Читать книгу Країни світу. Європа. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 9

Бельгія є однією з найцікавіших європейських країн, бо несе на собі відбиток багатьох культур та історичних подій. Тут сходилися торговельні шляхи між європейськими країнами, і завдяки вдалому розташуванню держава стала багатою. Проте й жодна з європейських війн не обминула цей квітучий край. До того ж на нього постійно зазіхали сусіди, тому Бельгія як самостійна держава утворилася на карті Європи лише у 1830 році.

Це невеличке королівство площею усього в 30,5 тис. км² знаходиться у центрі Західної Європи. На півночі його омиває Північне море. На суходолі Бельгія межує з Нідерландами на півночі, Німеччиною та Люксембургом на сході, з Францією на півдні.

Назва держави пішла від найменування одного з кельтських племен белгів, котрі у 56–51 рр. до н. е. були підкорені військами Юлія Цезаря. На землях, які складають сучасну Бельгію, між Північним морем та річками Ваал, Рейн, Марна та Сена, римляни утворили провінцію і назвали її Белгікою. Вони протрималися тут до IV ст. н. е., побудували багато доріг та воєнних укріплень, впровадили в ужиток латину та ввели законодавство на основі римського права. Але занепад Римської імперії примусив завойовників піти звідси.

Сучасний Антверпен

Поступово землі колишньої римської провінції завоювали германські племена франків, фризів та саксів. З часом вони та белги утворили дві нові народності. Нащадки белгів почали називатися валлонами і зберегли багато чого від римських звичаїв. А нащадки франків, котрі змішалися з кельтами, фризами та саксами, одержали назву фламандців.

З V по IX ст. землі майбутньої Бельгії входили до могутнього Франкського королівства. Але у 843 р. воно розпалося, і на місці франкської держави утворилися маленькі князівства. Серед них найвпливовішими були єпископство Льєж, герцогство Брабант та графство Фландрія. З часом Брабант та Фландрія вступили у суперечки за панування над іншими бельгійськими землями. Але загроза з боку германських імператорів примусила їх у 1337 р. укласти союз, і це стало основою для подальшого об’єднання нідерландських земель.

Наступні кілька століть бельгійські землі внаслідок династичних шлюбів своїх володарів раз у раз підпадали під владу сусідів: спочатку герцогства Бургундського, потім увійшли до Нідерландів і разом з ними примушені були підкорятися королям Іспанії.

Працелюбні мешканці цього благодатного краю досягли великих успіхів в обробці міді, дорогоцінних каменів, виготовленні тканин з бавовни, інших ремеслах. Ще у Х – ХІ ст. тут виросли багаті міста Гент, Брюгге, Аррас, Намюр, Льєж, Антверпен, Брюссель та інші. Здавна вони мали багато прав та привілеїв. Тому їхні жителі були дуже незадоволені тиском з боку іспанців, які прагнули стягти з нідерландців якомога більше податків. Ще більше обурення викликала релігійна нетерпимість до протестантів, яких було багато серед місцевих жителів і котрих люто винищувала інквізиція як єретиків.

У 1566 р. в Нідерландах спалахнула революція, спрямована на ліквідацію іспанського панування. Вона закінчилася перемогою північних провінцій, які одержали повну незалежність. На жаль, південні провінції, тобто бельгійські землі, залишилися під владою іспанських королів і навіть називалися Іспанськими Нідерландами. Їм довелося стати ареною боїв у ході жорстокої війни, яка в історії одержала назву Війни за іспанський спадок. Вона спалахнула після смерті іспанського короля Карла ІІ, тому що той не залишив по собі прямого нащадка, який міг би наслідувати престол. У цій війні брали участь відразу декілька держав: Іспанія, Франція, Голландія, Пруссія, Савойя та Португалія. Вона тривала 13 років і закінчилася у 1714 р., а Іспанські Нідерланди підпали під владу Австрії.

На той час економіка колись квітучої країни занепала внаслідок хижацького і недбалого господарювання іспанців. Австрія теж не дуже опікувалася проблемами бідної провінції.

