Читать книгу Не озирайся і мовчи - Макс Кідрук - Страница 12

Увечері Марк довго не міг заснути – не йшла з голови Сонина розповідь. Хлопець намагався критично оцінювати почуте, бо очевидно, що Марта не була першоджерелом. Їй хтось розповів історію, вона переповіла її Соні, а Соня потім переповіла йому. І майже напевно, кожен оповідач щось додавав від себе, та й узагалі не факт, що першоджерело мало доступ до перевіреної інформації. Втім, Марк відчував, що загалом історія правдива. Реальні сумніви викликала лише частина про надіслане Гришиній селфі. Це було якось по-кіношному безглуздо. Крім того, якби фотографію справді було зроблено, слідчі, однозначно, взялися б за Ніку також. Після загибелі Юлі Гришиної поліція відкрила кримінальну справу, його самого допитували двічі, тож Марк розумів: поки в результаті розслідування з переліку ймовірних причин смерті не буде виключено вбивство чи доведення до самогубства, цю справу не закриють. Сьогодні хлопець пробув у Ніки майже двадцять хвилин, однак не помітив, щоби дівчина мала переляканий або чимось дуже стурбований вигляд.

І це дивувало. Навіть якщо селфі в ліжку – вигадка, як можна вдавати, мовби нічого не сталося, продовжувати жити звичайним життям, знаючи, що твоя дурнувата витівка призвела до самогубства дівчини з паралельного класу? Марк силувався уявити, що відчуває Ніка. Що відбувається в її голові? Чи жалкує вона про скоєне? А в голові Центнера? Упродовж тижня ґевал не показувався в школі. Принаймні Марк його не бачив.

Хлопець почувався пригніченим. Він прокрутився на ліжку до першої, зрозумів, що заснути, не спрямувавши увагу на що-небудь інше, не вдасться, після чого ввімкнув лампу, взяв подаровану дідом книжку та спробував зосередитись на читанні.

На якийсь час це допомогло. Хлопець із головою поринув у розповідь Ґріна про еволюцію людських уявлень про простір та час і просидів за книгою більше як годину, коли раптом перед очима, немов написана на папірці, зринула думка: а чому б не спитати саму Ніку? Чи було якесь фото? Чи відомо про нього поліції?

Марк загорнув книгу, поклав на коліна планшет, запустив його. Зайшов на свій акаунт у «ВКонтакті» й відкрив розділ «Повідомлення».

Ніка Терлецька – акаунт «Nika Notty» – була не в мережі, і Марк завагався. А раптом уся історія вигадана? Що тоді Ніка про нього подумає? Ну не могла вона поводитися так незворушно й розслаблено, навіть якби ніякого селфі не було. Дівчина, напевно, образиться та більше з ним не розмовлятиме.

Зненацька планшет клацнув, сповіщаючи про нове повідомлення. Від несподіванки Марк здригнувся.

Соня 02:30

ти не спиш?

Хлопець зиркнув на годинник у лівому верхньому куті – о пів на третю – і відписав:

Марк 02:31

ні)

Соня 02:31

чому?

Марк 02:31

читаю

Соня 02:31

о третій ночі?

Марк 02:31

так))

а ти чого не спиш?

Кілька секунд дівчина не відповідала. Потім унизу екрана вигулькнуло:

Соня 02:31

не можу заснути

а що читаєш?

Марк 02:31

дід подарував на день народження книгу Браяна Гріна

Структура космосу: простір, час і текстура реальності

дуже велика

і крута)

Соня 02:32

задрот)))

Марк 02:32

вона цікава!

зараз читаю, як змінювались наші уявлення про реальність від Ньютона до Ейнштейна

а другий розділ про те, що таке час

Соня 02:32

все зрозумів?

