Читать книгу Голова Якова - Любко Дереш - Страница 42

Ранок у Львові. Туман. Крики галок.

Скрізь строгі чорні дерева. Голе чорне гілля.

Стиснутий в одну точку, ритмічно набираючи Іренин номер, Яків простував по проспекту Свободи у бік Високого Замку. Там Ірена винаймала квартиру.

Дорогою Яків купив орхідею. Іренина шия така ж довга і тонка.

Голос у слухавці сказав, що такого абонента більше не існує.

Дорога на Високий Замок. Шум машин.

Підіймаючись до краю вулиці, Яків відчув недобре. З вікна флігеля, де жила Ірена, хтось викидав речі. Летіли сукні, білизна, книги і диски.

– Ей! – Яків задер голову. – Це що робиться?

Піднявся сходами на флігель і подзвонив у двері.

– Чого треба?

– То Яків, пані Маріє.

– Ану йди до сраки, ти, скурвий сину, шоби я твоєї ноги тут не бачила!

– Відчиніть, я хочу поговорити. – Яків дубасив по дверях. Йому відчинила жінка у чорній хустині, стара шизофренічка пані Марія. – Ви чого її речі викидаєте? Де Ірена?

– А йшов би ти до сраки, скурвий сину. Я їй сказала: я то всьо повикидаю к чортовій матері. Я вже ключі поміняла, вона вчора прийшла, плакала тут під дверима. Біси! Я вам кажу, людоньки, кругом сатана! – задихалася пані Марія.

– Ви що, вигнали її?

– Я їй сказала: ти, проститутка валютна, ти мене будеш серед чесних людей позорити? Ой, Боже… Ану відступись, хай повітря заходить в хату. Та мені від її мотлоху дихнути нема чим…

Яків зайшов у кімнату, де жила Ірена. Він хапав усе, що бачив Іренине. Пані Марія скрикнула:

– Ти як сюди заліз, га? Боже, злодій! Ти шо робиш?

– Пані Маріє, та це я, Яків!

– Забирайся, поки я міліцію не викликала!

Ухопивши, що побачив, збіг по сходах униз.

У болоті лежали речі Ірени. Він зібрав усе.