У 1788 р. Брабант відмовився сплачувати податки австрійцям, що стало початком так званої Брабантської революції. У грудні вся територія провінції була звільнена. У січні 1790 р. було прого лошено створення Сполучених Бельгійських Штатів. Але на цьому етапі історичного розвитку Бельгії не судилося стати незалежною державою. Новий австрійський ерцгерцог Леопольд ІІ зумів приборкати непокірний край, і він знов опинився під владою Австрії.

Французька революція відродила надії бельгійців на свободу. У запеклій боротьбі між Австрією і Францією вони підтримували останню, але домоглися лише того, що у 1795 р. Їхня батьківщина увійшла до складу Франції. І знов бельгійці були примушені битися за чужі інтереси. Наполеонівські війни вимагали багато грошей та рекрутів.

Після поразки Наполеона під бельгійським містечком Ватерлоо у 1815 р. на Віденському конгресі було створено Нідерландське Королівство. До нього увійшли всі землі історичних Нідерландів. Але за два століття південь і північ колишньої єдиної країни вже не мали нічого спільного, що могло об’єднати їх у єдину державу. Король Вільгельм І свою економічну політику проводив на користь північної частини країни. Офіційною мовою королівства стала нідерландська, а південь розмовляв французькою та фламандською. Все це викликало велике обурення серед бельгійців. Уже в 1815 р. вони сформували Єдиний національний фронт, який став головним двигуном боротьби за незалежність. 25 серпня 1825 р. у Брюсселі та Льєжі почалися стихійні заворушення, які швидко перекинулися на південь країни. Внаслідок цього 1830 рік став роком утворення незалежної бельгійської держави. Королем Бельгії за згодою Франції та Англії став молодший син герцога Саксен-Кобургського Леопольд І. А в 1831 р. найбільші європейські країни оголосили Бельгію «незалежною і довічно нейтральною державою».

Наступні десятиріччя в історії молодої держави були відмічені бурхливим розвитком промисловості, і вона швидко вийшла на одне з перших місць серед промислово розвинених країн світу. Нащадок Леопольда І, Леопольд ІІ, усі свої зусилля спрямував на захоплення колоніальних володінь у Центральній Африці. Йому вдалося завоювати великі африканські території, які до 1960 р. мали назву Бельгійське Конго.

Але економічна стабільність і гарантії нейтралітету не врятували королівство від участі у воєнних діях під час Першої світової війни. Воно стало однією з перших її жертв. 3 серпня 1914 р. німецький уряд оголосив Бельгії ультиматум з вимогою надати німецьким військам можливість пройти через її територію до Франції. Бельгійський уряд відмовився. Вже через два дні німці окупували сусідку і жорстоко подавили рух опору. Вони покинули Бельгію лише через 4 роки після поразки у війні.

Процвітаюча економіка країни була майже знищена. А повоєнна Бельгія відмовилася від нейтралітету. Довгий час бельгійці відновлювали зруйновані заводи, проводили реконструкцію підприємств, долали безробіття та інфляцію. І тільки-но країна почала ставати на ноги, її знов спіткало воєнне лихо. 10 травня 1940 р. німецькі війська без оголошення війни знов увійшли до Бельгії. Короля Леопольда ІІІ ув’язнили у замку Лакен, а потім вивезли з країни. Уряду вдалося емігрувати в Лондон. Там його члени утворили новий кабінет міністрів у вигнанні. Вони, як і багато їхніх співвітчизників, вважали короля зрадником. Тому у вересні 1944 р., коли війська союзників звільнили Бельгію від окупації, уряд, що повернувся, скликав парламент. На його першому засіданні регентом королівства було обрано брата Леопольда, принца Шарля.

