Читать книгу Країни світу. Європа. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 5

Якщо глянути на карту в районі Середземномор’я, поблизу Чорного моря можна побачити півострів, що називається Малою Азією. Він цілком зайнятий великою державою, яку ми звикли називати Туреччиною. Люди жили тут дуже давно, протягом 10 тисячоліть. Саме в Туреччині, поблизу сучасного міста Калії, знаходиться найдавніше з відомих людських поселень – Чатал-Кююк, а турецьке місто Каппадокія кілька разів згадується у Біблії. Тут розквітала, а потім була зруйнована оспівана Гомером Троя, жили царі Мідас та Крез, з якими і зараз порівнюють казково багатих людей. Відомо, що тут мешкали хети та фрігійці. Потім сюди прийшли перси на чолі із знаменитим завойовником Кіром Великим. Його змінили македонці, яких привів Олександр Македонський. Тут розквітали давні царства Урарту – Пергам, Галікарнас та інші. Римський імператор Костянтин переніс свою столицю з Рима до малоазійського міста Візантій і перейменував його на Константинополь (пізніше місто стало центром нащадка Риму, могутньої Візантійської імперії, а коли його завоювали турки, було перейменоване на Стамбул). Побували тут і турки-сельджуки, татаро-монгольські орди. Нарешті у ХIV ст. Малу Азію завоювали турки-османи. Це й стало початком утворення турецької держави, величезної Османської імперії, яка довгий час була наймогутнішою з держав Євразії і загрожувала Європі.

Втім, поступово імперія почала втрачати свої позиції. Нищівного удару у XVIII–XIX ст. Їй завдали російсько-турецькі війни та національно-визвольна боротьба у завойованих країнах. У результаті територія імперії значно скоротилася. Поступово держава занепала і опинилася в економічній залежності від провідних європейських держав. У 1908 р. тут відбулася буржуазно-демократична революція, яка встановила конституційну монархію, але не знищила феодальних порядків.

Панорама Стамбула

Під час Першої світової війни Туреччина виступила на боці Німеччини. Країни-переможниці спокусилися на територіальний розподіл не тільки колишньої Османської імперії, а й її серця – Туреччини. Тоді в країні спалахнула національно-визвольна революція на чолі з Мустафою Кемалем. Повстанці перемогли, і 29 жовтня 1923 р. була проголошена Турецька Республіка. Її першим президентом став Кемаль, якого вдячні турки й досі називають Ататюрком, тобто «батьком турків». Його зусиллями були скасовані феодальні звичаї, і держава почала розвиватися за європейським зразком.

Турецька Республіка займає не тільки землі Малої Азії. Частково вона розташована на південному сході Балканського півострова, тобто у Європі. Сучасна Туреччина знаходиться на заході Азії та частково на півдні Європи. Але азійська частина території значно більша за європейську. Вона становить 97 %. Від України республіку відокремлює Чорне море. Проте береги цієї країни омиваються ще трьома морями – Середземним, Егейським та Мармуровим. Держава займає площу у 780,6 тис. км². На суходолі Туреччина межує з Вірменією, Азербайджаном, Болгарією, Грузією, Грецією, Іраком, Іраном та Сирією.

Більшість території Туреччини займають Анатолійське та Вірменське нагір’я. Саме посеред останнього височить знаменитий Великий Арарат висотою у 5165 м, де, за Біблією, пристав ковчег Ноя після Всесвітнього потопу. На півночі Туреччини розташовані Понтійські гори, на півдні височать хребти Тавра. Втім, у рельєфі переважають степи, і тільки прибережні гірські схили вкриті лісами та чагарниками, які займають понад 25 % території країни. На півночі, від Мармурового моря до озера Ван, знаходиться зона дуже потужних землетрусів, які вже не раз завдавали туркам багато лиха.

У межах європейської частини Туреччини, на Фрігійському півострові, переважають низькогір’я Істранджа, вкриті буковими лісами та вічнозеленими чагарниками, а також пагористі рівнини. Невеликі низини розташовані лише вздовж морського узбережжя.

Більшість території Туреччини вкрита рясною мережею річок. Зазвичай вони дуже бурхливі, їх перетинають водоспади та пороги. Серед них є найбільші річки Південно-Західної Азії Тигр та Євфрат, які беруть свій початок у горах Туреччини і в межах її території несудноплавні. Є тут і великі озера – Ван і Туз. З них не витікає жодна річка, тому і вода тут солона. Влітку, коли Туз від спеки пересихає, на його дні утворюється кірка солі.

