Читать книгу Країни світу. Європа. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 2

Де може бути краще, ніж на Батьківщині? Це не просто земля, де ми народилися, де жили наші предки. Вона є цілим світом звичок, уявлень і почуттів, який кожен з нас усвідомив незалежно від власних бажань і прагнень. Вони притаманні саме цій країні, яка внаслідок довгого історичного розвитку сформувалася як держава і зветься Україною. І для її народу немає жодної країни – хай і дуже заможної, жодної землі – хай і напрочуд мальовничої, – котра була б кращою за неї.

Україна розташована на півдні Східної Європи. Вона є однією з найбільших європейських країн і поступається розмірами лише Росії – найбільшій із держав світу. Навіть Франція, з територією якої так часто порівнюють Україну, менша за неї на 52,2 тис. км². Загальна площа нашої країни сягає 603,7 тис. км². Щоб подолати її із заходу на схід у найширшій частині, треба подолати 1300 км, з півночі на південь – 900 км.

Україна здебільшого розташована на рівнинних територіях з окремими узвишшями. Такими є Волинське, Подільське, Придніпровське узвишшя на заході, Донецький кряж та Приазовське узвишшя на південному сході. Поміж ними простягнулися неозорі низовини: Поліська – на півночі, Придніпровська – у середній частині країни, Причорноморська – на півдні.

На південному заході країни здіймаються мальовничі бескиди Карпат. Ці гори, що височать у самому серці Європи, є дуже древніми. За багато мільйонів років вони руйнувалися і стали доволі низькими. Висота окремих вершин ледве перевищує 2000 м над рівнем моря. Східна частина Карпат майже повністю знаходиться у межах України, тому і зветься Українськими Карпатами. Їх ще називають лісисті Карпати, бо тут вони здебільшого вкриті лісами, з-поміж яких виглядають голі скелі. Найбільшу висоту Українські Карпати мають у Карпатській Чорногорі, де знаходиться знаменита Говерла – найвища з гірських вершин України.

На самому півдні країни, на узбережжі Кримського півострова знаходяться ще старіші – Кримські гори. Вони тягнуться по узбережжю Кримського півострова смугою у 50 км завширшки і 150 км завдовжки. Гори складаються з трьох хребтів. Головний з них називають Яйлою. Це голий вапняний масив заввишки до 1545 м над рівнем моря. Саме таку висоту має найвищий шпиль Яйли – Роман-Кош. Північний схил головного хребта є похилим, а південний має високі прямовисні скелі й водоспади.

Головною річкою України є оспіваний у багатьох піснях Дніпро, добре відомий ще давнім грекам під назвами Борисфен і Танаїс. Це третя за довжиною ріка Європи після Волги і Дунаю. Дніпро поділяє Україну на дві частини – Лівобережну і Правобережну. Іншими головними водними артеріями країни є Південний Буг, Сіверський Донець, Прут, Дністер та гирло Дунаю. Завдяки їм Україна має багато красивих ландшафтів.

Північна частина України знаходиться у зоні мішаних лісів, південна та середня – у лісостеповій і степовій зонах. Для першої характерне поєднання лісів, лук та боліт. Лісостеп є перехідною зоною між лісом та степом, де листяні ліси чергуються з великими ділянками степового різнотрав’я. Але найбільшим дивом України завжди були степи. Нині, внаслідок діяльності людей, у первісному вигляді їх можна побачити хіба що у заповідниках. Рівний, наче скатертина, на початку літа степ тут здається сріблястим від квітучої ковили і котить хвилі, наче море.

Здавна Україна славилася і своїми грунтами. Більшу частину її території займають унікальні родючі чорноземи. Недарма під час окупації німці ешелонами вивозили їх до Німеччини, щоб підвищити родючість своїх земель.

Українські Карпати

Клімат України є дуже сприятливим. За своїм характером його слід віднести до помірного, переважно континентального, а на Південному узбережжі Криму – субтропічного. Середні температури найхолоднішого місяця, січня, становлять від -7° до -8 °C – на північному сході та від -2° до +4 °C – на Південному узбережжі Криму. А в період найсильнішої спеки, тобто у липні, середні температури коливаються на північному сході від +18° до +19 °C, а на південному сході від +23° до +24 °C.