На цей раз чотирирічна окупація не нашкодила країні так, як 30 років тому. Відновленню діяльності промислових підприємств і їхній реконструкції сприяла допомога з боку США і Канади. Щоб уникнути у майбутньому воєнної небезпеки, Бельгія активно почала вступати в різноманітні економічні та політичні союзи і блоки, гаряче підтримала ідею європейської єдності. У 1948 р. вона увійшла до Західного союзу (нині Західноєвропейський союз), а через рік до НАТО. З 1967 р. в Бельгії знаходиться Рада НАТО та штаб-квартира головнокомандувача об’єднаними військами НАТО в Європі. Вона також однією з перших стала членом Європейського Союзу, Ради Європи. Недарма штаб-квартири цих організацій теж знаходяться у Брюсселі. Крім того, Бельгія разом з Нідерландами і Люксембургом уклала економічний союз, який носить назву Бенілюкс. Договір між ними був підписаний ще у 1958 р. У тому ж році держава увійшла до Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом).

Економіка країни значною мірою збагачувалася завдяки ресурсам африканських колоній. Важливою стала розробка уранових родовищ у Конго, яка набула особливого значення у період активного впровадження атомних технологій. Втім, у Бельгійському Конго, як і в інших колоніальних країнах, з початку 50-х років почався рух за звільнення від колоніального пригноблення. Тому 30 червня 1960 р. Бельгія була вимушена надати Конго статусу незалежності, а в королівстві запровадити програми суворої економії ресурсів. Така економічна політика властива для країни й зараз.

Природа Бельгії сприяє її економічному добробуту. Більшість території держави розташована на низькому плато та прибережних рівнинах. Тільки на півдні країни знаходяться невисокі гори Арденни, що складаються з вапняків та піщаників. Але навіть і вони внаслідок тривалої ерозії мають досить вирівняні вершини. Найвищою серед цих гір є Ботранж заввишки всього 694 метри. У Бельгії багато повноводних річок, більшість з яких повільно несе свої води через центральне плато до моря. Найвідомішими з них є судноплавні Маас та Шельда.

Клімат Бельгії можна віднести до морського. Протягом року переважають помірні температури. 245–285 днів на рік взагалі не буває морозів. А середні зимові температури складають не нижче -3 °C. Влітку ж температура дуже рідко піднімається вище +25 °C. Тут випадає багато опадів: до 800 – 1000 мм на рік, а в Арденнах навіть до 1400 мм на рік. Сонячні дні зазвичай бувають у квітні та вересні.

У Бельгії проживає понад 11 млн громадян. Густота населення тут вважається однією з найвищих у Європі. Вона сягає 331 чоловіка на 1 км². Понад 95 % населення мешкає у містах, серед яких найкрупнішими вважаються Брюссель, Антверпен, Льєж та інші. Корінне населення Бельгії складають фламандці та валлони. Перші живуть на півночі країни, мають світле волосся і зовні схожі на нідерландців. А другі мешкають здебільшого на півдні і нагадують французів. Фламандців зараз більше, ніж валлонів. Їхня питома вага у складі населення досягає 58 %, у той час як валлони налічують лише 32,5 %. На жаль, між цими двома дуже не схожими між собою народами з моменту набуття незалежності тривають постійні суперечки, які навіть загрожують цілісності держави. У перші роки існування королівства державною мовою зробили французьку, якою розмовляють валлони. Довгий час фламандці вимагали зробити державною і їхню мову, яка є одним із різновидів нідерландської. У 1962 і 1963 рр. була встановлена чітка лінгвістична межа між регіонами країни. Навіть університети були поділені на франкомовні і фламандськомовні. Уряд створив окремі фламандські та валлонські міністерства освіти, культури та економічного розвитку. Втім, час від часу то з одного, то з іншого боку виникають спалахи незадоволення. Навіть зараз лише один з десяти бельгійців знає обидві мови.

Довгий час фламандська мова мала численну кількість діалектів. Бувало, що жителі сусідніх селищ погано розуміли одне одного. Але з часом фламандці виробили єдину літературну мову, близьку до нідерландської. Тому в 1973 р. Фламандська рада з культури прийняла рішення офіційно називати фламандську мову нідерландською.