Для морського узбережжя Туреччини характерним є субтропічний клімат, який на внутрішніх нагір’ях переходить у континентальний. Середні температури січня коливаються від +5°до +15 °C, але іноді можуть опускатися до мінусових позначок, особливо у центрі країни. А влітку температури зазвичай не перевищують +30 °C, і теплий період триває надзвичайно довго. Недарма кажуть, що літо тут продовжується 250 днів на рік.

Близькість морів робить клімат Туреччини доволі вологим. Щорічно тут випадає 500–800 мм опадів, а на узбережжях цей показник ще вищий – 1000–1500 мм на рік.

Особливо сприятливим кліматом відрізняється узбережжя теплого Мармурового моря. Напровесні, коли поблизу Чорного моря ще холодно, тут уже можна купатися. Навіть зимою температура верхніх шарів води не буває нижче +8 °C, а влітку прогрівається до +25 °C.

Сприятливий клімат країни приваблює багатьох перелітних птахів. Восени сюди прилітають лелеки. Влітку по долинах річок, що впадають до Егейського та Середземного морів, в’ють гнізда фламінго, які взимку перебираються на солоні озера у центрі країни.

Туреччина є батьківщиною багатьох декоративних квітів. Найвідомішими з них є тюльпани. Сама їхня назва походить від турецького слова тюрбан, який ці квіти трохи нагадують. У XVII ст. популярність тюльпанів у державі досягла такого рівня, що цей відрізок часу одержав тут назву «Ера тюльпанів», а саму квітку почали вважати символом вибагливості. Звідси пішли також абрикоси, мигдаль та інжир.

У XVI ст. перші тюльпанові цибулини потрапили у Відень. Ними дуже зацікавилися в усій Європі, особливо в Англії та Нідерландах. У середині 30-х років того ж століття захоплення тюльпанами досягло такого розмаху, що виникло навіть поняття «тюльпаноманія». За цибулини давали стільки золота, скільки вони важили. Багато людей втратили свої маєтки і коштовності, намагаючись вивести нові сорти квітів.

У Туреччині живе 66,6 млн чоловік. Серед них понад 80 % становлять турки, майже 20 % – курди. Є й інші народності: араби, греки, вірмени, черкеси, грузини та євреї. Переважна кількість мешканців Туреччини належать до мусульмансуннітів. Інші сповідують християнство та іудаїзм. Втім, за Конституцією держави, всіх громадян країни називають турками незалежно від етнічної та релігійної приналежності. Етнічні меншини у Туреччині просто не визнаються. Майже всі вони, за винятком курдів і арабів, визнають рідною державну турецьку мову. Попри це, Туреччину вважають державою європейського типу, бо правові норми, які впроваджені тут, відокремлені від догм ісламу.

Головою держави є президент, якого обирають Великі національні збори терміном на 7 років. Вони фактично є однопалатним парламентом, тобто законодавчим органом держави, який обирається на 5 років. Він затверджує закони, контролює діяльність Уряду, оголошує війну та укладає мир, затверджує міжнародні угоди. Грошова одиниця у державі називається турецькою лірою.

Дуже серйозною для Туреччини є проблема курдів. На сході та південному сході, де вони проживають, уже багато років не вщухають заворушення, в основі яких лежить прагнення курдів до утворення незалежної держави Курдистан. До останнього часу турецький уряд не визнавав навіть існування цієї народності, стверджуючи: «Немає ніяких курдів, є лише гірські турки». Курдська мова була забороненою. Зараз ситуація змінилася на краще, але курди продовжують прагнути до незалежності.

Територія Туреччини поділена на 80 провінцій, які тут називають ілями. Ілями керують валі, тобто губернатори. Вони призначаються рішенням Ради міністрів і затверджуються президентом.

