломах спочатку необхідно промити рану, обробити її спиртовим розчином йоду, порошків антисептиків і накласти захисну іммобілізуючу пов’язку. Головне при цьому – забезпечити відсмоктування з рани рідини та надійну антисептику. Захисна пов’язка, як і більшість інших, складається з внутрішньої частини (перев’язки) і зовнішньої (власне пов’язки), що утримує попередню, які не повинні зміщуватися на тілі тварини у спокої та русі, а рівномірно прилягати, не порушуючи крово- і лімфообіг. Перев’язувальний матеріал (марля, гігроскопічна вата та ін.) у формі серветок, бинтів використовують для накладення пов’язок різними способами, після чого накладають фіксуючу іммобілізуючу пов’язку, залишаючи «вікно» для обробки рани.

У молодих особин пов’язку міняють на 35 – 40-й день, а у старих – на 40 – 45-й день – у період відновлення опорної функції пошкодженої кінцівки. Після зміни пов’язки тварині призначають масаж (погладжування, розтирання, розминання, биття, вібрація), дозовані навантаження (проводки), до раціону вводять вітаміни С і D, мінеральні добавки.

Профілактика. Дотримання санітарно-технічних норм утримання тварин, збалансоване харчування.

Захворювання сухожиль

Запалення сухожиль і сухожильних сумок зазвичай пов’язане з травмами, пораненнями, інфекційними захворюваннями. Серед симптомів виділяють потовщення травмованого місця, болючу припухлість, підвищення місцевої температури тіла, кульгавість. Основне лікування – спокій, у перші дні – пов’язки, що давлять, і холод, а при надмірній концентрації ексудату – проколи з метою випорожнення зі зрошуванням порожнини розчинами антисептиків та накладенням волого-висихаючих пов’язок із камфорним або 5 %-м іхтіоловим спиртом. У міру зменшення болючості – масаж із камфорною олією або йод-вазогеном.

Бурсити

Етіологія. Запалення синовіальних сумок – бурс (замкнутий сліпий мішок, що утворюється рихлою сполучною тканиною в результаті розтягування і зміщення її волокон під впливом скорочення м’язової тканини, руху сухожиль або зв’язок).

Клінічні прояви. У хворих особин спостерігається болючість у ділянці бурси, припухання, запальний набряк, флуктуація (коливання), при запаленні бурс кінцівок – кульгавість. У великої рогатої худоби бурсит нерідко виникає навколо зап’ястного суглоба, часто супроводжується значним ороговінням шкіри. При гнійних бурситах підвищується температура тіла, а при мимовільному розкритті бурси зі свища виділяється гнійний ексудат з домішками синовії.

Лікування. При гострому бурситі потрібні протизапальні процедури – тепло, камфорна та іхтіолова мазі, фізіотерапія (лампа солюкс, іонофорез з хлоридом натрію, йодом, новокаїном). При хронічному асептичному бурситі з порожнини бурси відсмоктують запальний ексудат і через ту саму ін’єкційну голку вводять спиртовий розчин йоду, розчин карболової кислоти. Гнійні бурсити необхідно розкривати, видаляти гній і лікувати як відкриту рану.

Профілактика. Попередження травм, профілактика збудників інфекційних та інвазійних хвороб.

Розриви сухожиль

Етіологія. Рани, або забиття, з відсутністю міорелаксації (розслаблення м’язів). Для розвитку цієї хвороби створюють умови рахіт, остеомаляція, слабкий розвиток сухожиль, гнійно-некротичні процеси сухожиль та їх піхв, неправильне обрізання копитець.

Клінічні прояви. Порушення цілісності сухожилля. Симптомами розривів є розслаблення і дефект на місці травми (заглиблення), порушення функції кінцівки з подальшим розвитком запальної припухлості. Наприклад, при розриві сухожиль поверхневого і глибокого згинача пальця тварина спирається на частини п’ят копита і задню поверхню пута і путового суглоба.

Лікування. Забезпечення спокою та іммобілізації травмованої ділянки гіпсовими пов’язками на 6–8 тижнів. Надалі необхідно проводити теплові процедури і масаж.

Профілактика. Усунення причин, що викликають розрив сухожиль.