Читать книгу Країни світу. Європа. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 11

Чудова країна Болгарія у всіх нас асоціюється з морем, сонцем, квітами та фруктами. Ця квітуча земля дала людству багато корисного і прекрасного. Всім відомі болгарський перець, знаменита трояндова олія. Звідси пішов такий улюблений всіма йогурт. А болгарські вишиванки? Недарма одна з поширених технік вишивання носить назву «болгарський хрест». Тут створили легенду про співака Орфея. Тут народився культ бога вина Діоніса. Цей перелік можна продовжити, але давайте краще дізнаємося більше про саму країну.

Республіка Болгарія – такою є її офіційна назва – розташована на півдні Європи, точніше, на Балканському півострові. Її сусідами на півночі є Румунія, на заході – Югославія та Македонія, на півдні – Туреччина і Греція. На сході береги країни омивають хвилі Чорного моря, а північний кордон з Румунією йде понад повноводним красенем Дунаєм.

Площа країни складає 110,9 тис км². Більшість її території займають балканські гірські хребти Стара-Планина, Средна-Гора, Ріла, Пирин і Родопи. У гірському комплексі Ріла знаходиться найвища точка на Балканах – гора Мусала висотою 2925 м. На півночі республіки лежить родюча Нижньодунайська рівнина, у центрі – Казанликська котловина, а на південь від неї простирається Верхньофракійська низовина.

Територія Болгарії знаходиться у континентальній кліматичній зоні. Тут дещо прохолодніше, ніж в інших країнах Європи, що розташовані на тих самих широтах. Втім, великих морозів тут не буває. Середня температура січня коливається між +1° та +6 °C. І тільки іноді стовпчик термометра опускається до -2 °C. Влітку доволі жарко – від +16° до +30 °C. Протягом року опадів випадає від 450 мм на рівнинах до 1300 мм у горах.

У Болгарії мешкає близько 9 млн чоловік. В основному це болгари – 85 % від усього населення. Але 10 % населення складають турки. Крім того, живуть греки, вірмени, росіяни, румуни, македонці, цигани. Більшість населення, 87 %, віддають перевагу православному християнству. Втім, православні обряди болгарської церкви дещо відрізняються від наших. Багато також мусульман. Їхня питома вага у складі віруючих сягає 13 %. Серед них багато помаців, тобто колишніх болгар-християн, які ще у XVII ст. під час османського панування прийняли іслам. Вони в основному мешкають у Родопах.

Офіційною мовою у державі вважається болгарська. Але дуже розповсюдженою є російська. Вона досі використовується як мова міжнаціонального спілкування. Національні меншини вживають рідні мови.

На державному гербі Республіки Болгарії поряд із золотим коронованим левом на червоному щиті міститься надпис: «Сила – у єдності». Цей девіз болгари вибороли протягом століть запеклої боротьби за незалежність і національну самобутність.

Перші історичні відомості щодо населення території сучасної Болгарії стосуються групи індоєвропейських племен, відомих під назвою фракійці. На початку V ст. до н. е. вони створили тут Одрісське царство. Відомо, що фракійців відрізняла надзвичайна волелюбність. Тут надовго не утрималися навіть македонці, які на чолі з царем Філіппом ІІ та його сином Олександром Македонським у IV ст. до н. е. завоювали племена Балканського півострова. Але невдовзі вони змушені були піти, бо фракійці чинили їм відчайдушний опір. Більше поталанило кельтам. У ІІІ ст. до н. е. вони оволоділи північною частиною Балканського півострова і протрималися тут майже півстоліття. Однак у І ст. до н. е. Їх витіснили римляни. Фракійці кілька разів повставали проти завойовників, а один з них, знаменитий Спартак, у 73 чи 74 р. до н. е. навіть очолив війну рабів проти Риму.

Річка Мариця біля Пловдива

Римляни утворили в цих місцях дві провінції, Мідію та Фракію, і побудували декілька міст. Серед них найкрупнішими були Сердіка (нині Софія), Філіполіс (нині Пловдив) і Нікополі-ад-Іструм, руїни якого можна бачити зараз на північ від міста Велике Тирново. У IV ст. на територію Мідії та Фракії з півночі почали переселятися слов’яни. Вони швидко змішалися з фракійцями, і ті поступово від рідної мови та латини перейшли на слов’янську.

Але на цьому процес формування болгарського народу не закінчився. У середині VII ст. н. е. у північних степах Причорномор’я хан фіно-угорського племені болгар Кубрат проголосив створення держави Волзька Булгарія і прийняв християнство. Після його смерті плем’я розділилося на п’ять частин. Одну з них очолив його син Аспарух. Свій народ він повів на Балкани. Болгари об’єдналися зі слов’янами і утворили державу під назвою Болгарія. Втім, як не дивно, панівною в цій державі стала слов’янська культура і мова.

Цю болгарську державу історики називають Першим Болгарським царством. Згадка про нього датується 681 роком, коли війська хана Аспаруха розбили армію візантійського імператора Костянтина IV Погоната і примусили його платити щорічну данину. Від того і починається історія нового царства, яке в той час займало північну частину сучасної Болгарії. Першою його столицею стала Пліска. Але протягом наступних двох століть болгарські хани значно розширили територію свого царства. Тепер кордони держави простиралися від р. Тіси на заході до р. Дністер на сході, а на півдні досягали гір Ріла та Родопи. Ще пізніше болгарам під час боротьби з візантійцями вдалося захопити Македонію та підвести під свою руку Сербію.

Але не тільки воєнними успіхами славна історія Першого Болгарського царства. Під час правління царя Бориса І, у 863 р., брати-ченці Кирило та Мефодій створили перший слов’янський алфавіт та почали проповідувати християнство. А через два роки цар об’явив християнство державною релігією. Від того Болгарія вважається колискою слов’янської культури.

Але поступово Болгарське царство почало занепадати. В цьому були винні жадібні феодали, котрі давили народ тяжкими податями та грабіжництвом. Так не могло тривати довго. Наприкінці X ст. болгари знайшли форму протесту у вигляді богомильства – релігійного руху, який очолив священик Богомол. Богомили, тобто «милі Богові», виступали проти будь-яких форм духовної та громадянської влади, а всіх багатіїв вважали синами Сатани. Вони склали серйозну загрозу для царської влади і влади феодалів, бо послаблювали її.

У 968 р. київський князь Святослав напав на північно-східну частину Болгарії. Втім, уже наступного року він перекинувся на бік болгарського царя Бориса ІІ і разом з ним виступив проти Візантії. Але імператор зміг витіснити руські війська, розбив болгар і захопив у полон Бориса. Це дуже послабило країну, яка втратила частину своєї території. У 1014 р. армія імператора Василя ІІ розбила війська болгарського царя Самуїла. Ав 1018 р. після поразки під Охрідом Перше Болгарське царство припинило своє існування.