Читать книгу Інформатика. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 12

Отже, комп’ютер стоїть на вашому столі, його можна здвинути, до нього можна доторкнутися. Комп’ютер допомагає вам учитися і розважатися. Він дуже «моторний». Можна ще і ще перераховувати особливості комп’ютера, але краще познайомитися з ним ближче.

Як побудовано комп’ютер і з яких частин він складається? Відповіді на ці питання можуть бути простими і складними, в залежності від того, як людина збирається працювати подалі з комп’ютером. Якщо комп’ютер потрібен для того, щоб полегшити роботу з інформацією, то про будову комп’ютера достатньо мати досить поверхові відомості: треба знати і розуміти призначення його головних пристроїв і вміти працювати у деякому програмному середовищі, наприклад MS Word. На це здатна будь-яка людина у будь-якому віці. Якщо ж використовувати комп’ютер професійно, будучи фахівцем у даній галузі знань, то треба засвоїти досить складний світ комп’ютерних правил, законів, пристроїв. І це дуже складне завдання.

Ми познайомимось з комп’ютером з точки зору користувачів, які будуть застосувати комп’ютер як інструмент для обробки інформації, але деякі розділи можуть зацікавити і тих, хто почуває себе професіоналом.

Принципова схема обробки інформації

Комп’ютер як інструмент обробки інформації повинен отримувати дані, запам’ятовувати їх, робити над ними різні дії і видавати результат своєї роботи – тобто виконувати основні етапи обробки інформації: ввід, зберігання, перетворення, вивід.

Для виконання цих завдань комп’ютер використовує різні пристрої, які складають те, що ми називаємо його апаратним забезпеченням.

Персональні комп’ютери можуть зберігати стільки ж даних, скільки величезні бібліотеки. За хвилину вони передають або приймають більше 15 000 сторінок тексту. Комп’ютери встигають зробити мільярди математичних операцій за одну секунду. Не дивно, що людям здається, що машина стає розумнішою за них. Але насправді комп’ютер – ніщо без людини. Бо всіма його діями керує оператор. Навіть тоді, коли здається, що комп’ютер працює сам. Як це можливо? Довгі послідовності вказівок заздалегідь фіксуються у вигляді програми. І потім комп’ютер виконує ці вказівки «самостійно». Тож програма – це впорядкована послідовність команд (інструкцій), необхідних комп’ютеру для вирішення завдання. Тобто усі «знання» комп’ютера зосереджені в програмах. А слова «комп’ютер зробив» (порахував, намалював і т. д.) значать, що була виконана програма, яка дозволила зробити таку дію.

До основних принципів роботи комп’ютера належать: принцип двійкового кодування даних, програмний принцип управління роботою комп’ютера і принцип адресності.

Крім того що ПК виконує команди людини, він «розуміє» й уміє працювати тільки з числами. Навіть у тому випадку, коли комп’ютер виводить на монітор зображення, він усе одно рахує. Усі операції обчислення виконує центральний процесор. Також центральний процесор керує іншими пристроями комп’ютера. Його можна порівняти з мозком людини.

Згідно з принципами роботи ЕОМ, які сформулював американський математик Джон фон Нейман у 1945 році, центральний процесор складається з двох частин. Пристрій керування сприймає команди й організовує їх виконання. Арифметико-логічний пристрій (АЛП) виконує обчислення.

Джон фон Нейман під час Другої світової війни працював над секретними американськими військовими проектами. Одним з них був проект електронної обчислювальної машини «ЕНІАК». Створена у 1954 році за участю Джона фон Неймана, ЕОМ «ДЖОНІАК» відіграла вирішальну роль в обробці інформації для створення водневої бомби.

Дані, у тому числі й програми, зберігаються в запам’ятовуючих пристроях. Якщо дані потрібно зберігати довгий час, то застосовуються постійні носії. Для зберігання програм, що виконуються, а також проміжних даних використовується оперативна пам’ять. Вона працює набагато швидше, але не може зберігати дані після вимкнення живлення. Крім того, оперативної пам’яті зазвичай набагато менше, ніж постійної. Так само людина найпотрібнішу на даний момент інформацію зберігає «в голові» і може миттєво до неї звернутися. Наприклад, можна згадати номер телефону кращого друга. Але без постійного нагадування така інформація швидко забувається. І запам’ятати дуже багато ми теж не в змозі. Тож усі телефони ми заносимо до записника. Щоб знайти потрібний номер, нам знадобиться певний час, але натомість ми збережемо навіть ті дані, які не можемо запам’ятати.