Читать книгу Відверта розмова про жіноче здоров’я. Просто про головне - Наталія Лелюх - Страница 10

Початок: Він побачив Її. Або не побачив, а відчув. Або унюшив. Або впав їй практично на голову, впав під ноги, зачепив за живе, розірвав сумну полуду буденності. Далі традиційне: опіки перших побачень, суєта й безсоння – і вже заяву віднесли, і фотограф замовлений, і лімузин, і мама сукню шиє на урочистості з виточками та модною спідницею, і ось тут трохи красиво підібрана по низу… Спалах – парубоча вечірка! Спалах – п’ятниця і боляче! Спалах! Спалах! Куди обручку? Спалах! «Гірко!» Спалах! Торт на рукавах і на шиї у дядька Семена… Спалах! Уже вівторок і пора на роботу.

Якщо ви думаєте, що в бактерій усе інакше, ви трохи помиляєтесь. Так само, тільки набагато швидше працює РАЦС і спалахи фотографів опромінюють напівтемряву середовища проживання, особливо якщо це бактерії, що живуть у піхві.

У попередньому розділі ми говорили про основних мешканців вагінального середовища та про їхній патріотизм. Але зовсім не зупинялися на соціальній поведінці місцевого населення. Так-так, таке існує, і, більш того, 25 років тому це було вперше офіційно описано як феномен соціальної поведінки або «почуття кворуму» в бактерій.

Бактерії (закреслено) люди стрічаються, люди кохаються, женяться-я-я…

А чому? А тому, що вони давно просікли: в агресивному і мінливому зовнішньому середовищі можна вижити тільки в співтоваристві собі подібних, передаючи дітям знання про виживання.

На всіх слизових нашого організму, на поверхні зубів живуть не просто бактерії, а клани і спільноти бактерій, які називаються біоплівками.

Жили собі бактерії окремо, плавали зграйками, стояли в черзі за глікогеном, тікали від голодних макрофагів. А потім Він зустрів Її.

Через 15 хвилин, у які вмістилося все: шал зустрічі, суєта, гості, триярусний торт, здоровий сон першої шлюбної ночі та весільна подорож до сусідньої складки слизової – молодята вирішили облаштовувати сімейне гніздечко. Середовище сприятливе. Пам’ятаймо, що мікроби – мудрі створіння, вони НЕ ЖИВУТЬ там, де важко й погано. Вони ЖИВУТЬ там, де є необхідне середовище, джерело харчування і відсутні натовпи природних конкурентів. Зачепившись за щедру на їжу клітину епітелію, яку так і називають – «якірна», сімейна пара бактерій починає облаштовувати побут. Вони синтезують у зовнішнє середовище спеціальну речовину – полімерний матрикс, інтенсивно розмножуються (питання контрацепції для бактерій не актуальне) і вибудовують розумну систему існування.

Коли дітям надходить час залишати рідну домівку, молоді бактерії з рідної «плівки» виходять у середовище, володіючи унікальними знаннями з виживання, і вирушають на пошуки вільних «якірних» клітин.

Через 72 години, що минули з моменту того самого першого погляду очі в очі, спадкоємці тієї щасливої пари формують бактеріальне товариство, назване неромантичними вченими біоплівкою. Чим таке співтовариство відрізняється від простого хаотичного існування бактерій в окремо взятому середовищі? Рівень відмінностей можна порівняти хіба що з різницею між рівнем організації первіснообщинного ладу і структурою суспільства при бастардному феодалізмі в середньовічній Англії пізнього періоду.

Уся плівка (мал. 2.7) – це живий організм, який володіє механізмами сповіщення, впізнання ворога, чутливістю до зміни умов середовища, генетичною пам’яттю і механізмами підтримки сталості в суспільстві. А навіщо все це, запитаєте ви. А щоб потім, як і в середньовічній Англії, володіти територією (в ситуації з гінекологією – це слизова піхви). Для цього необхідно встановлювати жорсткі закони існування членів цієї спільноти.

Отже, ознайомимося зі структурою плівки докладніше.

1. Мембрана біоплівки.

Плівка формує власну, окрему від бактерій, мембрану – суворий контрольно-пропускний пункт на кордоні із зовнішнім середовищем.