Завдяки сприятливим умовам чого тільки не росте в Україні! В її лісах можна зустріти сосни, смереки, модрини, ялиці, дуби, буки, каштани, липи, клени, яблуні, груші та багато інших дерев. Вони перемежовуються з численними чагарниками – красунею калиною, пишним ялівцем, цілющим жостером, оспіваним у піснях тереном, бузиною та багатьма іншими. Розмаїття диких трав та квітів неможливо описати. Серед них багато таких, які ростуть лише в Україні і занесені до Червоного європейського списку, тобто до тих рослин, що потребують особливої охорони. А один з видів ковили навіть одержав назву – ковила українська.

За приблизними оцінками, в Україні росте майже 30 тис. видів рослин. Серед них 4 тис. водоростей, 15 тис. видів грибів, 76 видів дерев, близько 300 видів чагарників, понад 3 тис. видів багаторічних трав.

Не менш різноманітним є й тваринний світ країни, хоча внаслідок діяльності людини він значно скоротився. На жаль, ми не в змозі побачити на власні очі те, що довелося побачити у 1550 р. мандрівнику М. Литвину, який подорожував Україною. Він писав: «Диких зубрів, диких коней і оленів така сила по лісах і полях, що на них полюють тільки задля шкіри, а м’ясо викидають, окрім спини. Лосів і диких кабанів майже зовсім не використовують. Дикі кози в такій великій кількості перебігають зі степів до лісів, що кожен селянин забиває їх до тисячі на рік. По берегах річок у великій кількості зустрічаються оселі бобрів. Птахів така дивовижна сила, що весною хлопчаки назбирують повні човни яєць диких качок, гусей, журавлів та лебедів… Багато річок називають золотими – особливо Прип’ять, яка… щорічно з початком березня заповнюється такою кількістю риби, що кинутий до води спис насаджується між риби і стоїть, мов устромлений у землю…»

На жаль, у наші часи від цього багатства залишилося дуже мало, хоча деякі з цих тварин ще й досі мешкають у наших лісах, степах та річках. Зубри в невеликій кількості зустрічаються на Поліссі та в заповіднику Асканія-Нова. Деінде у лісах ще можна побачити рись або дикого кота. А от лосів, кабанів та косуль досить багато. Це сталося завдяки тому, що деякий час їх спеціально розводили у лісах, а полювання на них було заборонено або обмежено. Досить часто зустрічаються також вовки, куниці, тхори, борсуки та лисиці. А зайці навіть забігають на окраїни великих міст та охоче підгодовуються на садових ділянках, особливо взимку.

Збереженню тваринного та рослинного світу сприяють численні заповідники та заказники. На Україні засновано 15 заповідників. Найбільшими серед них є Чорноморський і Поліський, а також Карпатський і Шацький природні національні парки. Всесвітньо відомим є також заповідник Асканія-Нова. Тут у недоторканому вигляді збереглися великі ділянки степу, де серед заростей ковили, шавлії, горицвіту, полину, пижми, типчака мешкає сила-силенна дрібних тварин – байбаків, тушканчиків, їжаків, кротів, мишей. Поряд з ними метушаться наземні птахи: перепели, куріпки. Живуть в Асканії-Новій не тільки корінні мешканці українських земель. Тут добре акліматизувалися сайгаки, бізони, кінь Пржевальського і навіть… страуси.

Дуже багатими є й надра України. Завдяки цьому наша країна володіє великим розмаїттям цінних корисних копалин. За запасами залізної і марганцевої руди, кам’яного вугілля, графіту та кам’яної солі вона посідає перше місце в Європі, за запасами самородної сірки – перше у світі. А за обсягами ртутної руди (кіноварі) Україні належить друге місце у світі. Є в нашій країні також дуже важливі для економіки будь-якої держави нафта та газ. А нещодавно було знайдено золото та срібло.