Марк 02:32

не все)

виписую, що треба завтра запитати в діда

але загалом шизію з того, скільки всього може пояснити наука

Соня 02:32

все одно є речі, які наука пояснити не може

Хлопець пригадав дідове «не раджу поновлювати суперечку», секунду повагався, потім рішуче відстукав по цифровій клавіатурі:

Марк 02:32

немає таких речей

Соня 02:32

є

Марк 02:33

не хочу сперечатись, але ти помиляєшся

те, що є явища, суть яких ми не розуміємо,

не значить, що їх не можна зрозуміти в принципі

Соня 02:33

ні, це ти помиляєшся!

я можу довести, що такі явища є

Дивлячись на екран, Марк усміхався.

Марк 02:33

наприклад?

телепатія?

духи померлих?

Соня 02:34

блін, заткнися! не телепатія!

я знаю дещо…

можу дещо показати

і ти переконаєшся, що існує інший світ

типу як паралельний вимір чи щось таке

про який твоя наука нічого не знає

Марк 02:34

Соня 02:34

що?

Марк 02:34

нічого))

Соня 02:34

що нічого?

Марк 02:35

розказуй, як плануєш переконувати задрота)

Відповідь не надходила дві хвилини. Марк вирішив, що Соня образилася чи, може, заснула, і хотів відкласти планшет, коли внизу екрана з’явилося нове повідомлення:

Соня 02:37

добре)

я скажу тобі, що треба робити

Марк 02:37

треба робити для чого?

Соня 02:37

для того щоб переконатися, що паралельні світи існують!!!

Марк 02:37

серйозно?

Соня 02:37

ага

Марк 02:37

ти реально думаєш, що зможеш переконати мене?

Соня 02:37

так!!!

Хлопець виборсався з-під легкої ковдри й сів, підклавши під спину подушку. Від бажання вдруге виступити руйнівником міфів і похизуватися логічними прийомами, котрих навчився від Арсена, засвербіло між лопатками. Звісно, Марк розумів, що йому не вдасться розправитися із Сониними забобонами так невимушено й ефектно, як це зробив би його дід, але все ж він не сумнівався, що не залишить від її фантазій мокрого місця. Хлопець узявся гарячково друкувати:

Марк 02:38

я уявляю, як це виглядатиме

ми заліземо в якусь покинуту будівлю за містом

покуримо косяк

і перенесемось до паралельного світу

вгадав?

Соня 02:38

даун! я не курю траву (((

Марк 02:39

я теж

але я бачив тебе з Мартою біля Кошика

Соня 02:39

то була проста сигарета!

і я не в затяжку ((

Марк 02:40

ну добре)

тоді ми заліземо в покинуту будівлю за мсітом

*містом

ти помедитуєш кілька хвилин

із закритими очима

а потім почнеш переконувати

що відчуваєш присутність істот з іншого світу

Соня 02:40

я казала, що ти задрот?

забудь

ти кончений

«Сама ти кончена!» – подумав хлопець.

Марк 02:41

просто мені недостатньо розказати, що ти там щось відчуваєш

щоб переконатися, я мушу відчути сам, шариш?

Марк 02:41

тобто ти мала б показати щось, що я зможу повторити

не знаю…)

якусь процедуру, яку я повторю, коли захочу,

і відчую все на власній шкурі

Соня 02:42

ти відчуєш)

я гарантую..

Марк 02:42

ок)

Сонина затятість не насторожила хлопця: він не повірив у її серйозність. Він же не маленький у таке вірити. Аж поки не вискочили два наступні повідомлення:

Соня 02:42

я доведу тобі просто зараз

можеш вийти до під’їзду?

Марк 02:43

що?

Соня 02:43

ти можеш вилізти зі свого ліжка та на півгодини вийти до під’їзду??

Тепла хвиля, що затопила Маркові груди від усвідомлення власної, значною мірою ілюзорної інтелектуальної переваги, поступово відринула, натомість дивне відчуття – Марк не міг визначити, добре воно чи погане – холодною змією заповзло в серце. Хлопець виждав чверть хвилини, а тоді відстукав по клавіатурі:

Марк 02:44

зараз?

