Читать книгу Філософ, якому бракувало мудрості - Лоран Гунель - Страница 6

– Продовжуйте співати! Ми наближаємось.

Кракус дбайливо склав мапу в кишеню, а учасники експедиції тим часом затягнули звичні пісеньки.

– Дістало! Співаємо вже чотири дні. Скільки можна? – почав нарікати Марко.

Та все ж приєднався до інших. Кракус ніколи не поступався у цьому питанні. Річ у тім, що розташування поселень різноманітних диких племен ніхто не знав. Чужинці, що проникали на їхню територію, розцінювались як вороги. А от спів, що всюди вважається символом мирного візиту, уберігав від стріли в спину.

Кракус озирнувся. Клієнт тяжко плентався і виглядав розгубленим. «На ногах ще тримається, і то добре», – подумав очільник експедиції. Уміст торби Сандро розподілили по торбах інших учасників, хоча ті й поскреготали зубами. От уже два дні Сандро потерпав від дивної хвороби. Спочатку Ґоді підозрював малярію, потім лихоманку денґе. Та зрештою постановив, що ймовірніше причиною був стрес. Деякі мандрівники не витримують замкненого простору в джунглях, укупі зі спекою й постійними небезпеками. Злітають із котушок. Кожний по-різному ламається. Це зветься «гострий напад безумства». Невідь-чому починають виробляти казна-що. Або ж впадають у дитинство, тоді доводиться їх годувати, наче малих дітей. Існує безліч способів утекти від реальності, що стає нестерпною!

«Бідолахи», – думав собі Кракус. Більшість людей нашої доби здатна вижити в дикій природи не довше за йоркшира із рожевим сатиновим бантиком.

А що, як проблема Сандро в іншому? Що ближче він наближався до пункту призначення своєї мандрівки, то гірше почувався… Але Кракус не переймався, адже це дозволяло йому взяти все у свої руки. Відмова клієнта розправитися над індіанцями позбавила його шансу, у який він повірив на якусь мить. Можливо, унаслідок недуги Сандро довірить йому керівництво операцією. Зробити людей нещасними – не дуже-то складне завдання, як на те. Недарма ж у дитинстві Кракуса звали халамидником? Звісно, угода буде не такою вигідною, як у разі коли треба було з усіма розправитися, та все краще за гонорар провідника. Він подбає про те, щоб його послуги були незамінними, потім підніме ціну. Це ж не абихто, а викладач університету. Американець, певно, багатій.

Кракус згадав першу ніч у лісі. Поки всі спали без задніх ніг, Сандро нагнав трусу, несподівано загорлавши серед ночі. Зненацька розбуджені, чоловіки враз посхоплювалися і взялися до зброї. За чверть секунди кожний був у бойовій готовності, притискаючи рушницю до плеча й пильно вдивляючись у пітьму.

– Що таке? – гукнув Кракус, тримаючи пальця на курку. – Що сталося?

– Там, – видихнув Сандро, вказуючи кудись рукою.

– Що?

– Очі… Я побачив очі…

Кракус спрямував ліхтарик у напрямку, куди показував Сандро. Нічого.

Усі стояли напоготові, ні пари з вуст, налаштовані діяти. Напруження величезне.

– Людські очі?

– Не знаю.

– Які вони? – допитувався Кракус, нервуючись.

– Блискучі.

– На якому рівні?

Сандро завагався.

– Важко сказати, вони ж були метрах у десяти від мене… Десь на такому, – відповів, показуючи рукою висоту десь у півзросту людини.

– По ходу, ягуар.

– Ягуар…

Про всяк випадок встановили почергове чатування до ранку, але нікому не вдалося заснути.

Кракус, сумніваючись, сягнув рукою в торбу, витяг мапу і компас та продовжив ретельно вивчати маршрут. Не те щоб щось було негаразд, вони йшли правильним шляхом.

Коли майже дійшли, Сандро знагла повалився на землю. Він був у напівсвідомому стані й заледве міг звестися. Чоловіки мусили поперемінно його нести. На щастя, уже за півгодини експедиція дісталася селища.

Кракус мимоволі напружився, попри відсутність об’єктивних причин.

Першою на очі їм потрапила дитина, що гралася на стовбурі поваленого дерева. Хлопчик кинувся навтьоки попередити дорослих.

Селище було розташоване поряд зі струмком й облаштоване навколо малоки – такої собі величезної хижі, де тубільці спали гуртом. Споруди не змінилися з минулого року. Тільки рослинності побільшало так, що місцевість видавалася інакшою. Проте атмосфера збереглася та сама: якась аж наче тривожна тиша. Складалося враження, ніби життя тут розгортається у сповільненому темпі. Не змінивсь і запах – суміш паленої деревини та сухої маніоки. Індіанці практично не розчищували житлової території, і світла на ній не бракувало, але воно було бліде, розсіяне. Неначе у фільмі Девіда Гамільтона. Кілька жінок безтурботно походжали навколо вогнища.

Індіанці впізнали Кракуса і дозволили йому розташуватися на їхній території.

Він вирішив розбити табір трохи на віддалі, угору за течією.

– Там вода буде чистішою… – пояснив він Альфонсо.

Разом зі своїми людьми побудував три хижі: одну для Ґоді, бо для нього ізоляція була майже життєво необхідною; другу для Сандро; і третю для себе, Марко й Альфонсо. Каркаси зробили з гілок дерев й очерету; покрівлі й стіни виклали з листя пальм тулуріс; підлогу абияк сконструювали зі стовбурів пальм васаї.

Чоловіки поклали Сандро в гамак, підвішений у його хижі. Кракус напоїв його трохи водою і присів на балку поряд із хворим. Решта повиходили.

«Добре, що він занедужав, – думав собі Кракус, – але не можна допустити, щоб він тут копита відкинув».

Кракус чиркнув сірником, і дрібне блакитно-жовте полум’я на мить освітило халупу. Запалив сигарету.

Ґоді прописав їхньому клієнтові відпочинок і спокій. Цим вони його забезпечать.

Кракус глибоко зітхнув. У хижці пахло свіжозрізаною деревиною.

Мандрівка виснажила всіх. Клієнт нині міцно спав: довгі пасма темного хвилястого волосся безладно падали на розслаблене обличчя. Уві сні риси обличчя стали ангельськими, натомість у пробудженому стані були радше бунтівними, позаяк він незмінно супив брови. Лиш очі, глибокі, сині, променисті, пожвавлювали похмуре лице.

Надворі вдалині лунали співи індіанців, і Кракус уявляв, як вони зібралися довкола багаття для одного з їхніх численних ритуалів.

Він міркував. Безперечно, у його найкращих інтересах не чекати, а почати діяти, щоб здійснити помсту клієнта. Що більше Кракус братиме справи у свої руки й утверджуватиметься в ролі лідера, то більше клієнт буде схильний довірити йому керівництво операцією.

Кракус підніс до рота сигарету, затягнувся і повільно спіральками випустив дим, що заклубочився поміж пальмовим листям. За стінами хижки індіанці пришвидшували ритм співу.

Кракус зітхнув.

А може, йому варто проявити винахідливість й отруїти тубільцям життя?..