Читать книгу Голова Якова - Любко Дереш - Страница 32

Отже, ти – Ірена.

Щоденні experimenta давали почуття захищеності. Він самотньо трудився у келії, ретельно розкладав на елементи історію людської музики. Його класифікація була не менш детальною, ніж середньовічні трактати з ангелології; не менш підтвердженою, ніж дані про елементарні частки у сучасній фізиці. Він розумів, що, хоча Грааль вже втрачено, його можна віднайти, бо насправді він є скрізь і в усьому.

Прийнявши те, що музикою є все, що робиться на видиху та на вдиху, він розклав свій дух на роди і коліна, простежив оком розуму генеалогію звуку аж до прабатька Адама і записав його повороти як чергування нот особливим любовним письмом, адже музика і надалі була його містичною дружиною. Записував генеалогії ладів і мелодій, а за гілками зв’язків намагався розгледіти Дерево Пізнання. Намагався – і не бачив. Самі гілки, і ні початку їм не видно, ні краю.

З настанням вечора Яків упирем виповзав на вулиці Львова ковтнути свіжої крові. «Мрець єси человєколюбія нєімєя». Цю татуху на плечі, ще тоді, коли не загоїлися рани під лопатками, йому набивали Кирило і Мефодій.