Читать книгу Намір - Любко Дереш - Страница 4

Для мене все почалося в одинадцять років. Я виліз на дерево і побачив там щось таке, що назавжди змінило мою пам’ять, перетворило її з мілкої калюжі на бурхливий океан.

Мабуть, вам цікаво знати, що ж такого було на дереві? Гм, не пам’ятаю. Щось текуче, туге, іронічне… Справді, не пригадую.

Я виліз на запилюжену липу, старе крислате дерево. Смеркалося, і я вже от-от мав іти додому, як мене потягло підкорити ще одну «висоту». Все дитинство я був деревним альпіністом. Не знав для себе кращої розваги, ніж видертися на дерево і дослідити, що видно з його верхівки.

Липа, про яку я говорю, була найвищою в околиці нашого закутка. Далі, за містом, росли й вищі дерева – буки, приміром, два височенних дуби. Про ліс годі й говорити – але ж там самі сосни, а від сосен знаєте, які потім руки будуть?

Як я вже казав, сонце за пару хвилин мало закотитися за горизонт. А мені закортіло вилізти на дерево і подивитися на захід. Я виліз і побачив там щось дуже цікаве.

Але не пам’ятаю що. Наступне, що можу пригадати, – себе у пропахлих димом джинсах, залатаних на лівому коліні (на латці – Качур Дональд). Похитуючись, простую стежкою попри водокачку до своєї хати.