Читать книгу Намір - Любко Дереш - Страница 20

У ті дні я багато тинявся лісом. Тупо лазив урвищами вгору-вниз, доки ноги під кінець дня не підкошувались від перенапруження. Так я відволікся від нав’язливих думок про те, що не маю в місті жодної близької душі, до кого прихилитися, кому би поплакатись. Де мої друзі? Нема в мене друзів. Де мої подружки? Нема подружок.

Чи то волею незримої Сили, а чи з моєї власної глупоти, сталося те, що сталося – на всі Мідні Буки не залишилося нікого, хто хотів би мати справу з таким собакою, як я.