Читать книгу Не озирайся і мовчи - Макс Кідрук - Страница 9

О пів на дванадцяту, коли Віктор і Яна нарешті випровадили гостей, Арсен допоміг невістці прибрати зі столу, поскладав брудні тарілки й бокали до посудомийної машини, а потому зазирнув до Марка.

– Ще не спиш?

Хлопець звівся на ліктях.

– Ні, заходь.

Чоловік пройшов до кімнати, ввімкнув настільну лампу й сів у крісло навпроти ліжка.

– Щось побачив? – кивнув на вікно.

– Нє-а. Хмари постійно набігали, і я не встигав налаштовуватися. Зате розібрався в контро́лері.

– Нічого, ще встигнеш.

У жовтавому світлі, яке накладало на обличчя м’які тіні та розгладжувало зморшки, дідові очі здавалися Марку перебільшено яскравими – немов полакованими. Їхній блиск виказував, що Арсен випив більше, ніж зазвичай, утім не понад міру, бо сп’янілим не був. Видовжене обличчя зберігало звичний вираз незворушності й легкого зацікавлення.

Несподівано Арсен Грозан прискалив око.

– Бачив, що ти був не сам.

– Де? – дурнувато вирячився Марк.

– На даху.

«Де ж іще?»

Хлопчак спершу насупився, а потім зашарівся.

– Коли ти там був?

– Години дві тому. Піднімався, щоб глянути, як ти, хотів ще торта принести, потім почув, як ти і твоя по́дружка щось жваво обговорюєте, і вирішив не заважати.

– Але ми не цей… – відмахнувся хлопець, іще більше наливаючись фарбою. – Вона не подружка!

– Не подружка?

– Ні.

– Це ж Соня з дев’ятого поверху?

– Так.

– І ви не друзі?

– Ні!

– Тобто ви там, – Арсен тицьнув пальцем угору, – три години сварилися?

Марк закотив очі.

– Можеш не вірити, але так. Вона прийшла на дах одразу після того, як я поставив телескоп. Побачила мене, розсердилася, захотіла піти, але потім типу передумала, і… ми почали сперечатися.

– Про що?

Арсен ледь нахилився вперед, опустив між колін руки. Марк лише зараз помітив, що в одній із долонь дід стискає напівпорожній келих із вином.

– Про науку й релігію. – Без окулярів хлопчак час від часу беззахисно мружився. – І про критичне мислення.

Арсен прикусив губу. Можливо, якби в голові не шумувало вино, онукова відповідь не здалася би смішною, а так він мусив докладати зусиль, щоб не пирснути. Проковтнувши клубок, що лоскотав горлянку, Арсен спробував пригадати, про що говорив із дівчатами у свої чотирнадцять. Чорт забирай, напевне не про науку та науковий метод! Він збовтав вино у келиху, відпив ковток і, безгучно підсміюючись, вирішив, що наступного місяця замість книги Хейзена про історію Землі купить онукові кілька номерів українського «Playboy».

– І до чого досперечалися?

– Якщо коротко: Соня каже, що наука – погана, бо від неї більше лиха, ніж добра. Каже, що релігія потрібніша, бо не шкодить. І ще вона сказала, що священики не займаються розробленням атомних бомб. На відміну від учених.

Арсен поставив келиха на стіл. Він усе ще дивувався, що чотирнадцятирічні підлітки не знайшли цікавіших тем для розмови, проте подив поступово відходив на другий план. Старий моряк відчув непевність у внуковому голосі й ретельно зважував, що відповісти. Спочатку в злегка затуманеному мозкові одна за одною зринули думки про радикалів з ІДІЛ, готових в ім’я свого бога втопити світ у крові, про різанину в Сребрениці, про підтримку папою Пієм ХІ нацистів, однак Арсен не мав звички доводити правильність своєї позиції, вказуючи, що є неправильного в інших.

– Не бачу підстав для суперечки, – зрештою мовив він. Марк здивовано витріщився. Він сподівався, що дід стане на його бік. – Дівчина має рацію: релігія не шкодить, принаймні зараз, у наш час. Релігія, як на мене, дещо безпідставно претендує на звання теорії, здатної пояснити світобудову та походження всесвіту, але якщо віра в надприродні сили, що нібито створили наш світ і можуть вирішувати нашу долю без нашої участі, слугують комусь моральною опорою та дають змогу міцніше стояти на ногах, то хто ми з тобою такі, щоб наполягати на непотрібності релігії?

– Я не про те, – замотав головою хлопець.

Арсен ледь підняв посивілі, проте все ще кошлаті брови.

– Атомні бомби?

– Так. Пам’ятаєш, ми разом стежили за приземленням «SpaceX» (ну, тобто ступені, що повернулася з орбіти) і ти сказав, що тільки завдяки науці люди стали тим, ким є, і що лише завдяки науці ми зможемо вижити в майбутньому… Але атомну бомбу теж створено завдяки науці!

Насмішкуватий вираз зник з Арсенового лиця.

– Що ви зараз проходите на фізиці? – поцікавився він.

– Закон Ома, закон Джоуля-Ленца. – Марк зморщив носа. – Нудота!

– Не нудота, то вам викладають нудно, та не суть. – Чоловік умовк, цеглинка за цеглинкою збираючи в голові відповідь. – Знаєш, як працює атомна бомба?