Французька мова в Бельгії розповсюджена на півдні країни, в провінціях Ено, Намюр, Льєж та Люксембург, а фламандська – в Західній і Східній Фландрії, Антверпені та Лімбурзі. Центральна провінція Брабант є двомовною, хоча французька переважає. Внаслідок цього з квітня 1993 р. за мовною ознакою все королівство було перетворене у федерацію і поділене на три великі автономні регіони: Фландрію, Валлонію і Брюссель. Крім французької і фламандської мов, державною вважається також і німецька, бо на кордоні з Німеччиною живе близько 67 тис. німців.

Більшість бельгійців (75 %) є католиками. У Брабанті та Генті здебільшого живуть протестанти, яких нараховується близько 70 тисяч. Офіційно визнані також іслам, іудаїзм, англіканство та православ’я.

За формою державного правління Королівство Бельгія вважається федеративною державою, конституційною парламентською монархією. Її головою є король. Він править, але не керує, хоча його роль у державі дуже важлива. Монарх вважається гарантом єдності та незалежності держави. Він стоїть над релігією, ідеологією, політичними суперечками та економічними інтересами. Але жоден з його указів не буває впровадженим у життя без підпису голови уряду – прем’єр-міністра. Законодавчу владу король поділяє з парламентом, який складається з палати представників і сенату та обирається на чотири роки.

Брюссель. Ратуша

За адміністративним поділом королівство має 9 провінцій: Брабант, Антверпен, Східна Фландрія, Західна Фландрія, Лімбург, Ено, Льєж, Люксембург і Намюр. А кожна з провінцій поділяється ще й на комуни. Зараз їх налічується 596! Провінціями керують губернатори, але комуни мають дуже великі права в управлінні своїми територіями. Керують комунами комунальні ради на чолі з обраними ними бургомістрами.

Особливість федерального устрою королівства полягає не тільки в існуванні регіонів, а й культурних співтовариств, які беруть активну участь в управлінні. Окрім регіонального поділу, Бельгія ділиться ще й на три культурних співтовариства – французьке, фламандське та німецькомовне. Ними керують ради та комісії, що обираються на п’ять років. Ці органи управління мають дуже широкі фінансові та законодавчі повноваження і навіть здійснюють контроль над економічною політикою, у тому числі і зовнішньою торгівлею. Крім того, вони опікуються охороною здоров’я, екологічним становищем, освітою, культурою, міжнародними культурними зв’язками тощо.

Столицю Бельгії Брюссель, де мешкає близько 1 млн чоловік, бельгійці називають «маленьким Парижем». Тут є свій Нотр-Дам – найбільший у Бельгії собор, складений з білого каменю, прикрашеного тонкою різьбою. Центральна площа Гранд пляс вважається чи не найкрасивішою у світі. Усюди також відома і жартівлива бронзова скульптура «Манекен-піс», що зображує малюка, який пускає фонтанчик. Цього маленького хулігана під час численних свят, що проводяться у місті, завжди одягають.

До 1 січня 2002 р. національною грошовою одиницею держави був бельгійський франк. Зараз його замінено на євро.

Бельгія входить у число найбагатших та економічно стабільних країн з дуже високим рівнем добробуту населення. Рівень інфляції тут нижчий за середньоєвропейський. Це досягається завдяки тому, що країна має високорозвинену промисловість та інтенсивне сільське господарство. Вона експортує понад 40 % своєї продукції. Недарма Антверпен здавна вважався одним з найбільших портів світу і ще у XVI ст. був світовим центром торгівлі.

Собор Нотр-Дам у Саблоні

Треба наголосити, що країна майже позбавлена власних корисних копалин. Розробляються лише невеликі родовища кам’яного вугілля, залізної руди та вапняку. Майже все треба завозити з-за кордону. Тому обсяги імпорту тут надзвичайно великі і складають 2,9 % від світового імпорту. Щоб перевезти все, що імпортується та експортується, треба мати потужну систему транспортних зв’язків. Тому не дивно, що маленька Бельгія має одну з найгустіших залізничних мереж у світі, а її річки зв’язані поміж собою численними каналами, довжина яких загалом складає 1,6 тис. км.