На теренах сучасної України люди з’явилися ще за часів кам’яного віку, десь мільйон років тому. Ці істоти, яких учені називають палеантропами, тобто викопними людьми, користувалися кам’яним, дерев’яним, кістяним знаряддям та здобували собі їжу полюванням і рибальством. Наприкінці кам’яного віку, тобто 10-5 тис. років до н. е., вони почали користуватися луком та стрілами. Атрохи пізніше, за 3 тис. років до н. е., стали займатися землеробством і скотарством, навчилися робити глиняний посуд та виробляти тканини. З часом ці люди почали жити у великих селищах, які вважають протомістами, бо вони нараховували близько тисячі жителів. Уперше таке протомісто було знайдене у 1896 р. українським археологом Вікентієм Хвойкою поблизу села Трипілля на Київщині. Тому ця давня культура в археології дістала назву трипільської. Але вона швидко занепала. Десь за 2 тис. років до н. е. на ці землі прийшли войовничі степові кочові племена, зокрема кіммерійців, і трипільці поступово змішалися з ними. Потім з’явилися скіфи, які утворили на землях України перше об’єднання племен – Скіфію. У цьому об’єднанні панували племена, яких грецький історик Геродот називав царськими скіфами. Інших він називав скіфами-орачами та скіфами-хліборобами. Дехто з дослідників вважає, що вони не були справжніми скіфами, а представляли корінне населення, тобто нащадків трипільців, які були приборкані прибульцями-кочовиками.

Одночасно на узбережжі Північного Причорномор’я виникли невеликі грецькі колонії – Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей та інші. Греки та скіфи охоче торгували між собою, аж доки грецькі колонії не занепали внаслідок поразок греків у війнах з Олександром Македонським та Римською імперією. Поступово скіфів почали тіснити сармати, які просувалися зі сходу і поділялися на язичів, аланів та роксоланів. У ІІІ ст. н. е. нищівного удару їм завдали готи, і вони були змушені поступитися зайнятою територією.

З 370 р. н. е. з Приуралля на землі північного узбережжя Чорного моря почали просуватися гунни разом з приборканими ними аланами. Їхня навала примусила готів, що тут закріпилися, покинути обжиті місця. Поступово кочовики рушили далі в Європу, а на землях, що зараз належать Україні, почали набувати сили східнослов’янські племена, які оселилися у Подніпров’ї, Придністров’ї та на Волині між ІІІ ст. до н.е. – І ст. н. е. Дехто вважає їхніми прямими предками антів, які буцімто завжди жили на цих землях. Інші стверджують, що ці племена так само переселилися сюди свого часу.

Андріївська церква у Києві

Протягом декількох століть східні слов’яни продовжували активно розселятися і утворили 14 великих племінних союзів, що займали землі Білорусі, України і Росії. Серед них наймогутнішим племенем вважалися поляни. До інших відносилися древляни, уличі й тиверці, а також волиняни, бужани та дуліби. Поляни жили у Середньому Подніпров’ї і згодом підвели під свою руку інших. Саме вони утворили ранньофеодальну Давньоруську державу, яка, на думку більшості істориків, стала основою для формування трьох східнослов’янських народів: українців, білорусів та росіян. Столицею цієї держави був Київ, заснований десь у V–VI ст. Тому вона й одержала назву Київської Русі. Втім, чому народ цієї держави почав називати себе Руссю, досі невідомо. За легендою, так називало себе одне з племен норманів, яких начебто покликали до Києва правити, бо місцеві мешканці були не в змозі дати собі раду у керуванні державою.

Дійсно, перші з відомих нам київських князів, Олег, Ігор та Ольга, були норманами. Але, як зараз визнано, їхні попередники захопили київський престол силоміць і весь час наштовхувалися на опір. А відомий російський історик Б. А. Рибаков вважав, що мудра княгиня Ольга, щоб закріпити своїх нащадків на київському престолі, одружила свого сина Святослава з дочкою приборканого нею древлянського князя Мала. Отже, її онук Володимир І Великий (Святий) був напівслов’янином. У 988–989 рр. за його ініціативою у Київській Русі було запроваджено християнство у формі православ’я, що мало великий вплив на самосвідомість українців у майбутньому та долю української державності.

Найбільшої могутності Київська Русь досягла при синові Володимира Великого, Ярославі Мудрому. У боротьбі за київський престол він одержав перемогу над братами і домігся покори від інших князівств. Після цього князь спрямував свою діяльність на просвітництво та християнізацію Русі. Свою столицю Ярослав прикрасив дивовижними спорудами. При ньому були збудовані славнозвісні Золоті ворота, храм Св. Софії, засновані монастирі Св. Георгія та Ірини, які символізували переміщення до Києва центру православного світу. За наказом князя на руську мову було перекладено багато грецьких книг, заснована перша на слов’янських землях бібліотека. Він також вважається автором першого руського законодавчого збірника «Руської правди».