Тут потрібна певна додаткова інформація. Майже всі бактерії й кожна клітина нашого організму мають мембрану з фосфоліпідів: це такі цікаві молекули, які вміють розмежовувати різні за складом середовища. Як, наприклад, капсула навколо риб’ячого жиру – всередині рідке й жирне, а зовні повітря: і повітря всередину не проникає, і жир не виливається назовні.

Мембрани мають складну структуру, пронизану білковими каналами для пропускання речовин усередину або назовні.

Для розпізнавання сигналів у ній є глікопротеїнові та білкові рецептори. Для інформування побратимів про небезпеку є спеціальна сигнальна система синтезу «гучного крику» і «викидання прапорців» (мал. 2.8).

Саме на пошкодження мембрани бактерій спрямована більшість антибіотиків. Щойно мембрану пошкоджено, бактерія стає беззахисною і вразливою.

А тепер дивіться: у біоплівці існують різні бактерії, серед них переважає монарша (домовилися вже, що це бастардний феодалізм). У кожної бактерії є своя біоплівка, яка буває найрізноманітніша за структурою і має різні сильні та слабкі сторони.

Але! Щоб дійти до мембрани бактерії в біоплівці, антибіотику (або іншому агресивному агенту) потрібно спершу пошкодити загальну мембрану на поверхні біоплівки. І тут є ще один нюанс: мембрана в кожної біоплівки загальна, але унікальна за структурою та властивостями і її не завжди можна відтворити в лабораторних дослідах для пошуків найбільш дієвого лікарського засобу. Більш того, у кожного середовища (читай – у кожній окремо взятій піхві) формується власний, унікальний склад мембрани біоплівки.

2. Система комунікацій.

Усередині колонії мікроорганізмів, яку ми домовилися називати біоплівкою, існує система транспортних каналів, якими проїжджають транзитні речовини, пасажиропотоки різних сигналів для імунної системи, баржі з гормонами і секреторними речовинами. Для наочного прикладу візьмемо біоплівку кишкових бактерій. Вона зберігає молекулярну і клітинну сталість, незважаючи на те що крізь неї протягом доби проходить до 10 л рідини, потоки шлункового соку з харчовим хімусом, ферменти підшлункової залози, жовчні секрети та ще багато всякого. У зворотному потоці рухаються муцини й транссудат із переробленим матеріалом для виведення за межі організму. Там така швидкість переміщення і чіткість організації потоків, що «Укравтодор» не просто нервово курить збоку, а доїдає третю пачку «Біломорканалу», прихованого з часів СРСР…

3. Матрикс та позаклітинна ДНК – пам’ять поколінь або «карма роду».

У кожної бактерії, яка живе в біоплівці, є своя ДНК, власні особливості та мутації, свої передані цією ж ДНК «блакитні очі» або «гнідий окрас». Але особисте – це тільки частка в колективному. Ми знаємо, що для формування біоплівки прабатьки, стародавні бактерії Адам і Єва, почали продукувати в зовнішнє середовище речовину з назвою позаклітинний матрикс – це такий каркас для подальшого існування колонії. У ньому зберігаються стратегічні запаси, так би мовити, засіки. У ньому ж проходять комунікативні канали. Саме матрикс і формує той самий дизайнерський затишок і рекламовану надійність у вигляді килимів, лінолеуму, металопластикових вікон, ортопедичних матраців буферного і захисного середовища всередині біоплівки.

Матрикс містить речовини з термопротекторами (кожній бактерії по натуральній дублянці!), кріопротекторними (на додачу до шуби всім по окремому кондиціонеру!) і ксеропротекторними (зволожувач біля кожного ліжка і бутильована вода для всіх бактерій-молодят!) властивостями.

Але найголовніше в матриксі НЕ євроремонт і двокамерний холодильник, а наявність окремої генетичної пам’яті – позаклітинної ДНК. Тобто плівка запам’ятовує сама себе і може завдяки цій ДНК відтворити себе знову. Ця ДНК несе в собі поведінковий код («карму роду») для всіх учасників біоплівки. Вона визначає особливості харчування, сексуальну та соціальну активність членів спільноти, їх взаємозв’язок із зовнішнім середовищем, і саме вона формує антибіотикорезистентність і захисну мінливість жителів мікробного співтовариства.

