Читать книгу Секрет дому на озері - Нуала Эллвуд - Страница 11

«Думай, Лізо, думай» – кажу я собі, міряючи кроками затхлу вітальню. – Ну, сюди ти дісталася. А далі що?»

Я стою біля брудного вікна і дивлюся на озеро, згадуючи її слова.

«Якщо тобі колись потрібно буде сховатися – будинок у твоєму розпорядженні. Там дуже спокійно. І безпечно».

Утім, я відчуваю що завгодно, але не безпеку. Я відчуваю, що будь-якої миті він може знайти нас і вломитися у ці двері. Навіть стоячи біля цього вікна, я почуваюся виставленою на огляд, хоча і знаю, що він просто не може знати, де я. Я не використовувала своєї банківської карти, взявши із собою в дорогу накопичену протягом останніх місяців готівку, – просто знімала тут і там з банкомата то десять, то двадцять фунтів, отже, за банківською картою поліція мене точно не вистежить. Я спланувала цю втечу до останньої деталі, але єдине, чого я не могла передбачити, що обіцяний нею безпечний будинок виявиться таким. Навіщо вона мене сюди відрядила, знаючи, у якому стані цей будинок? Невже ж це пастка? Ні, я такого навіть не уявляю. Вона – моя подруга, вона захистила мене в момент найбільшої вразливості. Вона б ніколи не наразила мене на небезпеку. Я повинна у це вірити. Я повинна вірити, що я ухвалила правильне рішення. Заради нас обох.

Я відступаю від вікна і дивлюся на Джо. Він сидить у вітальні на купі подушок, підтягнувши коліна до підборіддя та втупившись очима в підлогу.

Уже понад годину він не вимовив жодного слова.

Я спробувала було вмовити його піти прогулятися в сад, навіть пообіцяла йому, що якщо нам пощастить, ми можемо зустріти там різних звіряток, але його це не зацікавило. Він начебто зіщулився і сховався в самого себе. Тиша, що панує в будинку, дратує мене, тому я затягнула пісеньку, яку зазвичай співала мама, пораючись у хатніх справах, – стару ірландську народну мелодію, якої бабуся навчила її в дитинстві. Але я доходжу лише до першого приспіву – Джо починає бити кулаками в підлогу та кричати, аби я припинила.