Читать книгу Філософ, якому бракувало мудрості - Лоран Гунель - Страница 11

– Паршивка!!! Вона за це заплатить!!!

Кракус заскреготів зубами, силкуючись приховати лють. Еліанта пошила його в дурні. Тепер він у лайні. Усе селище збереться менше ніж за півгодини. І кого ж вона залучила на роль вістунки, що повідомить зібрані дітьми новини?! Кого обрала приваблювати погляди і полонити увагу глядачів?! Кого?! Стару каргу зі зморшкуватою шкірою!!!

– Я не розумію, чому ти злишся… – мовила Еліанта, підходячи до нього.

– Не прикидайся ідіоткою.

– Я доклала всіх зусиль, щоб виконати твоє прохання якнайкраще.

– Ти знущаєшся?

– Але це правда…

– Годі вже. Іди геть.

– Шималіс – жінка досконалої краси. Має найчистішу душу… Якщо сумніваєшся, спитай в інших. Тобі всі скажуть…

– Досконалої краси… Досконалої краси… Перемогла на конкурсі старини?

– Прошу?

– Вона ж уся зморщена!!! І на ногах тримається волею Святого Духа!

– Але говорить чітко. Виголосить усе, що треба, і її добре почують. Вона тренувалася все пообіддя.

– Ніхто нічого не почує, бо не може бути й мови, щоб ця пом’ята стара карга щось виголошувала!

– Але… вона вивчила всі тексти напам’ять… Вона не зрозуміє, чому її позбавили місії…

– Ще чого. Не хочу більше її бачити. І тебе теж.

Кракус нетямився з люті. Укотре нічого не добився від клятих дикунів. Спокійно з нього стібаються з янгольськими мармизами.

Так не може тривати вічно. Треба вигадати, як утвердити авторитет, стати шанованим лідером, що веде народ за собою. Він мусив знайти в собі харизму будь-якою ціною, навчитися поводитися як ватажок…

Зненацька в його уяві постали картинки з минулого. Збройні конфлікти, Нікарагуа, Сальвадор. Війна навчила його дечого: лідером стає той, хто бере на себе відповідальність за людей у разі смертельної небезпеки…

Кракус подумки повторив фразу. Треба над цим поміркувати…

Тим часом на сьогоднішній вечір він не мав людини, яка могла б звернутися до народу… Він єдиний володів усією інформацією, що її зібрала дітлашня. Доведеться виступати самому. Нехай виглядає він не надто сексуально, проте, як іноземець, має особливий статус, та й зрештою це нагода вийти на «сцену». Можливо, це допоможе в його подальших планах.

У натовпі він проведе сеанс гіпнозу. Винайдена Ґоді машина готова.

Кракус чекав терпляче, поки тубільці збиралися маленькими групками, а сонце заходило за обрій. Невдовзі вогнище в центрі площі стало єдиним джерелом світла. Дрова потріскували, розносячи навкруги пахощі паленого дерева. Нарешті останні глядачі зайняли свої місця, розсівшись півколом біля багаття. Усі в зборі. Запала тиша. Освітлені чорними бешкетними язиками полум’я обличчя були спрямовані до Кракуса.

Чоловік збагнув, що вже заволодів їхньою увагою. Глибоко вдихнув.

– Любі друзі, ми з товаришами подумали, що вам буде приємно стати краще поінформованими про світ, у якому ви живете. Ось чому ми запропонували збирати вас щовечора, щоб ви послухали інформацію, підготовлену для вас протягом дня. Сьогодні я маю честь презентувати вам новини. Від завтра це робитиме хтось із вас…

На обличчях слухачів відобразилося спантеличення. Кракус засумнівався, чи розуміють дикуни, що він їм торочить, позаяк один устав. Це був чоловік похилого віку з сивим заплетеним волоссям.

– Навіщо нам інформація від інших, коли ми самі маємо очі, щоб бачити, вуха, щоб чути, пальці, щоб торкатися, і серце, щоб відчувати?

Кракус нервово глитнув. Він не передбачив, що в нього випитуватимуть роз’яснення. Пошукав очима допомоги в натовпі. Проте всі вичікувально спрямували погляди на нього.