Читать книгу Українські жінки у горнилі модернізації - Оксана Кісь - Страница 12

Катерина Кобченко

Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. у розвинених країнах світу відбувалося становлення системи жіночої освіти, включно з її вищою – університетською – ланкою. В основі цього явища лежав комплекс причин. З одного боку, суспільно-економічний розвиток, який розширював сфери та масштаби застосування людської праці у різноманітних галузях, уможливлював чи навіть вимагав використання також і жіночого ресурсу. Викликані цим соціальні зміни сприяли розмиванню патріархального сімейного укладу, адже, коли доходів чоловіка та батька родини починало не вистачати, поставало питання необхідності заробітку з боку дружини та матері. Не менш важливим чинником був розвиток природничих наук та медицини, завдяки яким вдалося не лише подовжити та підвищити якість людського життя, а й по-новому подивитись на здібності й можливості людини, насамперед переглянути упереджене ставлення до жінки як істоти інтелектуально слабшої порівняно з чоловіком. Ця наукова суперечка про здібності жінок набувала суспільного резонансу та поєднувалася з дискусіями про громадянські й політичні права обох статей, які розгорнулися після буржуазних революцій у Європі, що спричинили появу парламентаризму, політичних та громадянських свобод. Ці процеси тривали з кінця XVIII до початку ХХ ст. і позначилися на змінах форм і змісту жіночої освіти упродовж цього періоду.

На теренах Наддніпрянської України ці явища мали певну специфіку, що була характерна для Російської імперії, до складу якої вони входили. Формування системи середньої освіти відбувалося переважно за ініціативи або з дозволу влади. Зміст і форми цієї освіти відповідали запитам тогочасного суспільства, згідно з панівними уявленнями про роль жінки в родині та соціумі. Інакше складалися шляхи вищої освіти жіноцтва. Оскільки університетська та вища спеціальна освіта забезпечували нові професійні компетенції, які перед тим вважалися суто «чоловічими», то й ставлення різних груп суспільства до такої освіти для жінок було далеко неоднозначним, найчастіше просто контроверсійним. Отже, шлях до вищої освіти для більшості жінок виявився непростим. Поява освічених жінок була в очах багатьох настільки революційним явищем, що його боялися і заперечували. Ці консервативні погляди поділяла й офіційна влада.

Питання жіночої освіти в Російській імперії завжди мало політичний характер, а його реалізація залежала від загального спрямування внутрішньополітичного курсу. Заснування навчальних закладів чи, навпаки, їх закриття, як правило, мали політичні мотиви; вони давалися взнаки під час упровадження певних типів середніх навчальних закладів – задля виховання жінок у потрібному державі дусі – або, навпаки, під час запобігання поширенню вищої освіти, яку влада пов’язувала з небезпекою захоплення жіночого студентства політичними ідеями та із загрозою моральності жінок. Це призвело до відносно сприятливої урядової політики у становленні системи середньої жіночої освіти (яка вважалася достатньою для виховання та навчання добрих дружин та матерів-виховательок) і до складного і тернистого розвитку вищої жіночої освіти.