Читать книгу Енн з Інглсайду - Люси Мод Монтгомери, Kate Harper - Страница 5

– Категорично ні, – сказав лікар Блайт таким тоном, що Джем одразу усе зрозумів.

Джем знав, що шансів на те, що татко змінить думку чи що мама спробує його вмовити, немає. Було очевидно, що тут мама з татком були заодно. Карі очі Джема потемніли від люті та розчарування, коли він дивився на своїх жорстоких батьків… він втупився в них… навіть ще сердитіше, коли вони, нехтуючи його поглядами, продовжували вечеряти, наче нічого й не сталося. Звичайно, тітка Мері Марія помітила його погляди… ніщо не сховається від її сумних блідо-блакитних очей… але здавалося, це її тільки розсмішило.

Берті Шекспір Дрю грався з Джемом пополудні. Волтер пішов до старого Будинку Мрії, погратися з Кеннет та Персіс Фордами, а Берті Шекспір розповів Джему, що всі хлопці з Глена пішли до Гарбоу Маус того вечора, подивитися, як капітан Білл Тейлор робить його кузену Джо Дрю тату змії на руці. Він, Берті Шекспір, збирався піти, то чом би й Джемові не вирушити з ним? Було б весело. Джему та ідея засіла в голові, так не терпілося піти, аж тут йому сказали, що про таке не може бути й мови.

– З багатьох причин, – пояснив тато, – тобі ще не можна йти так далеко, аж у Гарбоу Маус з тими хлопцями. Вони ж повернуться пізно, а тобі, сину, потрібно бути в ліжку о восьмій.

– Мене в дитинстві щовечора посилали спати о сьомій, – промовила тітка Мері Марія.

– Мусиш почекати, коли підростеш, Джем, перш ніж увечері так далеко відходити від дому, – сказала мама.

– Ви те саме казали минулого тижня, – обурено закричав Джем. – Я уже дорослий! Ви думаєте, що я дитина. Берті йде, а ми з ним одного віку!

– Всі хворіють кором, – похмуро відповіла тітка Мері Марія. – Ти можеш підхопити кір, Джеймсе.

Джем ненавидів, коли його кликали Джеймсом. А вона так робила завжди.

– А я хочу підхопити кір, – з нотками спротиву пробурмотів хлопець. А тоді, перехопивши татів погляд, принишк. Тато б ніколи й нікому не дозволив «відгиркуватися» до тітки Мері Марії. Джем ненавидів тітку Мері Марію. Тітка Діана та тітка Марілла – то були голубоньки-тіточки, але така тітка Мері Марія – то було щось абсолютно нове для Джема. – Гаразд, – виклично відповів він, дивлячись на маму, аби ніхто не здогадався, що він говорив до тітки Мері Марії, – якщо ти не хочеш мене любити, то не треба. А тобі сподобається, якщо я піду стріляти в тигрів в Африці?

– Любий, у Африці немає тигрів, – лагідно промовила мама.

– Тоді левів, – закричав Джем. Вони повинні його виправляти, так? Вони змушені з нього сміятися, так? Ну він їм покаже. – Ти ж не можеш сказати, що в Африці немає левів. У Африці мільйони левів. Африка тими левами битком набита.

Мама й тато знову усміхнулися, попри несхвалення тітки Мері Марії. Ніколи не можна закривати очі на дитячі вибрики.

– До речі, – мовила Сьюзан, розриваючись між любов’ю, симпатією до маленького Джема та переконанням, що лікар та пані лікарка абсолютно праві, що не відпустили його до Гарбоу з тою сільською бандою на гостину до зневаженого й п’яного старого капітана Білла Тейлора, – ось твої імбирні пряники й збиті вершки, Джеме, любий.

Імбирні пряники й збиті вершки були улюбленим десертом Джема. Але того вечора їхніх привабливих чар забракло, аби втихомирити бунтівну душу хлопчати.

