Читать книгу Великий ветеринарний довідник - Группа авторов - Страница 3

Вода є найважливішою і неодмінною умовою нормального здоров’я і максимальної продуктивності тварин.

Встановлено, що при втраті твариною 10 % води у неї виникає слабкість, частішає серцебиття, знижується апетит, а також секреція залоз шлунково-кишкового тракту. Спостерігають також розлад нервової системи, сухість, іноді жовтяничність слизових оболонок. Втрата організмом понад 20 % води призводить до смерті. При загальному голодуванні тварини можуть прожити 30–40 днів, хоча при цьому втратять 50 % жирів, вуглеводів і білків. Позбавлені в принципі води тварини гинуть через 4–8 діб.

Гігієнічні норми водопостачання для тварин наведено в таблицях 1–2.

Наведені норми споживання води включають її витрати на поїння, прибирання приміщення та ін. У районах з гарячим і сухим кліматом норми споживання води слід збільшувати на 25 %.

Таблиця 1

Норми споживання води на голову на добу в птахівницьких господарствах

Таблиця 2

Норми споживання води на одну тварину на пасовищі

Джерела водопостачання. Розрізняють три основні види водних об’єктів: поверхневі, підземні та атмосферні води.

Поверхневі води (відкриті водойми) – це річки, струмки, озера, водосховища, болота та ін. Відкриті водойми, як правило, живляться не лише за рахунок атмосферних вод, а й за рахунок підземних.

Підземні води – це ґрунтові і міжпластові. Міжпластові води залягають на глибині до 100 м і більше; вони можуть мати напір.

Атмосферні води утворюються внаслідок збирання у певному резервуарі дощових або талих снігових вод. Така вода найчастіше слабкомінералізована, позбавлена смаку, погано зберігається, набуває затхлого запаху і навіть загниває. Запаси атмосферної, дощової, снігової води, а також води, яку отримують від сніжників, льодовиків, найчастіше використовують в окремих безводних місцях і районах.

Прийоми очищення і знезараження води. У процесі очищення води змінюють її фізичні, хімічні і біологічні властивості, щоб зробити придатною для пиття. При цьому не тільки усувають небажані і шкідливі властивості води, але й покращують її природні якості шляхом збагачення інгредієнтами, яких бракує.

Для покращення якості води застосовують відстоювання, коагуляцію і фільтрування.

Відстоювання води впродовж певного часу дає можливість підвищити її прозорість. Споруди, призначені для відстоювання води, називають відстійниками. Вони можуть бути природними (озера) і штучними (водосховища, криті підземні резервуари з бетонованими стінами і дном).

При відстоюванні води навіть упродовж тривалого часу зазвичай осідають на дно тільки грубі зважені частки і частина мікроорганізмів.

Коагуляцію води застосовують для швидкого осадження зважених часток, усунення колірності води і прискорення фільтрування. При додаванні до води коагулянтів (сірчанокислий алюміній та ін.) осідають зважені частки і колоїдальна суспензія.

Фільтрацію води проводять після відстоювання і коагуляції. Її пропускають через дрібнопористий матеріал, який затримує зважені частки, у тому числі і частину бактерій. Фільтри можуть бути різними: повільні (0,1–0,3 м/год.), швидкі (5 – 12 м/год.) і надшвидкі (36 – 100 м/год.); за тиском, під яким вони працюють, – безнапірні (відкриті) і напірні та ін. Основним матеріалом, що фільтрує, є пісок.

Знезараженню, як правило, піддають воду, що вже пройшла відстоювання, коагуляцію і фільтрування. Знезараження води проводять одним із чотирьох методів: термічним (кип’ятінням), за допомогою сильних окисників (хлор, озон, гіпохлорит натрію), олігодинамією (дія іонів благородних металів), фізичним (ультразвук, радіоактивне опромінення, ультрафіолетові промені).

Хлорування – надійний, доступний і порівняно дешевий спосіб знезараження води. Хлорування води проводять рідким (газоподібним) хлором, а також хлорним вапном. Під дією хлору більшість бактерій і вірусів, що знаходяться у воді, гинуть.

Озонування води здійснюють озоном, який отримують в озонаторах. Озон також є сильним окисником.

Бактерицидне опромінення – це один із методів знезараження води ультрафіолетовими променями. При цьому способі знезараження вода тонким шаром обтікає бактерицидні ультрафіолетові лампи і знезаражується.

Гігієна поїння тварин. Правильне, достатнє і своєчасне поїння тварин, як і годування, – це обов’язкова умова успішного розвитку тваринництва. Кількість води, випитої тваринами, і потреба в ній може коливатися у дуже великих межах. Встановлена орієнтовна потреба тварин у воді (у літрах на 1 кг сухої речовини корму): для коней – 2–3, великої рогатої худоби – 4–6, свиней – 6–8, овець – 2–3, для молодняку – 7–9.

Температура води для поїння корів має становити 10–12 °C. За відсутності автопоїлок корів слід поїти не рідше ніж 3 рази, а високоудійних – 4–5 разів на добу. Телятам до місячного віку дають кип’ячену, охолоджену до 25–30 °C воду через 2 год. після випоювання молоком. Овець поять 1–2, а влітку – 3 рази на добу.

Свиней краще поїти перед годуванням з корит або автопоїлок не менше 3–4 разів на добу, поросних маток – після кожного годування. Для поросят воду в поїлках міняють 4–6 разів на день, і вона має бути не нижче 15 °C.

Коней напувають 3–4 рази на добу, коли вони охолонуть після роботи (перед роздаванням сіна), або за 30–40 хв до закінчення роботи.

У зимовий період не можна допускати поїння тварин холодною водою, у разі необхідності її підігрівають.

При організації водопою на пасовищах враховують, що відстань до них не повинна бути більше ніж: для дорослої великої рогатої худоби – 2–4 км, для молочних корів і молодняку – 2–2,5, для овець і кіз – 2,5–3, для свиноматок – 0,5, для коней – 4–5. На пасовищі тварин поять з корит, надаючи вільний доступ, або організовують водопійні пункти, тобто огороджують місця і підступи до водопою (річка, ставок, озеро).