Прямим нащадком Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство. Найбільшої могутності воно досягло у 1230–1250 рр. при князі Данилі Романовичу Галицькому. У Європі Данила Галицького вважали одним з найвидатніших правителів того часу. У 1253 р. він був коронований у Дорогочині короною, яку надіслав йому Римський Папа у сподіванні, що Данило та його піддані перейдуть під провід католицизму.

У XII ст. київські князі внаслідок феодальних міжусобиць поступилися своєю владою. Феодальна держава розпалася на декілька князівств. Усі вони у XIII ст. потерпали від монгольської навали, у XIV ст. підпали під владу князівства Литовського, Польщі та інших держав. А у XV ст. виникло Кримське ханство, яке стало дуже небезпечним сусідом.

Під владою литовців русини (так називала себе більшість тогочасних українців) не відчували особливого пригнічення. Литовські князі не втручалися в релігійні й народні уявлення та звичаї нових підданих, не пригнічували їх економічно. Вони навіть опанували мову русинів та писали нею деякі закони. Зовсім по-іншому повели себе поляки. Вони рушили хрестовим походом проти язичників-литовців і православних українців. Воєнні зіткнення скінчилися після того, як польська королева Ядвіга взяла шлюб з литовським князем Ягайлом, який прийняв християнство. У 1385 р. між литовцями і поляками була укладена Кревська унія (союз), за яким українські та білоруські землі мали приєднатися до Польщі.

Протягом тривалого часу поляки намагалися окатоличити та полонізувати країну, обравши для цього насильницькі методи. Нестерпним було й економічне пригнічення українців, які чинили опір гнобителям і часто розплачувалися за це життям. Ще більше крові проливалося під час набігів татар, котрі грабували обійстя, вбивали людей та забирали у полон молодь. Жінки зазвичай опинялися у гаремах, а юнаки – на турецьких галерах, де гинули від виснажливої праці і катувань.

У цих умовах особливою верствою населення України стало козацтво. Козаки боронили свою землю від татарських набігів, а з часом повстали проти ляхів (так звали в Україні поляків). У XVI ст. утворилась Запорізька Січ – центр українського козацтва, своєрідний лицарський орден зі своїми звичаями, ритуалами та кодексом честі. Саме запорожці очолили визвольну війну 1648–1654 років під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького. І моря крові пролилися в Україні, доки 8 січня 1654 р. за рішенням Переяславської Ради вона не пішла «під царя східного, православного». А фактично цей момент став вирішальним пунктом в історії країни, який на три з половиною століття міцно зв’язав її з Російською імперією.

Переяславська Рада не принесла миру та спокою. Навпаки, наступний період української історії в народі одержав назву Руїни, бо після смерті Хмельницького, з одного боку, численні претенденти на гетьманську булаву вели запеклу боротьбу між собою, з іншого, московський уряд посилював тиск на волелюбне козацтво і поступово впроваджував свої порядки, далекі від Переяславських домовленостей. Внаслідок цього політичні лідери країни почали шукати союзу з Річчю Посполитою (так з 1569 р. почали називати польсько-литовську державу). Москва була втягнута у воєнні суперечки з поляками. У 1667 р. між Росією і Річчю Посполитою був підписаний Андрусівський мир, за яким лівобережна частина України лишалася під проводом Московщини, а правобережна відходила до Польщі. А Галичина та Буковина були передані Австрійській імперії.

Серед українських гетьманів останню спробу досягти незалежності від Росії та Польщі зробив Іван Мазепа. Він увійшов у союз зі шведським королем Карлом XII, але програв, бо не знайшов підтримки у більшості пересічних українців. Українське козацтво брало участь у Полтавській битві (1709 р.), де війська шведів зазнали катастрофічної поразки. Мазепа був змушений відступити разом із союзником до Молдавії, де й помер, пригнічений катастрофою своїх амбітних намірів.

Поступово на Лівобережжі майже всі привілеї козацтва були знищені. За наказом імператриці Катерини ІІ гетьманат було скасовано, Запорізька Січ зруйнована, селянство остаточно закріпачено. Втім, внаслідок завоювання росіянами Криму у 1783 р. українські землі були звільнені від турецької загрози.