– Не хочу ані крихти! – похмуро промовив він. Хлопець встав і рушив геть зі столу, але уже біля дверей розвернувся, аби висловити свою непокору.

– Я все одно не піду спати до дев’ятої. А ше… коли виросту, то взагалі ніколи не лягатиму спати. Я не спатиму всю ніч… і так щоночі… і тату наб’ю по всьому тілу. Я буду таким поганим, яким тільки зможу! От побачите!

– «Ще» набагато краще, аніж «ше», любий, – відповіла мама.

Хоч щось могло їх зворушити?

– Я так розумію, моя думка тут нікого не цікавить, Енні, але якби я в дитинстві говорила так до батьків, мене б одразу на місце поставили, – мовила тітка Мері Марія. – Думаю, шкода, що в деяких домах уже зовсім забули про березові різки.

– Джема нема за що карати, – втрутилася Сьюзан, бачачи, що лікар та пані лікарка не намагалися нічого сказати. Але якщо Мері Марія Блайт хотіла уникнути цієї розмови, вона, Сьюзан, знала, в чому причина. – Берті Шекспір Дрю підбивав його так зробити, вбивши йому в голову, що піти дивитися, як Джо Дрю роблять тату – дуже весело. Він провів тут весь полудень, прошмигнув на кухню й взяв найкращу алюмінієву каструлю, щоб зробити собі шолом. Казав, що вони грають у солдатів. Вони зробили човни з дахового покриття й до нитки змокли, пливучи на ньому струмком. А тоді цілісіньку годину стрибали, як жаби у дворі, і кричали, мов недорізані. Жаби! То й не дивно, що маленький Джем так втомився й зараз зовсім на себе не схожий. Він найчемніша дитинка, яка тільки жила на цьому світі, якщо він не одягнений у лахміття, навіть не сумнівайтеся!

Тітка Мері Марія не огризалася у відповідь. Вона ніколи не говорила до Сьюзан Бейкер за столом, таким чином висловлюючи незадоволення, що Сьюзан взагалі дозволяють сидіти «з родиною».

Енн та Сьюзан вияснили все ще до того, як до них завітала погостювати тітка Мері Марія. Сьюзан «знала своє місце» й ніколи не сідала за стіл з сім’єю, якщо в Інглсайді були гості.

– Але тітка Мері Марія – це не гість, – відповіла Енн. – Вона член нашої родини… як і ти, Сьюзан.

Врешті-решт Сьюзан здалася, тихенько радіючи, що Мері Марія Блайт побачить – вона не просто наймана робітниця. Сьюзан ніколи не бачилася з тіткою Мері Марією, але племінниця Сьюзан, донька сестри Матільди, працювала на неї в Шарлоттауні й розповіла про неї Сьюзан.

– Я не збираюся вдавати перед тобою, Сьюзан, що дуже рада перспективі візиту тітки Мері Марії, особливо зараз, – чесно призналася Енн. – Але вона написала Гілберту листа з проханням приїхати на кілька тижнів… а ти знаєш, як лікар ставиться до таких речей…

– Він має на це повне право, – відповіла вірна Сьюзан. – А що ж робити чоловікові, як не підтримувати своїх кровних родичів? Але це лише на кілька тижнів… знаєте, пані лікарко, люба, не хочу Вас засмучувати… але невістка моєї сестри Матильди приїхала до неї на кілька тижнів, а залишилася на двадцять років.

– Не думаю, що нам варто боятися чогось такого, – усміхнулася Енн. – У тітки Мері Марії красивий будиночок у Шарлоттауні. Але для неї він завеликий і надто пустий. Її мати померла два роки тому, знаєш… їй було вісімдесят п’ять, тітка Мері Марія дуже добре до неї ставилася, а тепер дуже сумує за нею. Давай зробимо її перебування тут максимально приємним.

– Я зроблю все, що від мене залежить, пані лікарко, люба. Звичайно, ми повинні викласти ще одну дошку на стіл, але після усього сказаного й зробленого краще стіл зробити довшим, аніж скорочувати його.