Запитання було риторичним: Арсен усвідомлював, що його онук іще надто малий, щоб знатися на термоядерному синтезі чи розпаді важких атомів, а тому відразу продовжив:

– Мало хто розуміє, що існує два різновиди атомної зброї – ядерна й термоядерна. Більшість же з тих, хто розуміє, навряд чи пояснить, чим відрізняється перша від другої. Ядерні бомби вибухають за рахунок енергії, що виділяється під час розпаду важких елементів. От уяви, що в нас є атом урану, масивний і нестабільний. – Чоловік сплів пальці так, ніби утримував між долонями більярдну кулю. – Якщо в цей атом потрапляє нейтрон, він розбиває його на два легші елементи, як-от на криптон і барій. – Арсен розчепив долоні, кожну окремо стиснув у кулак і розвів у різні боки, демонструючи, як криптон і барій розлітаються після поділу. – Під час цього виділяється енергія й утворюються нові нейтрони. Ці нейтрони влучають в інші атоми урану, розщеплюють їх, утворюючи ще більше нейтронів, які розбивають іще більше атомів, і так далі. Реакція проходить блискавично, за долі секунди в крихітному об’ємі виділяється колосальна енергія, в результаті чого відбувається вибух. Ухопив ідею?

– Ага.

Марк не зводив очей з діда. До ледь захриплого від вина голосу хотілося притулитись.

– У термоядерних бомбах усе навпаки: легкі елементи, зазвичай ізотопи водню, зливаються у важчі. Ти маєш уже трохи знати про це – така сама реакція проходить у надрах Сонця, де ядра водню, страшенно розігріті й стиснуті, зливаються, формуючи гелій.

Хлопець кивнув.

– Відмінність між ядерними й термоядерними бомбами в тому, що для ядерних існує обмеження за потужністю: неможливо створити як завгодно великий заряд, бо якась частина здетонує, решту просто рознесе вибухом, – правив далі Арсен. – Для термоядерних такого обмеження немає. Тобто теоретично можливо виготовити термоядерну бомбу, якої вистачить, щоб підірвати континент. Або планету. – Чоловік помовчав, даючи онукові час осмислити почуте. – Першими з’явились ядерні бомби. Припускаю, ти розумієш чому: простіше придумати, як «підпалити» уран, ніж забезпечити умови, як у надрах Сонця, для злиття легких ядер. І загалом ти маєш право запитувати: навіщо? Для чого було їх створювати? Проте тут не все так просто. Перш ніж накидатися на вчених, ти повинен зважити обставини, що примусили їх узятися за розробку ядерної зброї: початок сорокових, Друга світова в самому розпалі, німці перемагають на всіх фронтах і працюють над розробленням власної ядерної бомби. Уяви, яким був би світ, якби нацистам вдалося приборкати атом? Зрештою німці програли, проте бомба вже була готова. Американці скинули дві, не дуже великої потужності, на Хіросіму й Нагасакі, а за кілька років першу бомбу випробував Радянський Союз.

Марк хотів озватися, проте Арсен жестом попросив зачекати, показуючи, що ще пояснюватиме.

– Насправді на тому все могло та мало би закінчитись, якби не Едвард Теллер – американський учений угорського походження. Ядерну бомбу розробили й випробували, Німеччина та Японія капітулювали, війна завершилася, проте Теллер продовжив наполягати на створенні «суперзброї» для залякування Радянського Союзу. Він був у буквальному сенсі одержимий термоядерною зброєю. Зрештою Теллер переконав американських політиків, що простих ядерних бомб їм недостатньо: термоядерну бомбу створили й успішно випробували. За десять років термоядерні заряди вже стояли на озброєнні півдесятка країн. І лише через багато десятиліть іще один американський учений, Карл Саган… ти його знаєш, у тебе є його книги… так от, Саган прорахував наслідки повномасштабного термоядерного конфлікту. Логічно, що в разі ядерної війни основними мішенями стануть міста, які після ядерних ударів буквально випаруються. Це призведе, за розрахунками Сагана, до викиду в атмосферу такої кількості диму та пилу, що Земля мінімум на кілька років порине в пітьму. Тоді вперше заговорили про ядерну зиму, а також про те, що вона робить беззмістовними розмови про ядерне стримування, ядерний паритет і превентивні ядерні удари. Тепер розумієш?

– Не зовсім.

Арсен поворушив губами.

– Поява звичайних ядерних бомб зумовлена історичною необхідністю. Я не кажу, що це добре, я кажу, що за тих обставин інакше бути не могло. Поява ж термоядерних – результат одержимості однієї людини. І їхнє існування повністю безглузде: хто б не скинув таку бомбу першим, загинуть усі. Хмари пилу накриють планету, температура впаде, і людство за лічені роки загине від голоду. Такому ми завдячуватимемо винятково Теллеру та його колегам. Зрозумів? – повторив запитання Арсен. – Якби проектувальники термоядерної бомби мислили критично, бомбу не створювали б, оскільки єдиний можливий наслідок її застосування – це зникнення цивілізації. Тому стверджувати, що наука погана, неправильно. Наука – це лише знаряддя, інструмент. Нерозумно звинувачувати інструмент в аморальності, забуваючи про руку, що його тримає.

– Розумію…

Марк і його дід одночасно позіхнули.

– Така відповідь тебе влаштовує?

– Абсолютно.

– Тільки не раджу поновлювати цю суперечку з тією кароокою бестією з дев’ятого поверху.

– Чому? – звів брови Марк.

– Та! – махнув рукою дід. – Ти однаково її не переконаєш. А так ви ще, дивись, і потоваришуєте.

– Ми не потоваришуємо!

– Ну, це ми ще побачимо. – Арсен підморгнув онукові. – А тепер спи.

Забрав келиха та вийшов з кімнати.