Ще трагічнішим був стан правобережних українців, яких продовжували переслідувати за прихильність до православ’я та доводили до зубожіння. У 20-х роках XVIII ст. тут спалахнув рух гайдамаків, який у 1768 р. перетворився на справжню гайдамацьку війну, відому під назвою Коліївщина. А в Закарпатті, Північній Буковині та Галичині набув поширення рух опришків, головний герой яких, Олекса Довбуш, здобув слави українського Робіна Гуда.

На початку XIX ст. Малоросія (так називали тоді в Росії Україну) повністю втратила свої привілеї щодо самоврядування. Натомість її мешканці одержали адміністративну систему управління, яка панувала в Російській імперії, та весь тягар кріпацтва. У 1813 р. на Поділлі спалахнуло повстання на чолі з Устимом Кармелюком, яке перекинулося на всю Київщину та Бессарабію і тривало понад 20 років. З початку XIX ст. в Україні зароджується національний рух, спершу культурницький, а з 1845 р., коли було організоване Кирило-Мефодіївське братство, і політичний. З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави.

Панорама Києва

Протягом 1880–1916 років тут діяло понад 100 різноманітних партій і угруповань. А політичні розбіжності між ними посилилися внаслідок подій, пов’язаних з Першою світовою війною, коли українці, що воювали на боці Росії та Австро-Угорщини, опинилися по різні сторони фронту.

Лютнева революція 1917 р. в Росії подала українцям надію на утворення державності. У березні 1917 р. почала діяти Українська Центральна Рада (УЦР), яку очолив видатний український історик і громадський діяч М. Грушевський. 7 листопада 1917 р. вона проголосила Українську Народну Республіку. Втім, Жовтневий переворот у Петербурзі та спровокована ним Громадянська війна призвели до вигнання УЦР Червоною Армією на початку лютого 1918 р.

За часів Першої світової війни у російську армію було мобілізовано 4,5 млн українців, а в австро-угорську – 250 тис. Усі ці люди були змушені стріляти в одноплемінників.

Протягом 1917–1920 років на теренах України вели бої армії червоних, білих, зелених, німців, поляків, анархістів та численні банди, охочі до чужого майна. Громадянська війна закінчилася перемогою Червоної Армії. Більша частина України потрапила до складу більшовицької Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки – нащадка Російської імперії. Західна Україна знов відійшла до Польщі. Закарпаття потрапило до рук Чехословаччини, а з 1938 р. деякий час перебувало у складі Угорщини.

Усі три частини України протягом декількох десятиліть зазнали багато горя. Радянська Україна, хоча й одержала власний герб, прапор, гімн та назву Радянської Соціалістичної Республіки, разом з іншими республіками СРСР пережила колективізацію, штучно створені голодомори, жахливі сталінські репресії. Українці Волині та Галичини теж зазнали репресій. З 1924 р. в урядових установах заборонили користування українською мовою. Незадоволених відправляли до концтабору, влаштованого у 1934 р. в Березі Картузькій. Організована у воєнізовані загони польська молодь цькувала українців. Усе це сприяло посиленню українського націоналізму. В результаті у 1929 р. у Відні було започатковано Організацію українських націоналістів (ОУН) – підпільну партію, яка проводила кампанію політичного терору проти польської держави та її представників.

У червні 1941 р. фашистська армія напала на СРСР. За короткий час уся територія УРСР була зайнята німцями. Жорстока окупація тривала аж до осені 1943 р. Тільки тоді Радянська Армія визволила Лівобережну Україну, а в жовтні 1944 р. й інші її землі.

Зазнавши великих втрат, українці у повоєнні роки докладали неймовірних зусиль для подолання розрухи та відновлення економіки країни і досягли великих успіхів. Особливо це стосувалося важкої промисловості, яка вже до 1950 р. на 15 % перевищила довоєнний рівень. А в Західній Україні показник розвитку важкої промисловості зріс на 230 %.