З приводу утворення назви Антверпена існує цікава легенда. Розповідають, що колись на берегах Шельди оселився жорстокий велетень Антигон. Він примушував моряків платити йому данину, а при відмові відтинав непокірним руку. Але сміливий римський солдат Барбо вбив велетня. Він відрубав йому руку і кинув до Шельди. Ось чому місто, яке невдовзі з’явилося тут, і почали називати Антверпен, що у перекладі з фламандської означає «кинута рука».

Не маючи власної сировини, Бельгія виступає одним з лідерів у переробці руд кобальту, радію, міді, цинку, свинцю. В районі Антверпена діють нафтопереробні заводи. А саме місто є не тільки величезним портом світового значення, а й світовим центром з обробки та продажу алмазів. Тутешні ювелірні прикраси, особливо алмазні намиста, продаються по всьому світі.

До основних галузей бельгійської промисловості входять чорна та кольорова металургія, машинобудування, електротехнічна, хімічна, текстильна промисловість. Багато підприємств належать іноземним компаніям: американським, шведським, французьким, німецьким, – велика кількість яких спеціалізується на виробництві верстатів та пластмас спеціального призначення.

Бельгія має дуже сприятливі умови для розвитку сільського господарства. Цьому сприяють помірні температури, рівномірний сезонний розподіл опадів. У цілому клімат дозволяє тут вирощувати овочі протягом 9-11 місяців. Тому під сільськогосподарські потреби використовується чверть усієї території країни. До основних культур, що їх вирощують у Бельгії, належать пшениця, ячмінь, цукровий буряк, картопля, овочі. Але головною галуззю сільського господарства вважається м’ясо-молочне тваринництво. Під пасовиська відведена половина сільськогосподарських земель.

«Атоміум» – збільшена у 165 млрд разів модель атома заліза – став символом Всесвітньої виставки, що проходила в 1958 р. у Брюсселі

Досить великі прибутки королівство отримує від туризму. Це не дивно, бо саме тут проводиться дуже багато святкових заходів, котрі, на додаток до історичних пам’яток і творів мистецтва, приваблюють туристів. Недарма Бельгія має найбільшу кількість офіційних свят серед країн Європейського Союзу. Їх тут 11. До них додаються численні місцеві свята, серед яких найцікавішими є карнавали. Один з таких карнавалів, що проводиться у містечку Бінче, розташованому неподалік від Брюсселя, часто порівнюють з карнавалом у Венеції. Він проходить щорічно перед Великим постом і приваблює величезну кількість глядачів. Головною особливістю карнавалу та його родзинкою є «жіллі». Ці величезні фігури, одягнені у фантастичні костюми, що одночасно нагадують п’єро та арлекінів, заповнюють усе містечко. До програми карнавалу входить парад костюмів, феєрверки, музичні вистави, танці, а також знаменита хода «жіллів», що проводиться на третій день. Глядачі повинні закидати їх апельсинами. Апельсинова бійка триває декілька годин, поки її учасники не «розстріляють» усі боєприпаси.

Серед інших святкових заходів заслуговує на увагу святкування Дня Вознесіння, яке в Бельгії має притаманні лише їй особливості. Справа в тому, що у 1150 р. Тьєрі Ельзас, граф Фландрський, повернувся з другого хрестового походу і привіз із собою безцінний скарб – раку[3] з декількома краплинами крові Христової. З того часу протягом трьох століть рицарі приймали присягу перед цією святою реліквією. А з XV ст. на День Вознесіння у Брюгге почали влаштовувати процесію городян у костюмах ХІІ ст., імітуючи тріумфальний в’їзд графа до міста.

От так весело і яскраво живуть бельгійці. В Європі вони вважаються добропорядними, привітними, ввічливими і дуже скромними. Скромність тут розглядається як одна з головних чеснот людини. Можливо, це та ще неабияка працелюбність дозволили мешканцям цієї країни створити собі всі умови для щасливого спокійного життя.