І якщо ми говоримо не про дружню біоплівку співмешканців жінки (лактопродукувальна флора в піхві), а про захворювання, що спричиняються плівковими бактеріями, то слід розуміти, що традиційна терапія, яку апробували на бактерії в лабораторії, ні чорта не працюватиме на тій же бактерії, якщо вона живе в співтоваристві з назвою біоплівка.

Яскравим прикладом такої «нечутливості» є неефективність препаратів із метронідазолом у лікуванні бактеріального вагінозу.

Тобто в кожної жінки в піхві не просто живе унікальний набір мікробного співтовариства – він ще й живе за своїми, окремо сформованими законами, які відтворити в лабораторній пробірці неможливо. Ось і підбираємо лікування емпірично (читай – навмання), ґрунтуючись на даних із бази доказової медицини. Але ось у чому заковика: наші жінки у великих мета-аналізах і всіляких подвійних сліпих контрольованих і так далі дослідженнях участі не брали. Тому як реагує «наша» флора на препарати, що діють на «імпортну» флору (ту, яка виросла в капіталістично-буржуазному суспільстві без бурого господарського мила), – нікому не відомо.

4. Дружній епітелій, або перевірений постачальник.

Ще раз підкреслю, що бактерії живуть тільки там, де їм добре. А добре живому там, де є їжа. Тому в піхві живуть ті мікроорганізми, які харчуються глікогеном, який виробляється епітелієм під дією гормонів естрогенів. Тому (саме тому!) склад флори у дівчаток, дівчат, жінок і дам після п’ятдесяти апріорі відрізняється! Істотно відрізняється, оскільки рівні гормона естрогену дуже залежать від віку жінки й роботи її ендокринних органів. Таким чином, те, що норма для дівчинки, – вже запалення і дисбіоз для тридцятирічної жінки, а для дами після шістдесяти – це сухість плюс цистит.

Епітелій слизової піхви забезпечує «засіки» (глікоген). Вони створюють правильну мікрофлору. Зокрема поповнюються за рахунок гормонів (естрогенів), а правильна мікрофлора дає молоко (закреслено) виробляє речовини (перекис водню і молочну кислоту) для підтримки норми середовища та боротьби із загарбниками (мал. 2.9).

Якщо естрогени вчасно не підвезуть або клітини не напечуть «гамбургерів» із глікогену, то правильній мікрофлорі не буде чого їсти; вона не виготовить необхідних речовин – перекису і молочної кислоти. Через це середовище в піхві зміниться, у ній розмножуватимуться неправильні бактерії, можливо, вегани, яким для життя не потрібна глікогенова «їжа». Ці інші бактерії за 72 години (пам’ятаймо про надшвидкості утворення плівки) створять свою плівку, і далі – все. Далі війна Монтеккі й Капулетті. Про бойові дії поговоримо далі.

5. Тканинні макрофаги та плазмоцити (6), секретуючі IgA (основний захисний фактор слизових).

Макрофаги – це такі основні тканинні чистильники. Це клітини імунної системи, які запускають процеси рятівного запалення і очищують поле бою після нього. Вони містяться під епітелієм і чекають сигналу.

Але! Бактерії в біоплівках не піддаються впливу імунної системи людини. Крапка. ЖИРНА КРАПКА. Тобто жодні процедури з «посилення» або «ослаблення» імунітету у вигляді ін’єкцій пірогеналу, алое, екстрактів плаценти, циклоферону, Алокін-альфа та інших «фуфломіцинів» не прискорять ваше лікування від бактеріального вагінозу, кандидозу або хронічного стафілококового цервіциту. Жодні! Ще одна жирна крапка.

Біоплівки можуть бути з дружніх бактерій, а можуть бути з не надто дружніх. А можуть бути із зовсім злісних. Серед усіх інфекційних захворювань до 80 % спричиняються або ускладнюються бактеріями, які вміють формувати біоплівки.

І, звичайно, у бактерій є незаперечна перевага: вони розмножуються швидше за нас і швидше передають інформацію про наші бойові дії щодо них.