Столицю Туреччини, Анкару, у давні часи називали Анкірою, а потім Ангорою. Це вона дала назву знаменитій ангорській бавовні і ангорським кішкам. Анкара дуже древнє місто. Колись тут жили хети, потім фрігійці, галати, перси, греки. Під час панування Римської імперії Ангора досягла найбільшого розквіту і була столицею провінції Галатія. За часів Османської імперії Ангора занепала і поступово перетворилася на дрібне містечко, де жили близько 20 тис. мешканців. Так тривало аж до початку ХХ ст., поки у квітні 1920 р. на першому засіданні Великі національні збори не проголосили Анкару столицею новонародженої Турецької Республіки. Зараз це дуже красиве сучасне місто європейського типу з широкими бульварами та вулицями. Недарма турки називають його «зіркою Анатолії» (вона розташована на Анатолійському плоскогір’ї). Тут живе понад 2,6 млн чоловік. Серед інших великих міст широко відомі Ізмір, а особливо Стамбул.

Туреччина швидко урбанізується. Якщо у 1980 р. частка міського населення у державі становила лише 44 %, то у 1998 р. вона досягла вже 73 %. Це й не дивно, бо країна має широко розвинене промислове виробництво. На долю промисловості припадає 27,5 % валового національного доходу. Найбільш розвиненими у промисловому відношенні районами є Стамбул та узбережжя Мармурового моря, Ізмір та узбережжя Егейського моря, Аданський район та Анкара. А провідними галузями промисловості вважаються хімічна, текстильна, харчова та легка. Діють металургійні та нафтопереробні заводи. На зовнішній ринок постачаються металопрокат, одяг, машини, які збираються з комплектуючих, що ввозяться у країну. Відомо, що Туреччина є одним з найбільших і найкращих у світі виробників якісного текстилю.

Стамбул. Мечеть Святої Софії

Туреччина володіє багатьма корисними копалинами, але вони представлені у невеликих обсягах. Утім, вона є чи не єдиною країною Близького Сходу, де, окрім Ірану, ведеться промислова розробка бурого кам’яного вугілля. Видобувається також нафта, але в недостатній для потреб країни кількості. Туреччина змушена купувати її у сусідів. Окрім того, розробляються родовища залізної руди та хрому, які експортуються. Є також родовища марганцю, цинку, свинцю, міді та бокситів.

У країні з таким сприятливим кліматом просто не може не розвиватися сільське господарство. В ньому зайняті 43,4 % дорослого населення. Під сільськогосподарські угіддя використовується майже половина всієї землі. Багато чого з сільськогосподарської продукції продається в інші країни. Вирощуються пшениця, ячмінь, жито, овес, кукурудза, рис, славнозвісний турецький тютюн, картопля, цукровий буряк, бавовна, льон і таке інше. Розвинене виноградарство та садівництво. На теплих узбережжях вирощують цитрусові і навіть банани. Досить великі площі зайняті під оливкові гаї. Саме вони дають славнозвісні турецькі маслини та турецьку оливкову олію, які високо цінуються у світі. А ще у Туреччині вирощують 2/3 світового врожаю фундука. Але провідною галуззю сільського господарства країни є скотарство: розведення великої рогатої худоби, знаменитих ангорських кіз і овець. Бавовна та шкіра, одержані від цього, утворюють основу для легкої промисловості країни.

Одним з найвідоміших центрів міжнародного туризму є Ізмір. Поблизу нього розташовані руїни знаменитої Трої, де билися герої Гомера, античних міст Ефеса, Пергама та Мілета. Тут можна побачити стадіон, де виступали гладіатори, гігантський античний театр, який вміщав 24,5 тис. чоловік. Неподалік від Ефеса знаходиться печера семи сплячих. За легендою, тут проспали 200 років сім християн та їхній собака, а потім пробудилися. А в семи кілометрах від руїн міста, на горі Аладаг, розташований будинок Діви Марії. Християни вірять, що саме тут вона прожила останні роки свого життя, а вода зі струмка, що тече поряд з будівлею, вважається цілющою.

Чимало прибутків країна одержує від туризму. Турецькі курорти за рівнем сервісу не поступаються кращим європейським. Приваблюють туристів і численні пам’ятки давніх культур, які існували на землях Туреччини. Тут водночас можна побачити споруди часів панування хетів, Урарту, Риму, Візантії, Османської імперії.

Економічні успіхи Туреччини, перш за все, пов’язані з її орієнтацією на демократичні перебудови за європейським зразком. Республіканське правління замінило середньовічні закони шаріату на громадянський, торговий і кримінальний кодекси, скопійовані з швейцарського, французького та італійського. Втім, внаслідок політичних подій, що відбуваються нині на Близькому Сході, в країні підняли голову ісламські фундаменталісти, і зараз важко сказати, яким шляхом буде розвиватися держава далі.