– Не потрібно ставити квіти на стіл, Сьюзан, наскільки я знаю, у неї від них задуха. А перець змушує її чхати, краще його не давати. А ще вона страждає від частих нападів сильного головного болю, тому ми просто мусимо спробувати не шуміти.

– Ото біда! Ну, я ніколи не помічала, аби Ви та лікар якось шуміли. А якщо в мене виникне таке бажання, піду покричу посеред кленів. Але якщо наші бідолашні дітки будуть змушені весь час сидіти тихо через болячки Мерії Марії Блайт… ви мені вибачте, але я думаю, то вже занадто, пані лікарко, люба.

– Лише кілька тижнів, Сьюзан.

– Будемо на це сподіватися. Ох, пані лікарко, люба, треба змиритися з вбогими подачками серед щедрот цього світу, – наостанок сказала Сьюзан.

Так до них навідалася тітка Мері Марія і з порога почала прискіпуватися, наскільки часто чистять комини. Вона, як виявилося, боялася вогню. «І я завжди казала, що комини в цьому будинку не достатньо високі. Сподіваюся, що ліжко добре провітрена, Енні. Вогка постіль – це ж жахливо».

Вона зайняла гостьову кімнату Інглсайду… ну, і випадково всі інші кімнати дому, окрім кімнати Сьюзан. Ніхто дуже не тішився її приїзду. Джем після першого погляду на неї чкурнув на кухню й прошепотів Сьюзан: «А ми можемо сміятися, поки вона тут, Сьюзан?» Очі Волтера наповнилися слізьми, щойно він побачив тітку, тож осоромленого хлопця вигнали з кімнати. Двійнята не чекали, поки їх виженуть, і втекли з кімнати самі. Навіть Креветка, Сьюзан тому свідок, втекла й вмостилася на задньому дворі. Тільки Ширлі стояв на своїх двох, безстрашно дивлячись на неї своїми карими круглими очима, у міцних та безпечних Сьюзиних обіймах. Тітка Мері Марія подумала, що в дітей Інглсайду манери просто жахливі. А чого чекати, якщо їхня мама «пише для газет», а батько думає, що вони – просто ідеальні, тільки тому, що то його діти, і наймає служницю на подобі Сьюзан Бейкер, яка не знає свого місця? Але вона, Мері Марія Блайт, зробить усе, що зможе, для бідолашних внучат кузини Джона, поки буде в Інглсайді.

– Твоя молитва надто коротка, Гілберте, – незадоволено промовила вона, коли вони вперше сіли за стіл. – Можливо, я виголошу молитву, поки я тут? Дам хороший приклад твоїй родині.

Сьюзан з жахом спостерігала, як Гілберт погодився, і тітка Мері Марія помолилася перед вечерею.

– То радше служба Божа, а не молитва, – буркотіла Сьюзан за вечерею. Сьюзан потайки погодилася з тим описом Мері Марії Блайт, який їй дала племінниця. «Від неї завжди погано пахне, тітко Сьюзан. То не просто неприємний… а поганий запах». Гледіс вміла все розставити на свої місця, відзначила Сьюзан. Зрештою для усіх, не таких упереджених, як Сьюзан, панна Мері Марія Блайт не виглядала надто хворою жіночкою у свої п’ятдесят п’ять. У неї були, як вона сама вважала, «аристократичні манери», обрамлені завжди прилизаними сивими кучерями, які схоже щодня ображали маленьку гостру гульку сивого волосся Сьюзан. У неї завжди був гарний одяг, вона одягала довгі бурштинові кульчики та модні високі комірці, які сягали її тонкого горла.

– Врешті-решт нас не повинна соромити її присутність, – відреагувала Сьюзан. Але що б подумала тітка Мері Марія, якби дізналася, що Сьюзан так себе втішає, залишилося таємницею.