Соня 02:44

ага

Марк 02:44

навіщо?

Соня 02:44

щоб переконатися!!!

Марк почав набирати «переконатися в чому?», проте стер повідомлення. Що за дурня? Чого вона добивається?

На екрані висвітилось:

Соня 02:45

злякався?

Марк 02:45

ні

Хлопець супився та неспокійно покусував нижню губу. «Обов’язково саме зараз – посеред ночі?»

Соня 02:45

то що?

Не випускаючи планшета з рук, Марк зісковзнув з ліжка і підступив до вікна. З висоти восьмого поверху було видно всю західну частину Рівного. Місто спало, тільки по Пушкіна у бік Соборної піднімався білий «седан» – фари гнали перед машиною хвилю жовтавого світла. Марк не розумів, що замислила Соня, і через це почувався невпевнено, підсвідомо вишукуючи в її словах підступ, хитромудру пастку, замасковану показною доброзичливістю. Що їй насправді потрібно? Водночас внутрішні органи неначе розігрівалися від хмільного передчуття. Було щось непереборно заманливе в ідеї вислизнути посеред ночі з квартири, щоб зустрітися з дівчиною.

Він поклав планшет на підвіконня.

Марк 02:45

не знаю… батьки можуть почути (

Соня 02:45

то вислизни так, щоб не почули!

Марк 02:45

куди ми підемо?

Соня 02:45

не бійся, ми не будемо виходити з під’їзду

Марк прикинув, чи зможе вийти з квартири, не розбудивши батьків. Це не здавалось аж такою проблемою. Проблема полягала в іншому. Вроджена обережність укупі із прищепленою Арсеном передбачливістю підказували, що тато чи мама можуть будь-якої миті прокинутися – наприклад, щоби сходити до туалету – й мимохідь зазирнути до його кімнати. Що тоді? Що він говоритиме, коли повернеться? «Тату, мамо, ми із Сонею мандрували паралельними світами»?

Планшет клацнув, сповіщаючи про надходження чергового повідомлення.

Соня 02:46

чого замовк?

Марк кілька секунд, не кліпаючи, витріщався на екран. Зрештою тепло, що лоскотало нутрощі, переважило.

Марк 02:46

ти ненормальна

але добре

я виходжу

Соня 02:46

ок, зустрічаємося біля ліфта на першому поверсі

Соня 02:47

і тільки спробуй не прийти!

Хлопець нечутно надягнув футболку, вскочив у джинси, вимкнув планшет. Кілька секунд постояв перед кімнатними дверима – згадав про мобілку, озирнувся, але, поміркувавши, вирішив не брати її із собою, – після чого обережно прочинив двері. Клацання ручки у в’язкій тиші квартири пролунало пістолетним пострілом. Марк затамував подих і на кілька секунд заплющив очі, відчуваючи, як у грудях неспокійно перекидається серце. Спливло півхвилини – жодного звуку. Він розплющив очі та навпомацки підкрався до батьківської спальні. Двері було зачинено. Марк притулив до дерев’яної поверхні вухо, почув ритмічне Вікторове сопіння та заспокоївся. Сплять. Потому розвернувся та навшпиньки рушив до виходу з квартири. Приблизно посередині вітальні, коли до вхідних дверей залишалося п’ять кроків, Марк почув, як у під’їзді запрацював ліфт. Серце спочатку підскочило до горла, а спина між лопатками й долоні вкрилися сиротами – якого лисого Соня поїхала ліфтом?! – але за мить Марку стало соромно. То й що, що поїхала? Ніхто не зривається глупої ночі просто тому, що хтось у будинку скористався ліфтом.

Намагаючись не торкатися шафи для одягу, хлопець узувся, прочинив вхідні двері та вислизнув на сходовий майданчик.

Він не став викликати ліфт і збіг на перший поверх сходами.