Важливим наслідком повоєнних років стали і територіальні надбання. У червні 1945 р. до УРСР була приєднана Закарпатська Україна. А в 1954 р. зі складу РРФСР була відділена Кримська область і приєднана до України. Саме з цього моменту наша Батьківщина на карті набула сучасного вигляду. Проте вона, попри те, що звалася республікою, не могла вважатися справжньою державою. Її керівництво мало виконувати вказівки з Москви, та не було спроможне проводити власну економічну або міжнародну політику.

Наприкінці 80-х років в СРСР була проголошена «перебудова», складовою якої стала певна, хоча й дуже обмежена, демократизація суспільного життя. Це дало змогу національним силам вийти з підпілля. А спроба консервативних сил у Москві придушити демократизацію прискорила розпад Радянського Союзу. У липні 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про суверенітет України, а 24 серпня 1991 р. було проголошено незалежність країни.

А тепер подивимося на сучасну Україну, незалежність і кордони якої вистраждані багатьма поколіннями українців.

На півдні наші рубежі омивають Чорне та Азовське моря. На півночі країна межує з Білоруссю, на заході – з Польщею і Словаччиною, на південному заході – з Угорщиною, Румунією і Молдовою, на сході – з Росією. Державний кордон України має довжину 7698 км. З них 1758 км проходить по морях, а 2484 км – це кордон з Росією.

Територія України розподілена на 24 області. Два міста, столиця країни Київ та база українського Військово-морського флоту Севастополь, мають республіканське підпорядкування. Крім цього, на території держави розташована Автономна Республіка Крим, що міститься на Кримському півострові.

За даними перепису 1999 р., населення України становить 49,49 млн. чоловік, більшість якого, 68 %, живе у містах, що є ознакою розвиненої країни. У національному складі 37,5 млн населення складають українці. Утім, Україна є багатонаціональною державою. Тут мешкає велика кількість росіян, поляків, румунів, євреїв, білорусів, кримських татар та людей інших національностей. Офіційною мовою в країні є українська.

Більшість населення України є прибічниками православного християнства, але є чимало католиків, греко-католиків, іудеїв і навіть мусульман. У державі, на відміну від багатьох інших країн світу, не існує релігійної ворожнечі.

За політичним устроєм Україна є президентсько-парламентською республікою. Це означає, що нею керує президент, а головним законодавчим органом є парламент, який за традицією називається Верховною Радою. Але у зв’язку з прийняттям парламентом країни політичної реформи з вересня 2005 р. (або з січня 2006 р.) її устрій буде змінено на парламентсько-президентську республіку.

Як будь-яка держава, Україна має свою державну символіку – прапор, герб та гімн. Жовто-блакитний український прапор втілює чисте небо та пшеничну ниву під ним. Ці кольори шанувалися в Україні ще за часів Київської Русі та Запорізької Січі. Герб України – золотий тризуб на синьому щиті. Цей символ є дуже древнім: він зустрічається в археологічних знахідках, датованих ще VI–VIII ст. н. е. В основу гімну держави покладені текст пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», а також музика західноукраїнського композитора і диригента Михайла Вербицького.

Грошовою одиницею і національною валютою України є гривня. Її введено у 1996 році.

Українки в національних костюмах

Столиця України – Київ – вважається одним з найстаріших міст світу і однією з найкрасивіших столиць Європи. За легендою, Київ заснований полянським князем Києм, його братами Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю. А перше літописне свідчення про Київ належить до 860 р. Загальна площа міста складає аж 836 км². Утім, велику частку її займають водоймища та зелені масиви. На одного мешканця столиці, а їх нараховується 2,6 млн, випадає понад 214 м² зелених насаджень. Це вважається одним з найкращих показників у світі. У Києві розташовано 350 великих промислових підприємств, тисячі малих та спільних підприємств, Національна Академія наук, 269 науково-дослідних інститутів, 17 вищих навчальних закладів, дві національні бібліотеки, 32 музеї, 33 театри, 116 кінотеатрів. 2093 об’єкти, розташовані у місті, вважаються пам’ятками історії, культури і архітектури.

Кожна країна має свої державні свята. Не є винятком і незалежна Україна. Зараз їх нараховується дев’ять: Новий рік, Різдво Христове, Міжнародний жіночий день 8 Березня, День міжнародної солідарності трудящих, який уже давно перетворився на Свято весни, День Перемоги, Великдень (Пасха), Трійця, День Конституції України та День незалежності України.

