Читать книгу Намір - Любко Дереш - Страница 15

Скоріш за все, це мені хотілося баби.

Непомітно для себе я зробився досить брутальним у виразах. А як іще називати цих (вирізано – ред.), які не можуть запам’ятати, скільки буде два на два в десятому степені?

Але в ніжної половини людства, котра, хоч і не блискотіла інтелектом, було щось, до чого мене тягнуло. Чий запах, якщо не помиляюсь, у дні нудьги мене так вабив.

І так це все розпочалося, з дівчатами.

Ну, була собі така Надя, моя перша. Ще була Галька, на сім років старша. Була Мар’яшка, нормальна дівчина, шкода, що так із нею незручно склалося. Звичайно, Оля Вишенька, її не забуду.

Потроху почав курити. Це додавало мені крутості. Мало того, що найкращий учень класу, іде на золоту медаль, ще й курить на перерві. Та ще й (коли плітки не брешуть) вже скуштував того, чим так гаряче марили хлопці. Крутизна та й годі.