Крім цього, в народі відзначають багато християнських свят. Серед них найбільшими вважаються Хрещення, Богоявлення, Стрітення, три Спаси, Покрова. Серед них найяскравішим є Хрещення, бо пов’язане з освяченням води. З дохристиянських часів до нас дійшла весела Масниця, під час якої відбуваються народні гуляння та печуть млинці.

Українські народні свята, як і свята інших європейських народів, мають глибоке історичне коріння. Більшість з них сягають часів язичництва. Після прийняття християнства вони змінили свій вигляд, набули нових рис, але залишили багато дохристиянських звичаїв. Одним з найяскравіших серед них є звичай на Великдень виготовляти писанки – певним чином розфарбовані яйця. Але цей звичай набагато давніший за християнство.

Цікаві народні звичаї, колоритні народні танці та мелодійні пісні, яскраві народні костюми, вибагливі вироби народного мистецтва роблять Україну дуже привабливою для туристів. Хіба ж не цікаво подивитися на гуцульське весілля чи завітати на знаменитий Сорочинський ярмарок, купити український куманець або ковдру чи вишиванку. Не так багато народів зуміли зберегти оригінальний колорит свого життя. Українцям, попри всі негаразди, це вдалося.

Славиться Україна також своїми курортами і курортними зонами: всесвітньо відомий унікальний клімат Кримського узбережжя, цілющі мінеральні води Трускавця, Миргорода, Моршина та інших місць.

Україна має всі ознаки розвиненої індустріальної країни. Більшу частину її національного доходу складає промисловість – 52 %, а сільське господарство займає лише 25 %. За даними 1995 р., виробництво електроенергії досягало 194 кВт/год. Основу електроенергетики складають потужні теплоелектростанції, у тому числі знаменитий Дніпрогес, та декілька атомних електростанцій.

Розвиненими галузями виробництва є видобуток кам’яного та бурого вугілля, нафти, газу, залізних, марганцевих та кольорових руд, рідкісних металів, самородної сірки, калійних лугів, кам’яної солі тощо. Провідне місце у промисловості займають галузі важкої індустрії: машинобудування і металообробки (виробництво машин і обладнання для гірничої і металургійної промисловості, енергетичне машинобудування та електротехнічна промисловість, верстато– і приладобудування, радіоелектронна промисловість, зокрема виробництво телевізорів і електронно-обчислювальних машин, транспортне машинобудування, літакобудування). Великого розвитку набули: металургія, як чорна, так і кольорова, хімія, коксохімія та нафтохімія. Завдяки останній країна виробляє мінеральні добрива, сірчану кислоту, соду, пластмаси, хімічні волокна тощо. Розвинуті харчосмакова промисловість, у тому числі цукрова, олійно-жирова, м’ясо-молочна, консервна, виноробна, тютюнова. В галузі легкої промисловості велику частку посідає текстильне, швейне, трикотажне, шкіряно-взуттєве виробництво тощо.

Сільське господарство спеціалізується головним чином на виробництві зерна, технічних культур і продукції тваринництва. Площа орної землі складає 38,1 млн га, 47 % від неї займають посівні культури. Розвинене також плодівництво, баштанництво, виноградарство, бджільництво. Кожного року в Україні збирають близько 35 млн тонн зерна, 34 млн тонн цукрового буряку, 21 млн тонн картоплі, понад 5 млн тонн овочів, 2 млн тонн плодів та ягід.

Дуже розгалуженою є залізнична мережа. Її загальна довжина складає 22,7 тис. км. А довжина автошляхів загального користування досягає 172,3 тис. км.

На морському узбережжі діють великі порти: в Одесі, Іллічівську, Херсоні, Ізмаїлі, Маріуполі, Керчі. Річкове судноплавство налагоджено по Дніпру, Десні, Прип’яті, Дністру та Дунаю.

Велика частка української різноманітної продукції йде на експорт. Це, перш за все, продукція машинобудування, чорні і кольорові метали, металопрокат, залізні та марганцеві руди, продовольчі товари, продукція різноманітних галузей легкої промисловості.

Отже, хоча ми й маємо певні економічні негаразди, втім, сподіваємося на краще. Незалежна Україна, безперечно, гідна стати на один рівень з розвиненими країнами Європи й світу.