Читать книгу 100 знаменитих людей України - Оксана Очкурова - Страница 2

Справжнє ім'я – Ованес Костянтинович Гайвазовський (народ. 1817 р. – пом. 1900 р.)

Видатний російський художник-мариніст і баталіст. Академік живопису, професор Академії художеств, член Амстердамської академії мистецтв. Живописець Головного морського штабу. Володар багатьох почесних нагород, серед яких золота медаль від папи Григорія XVI («Хаос», 1839р.), золота медаль на виставках у Луврі («Буря біля берегів Абхазії», 1843р.), орден Почесного легіону (1857р.). Засновник Музею старожитностей (1871 р.), художньої майстерні, картинної галереї, концертного залу у Феодосії.

Вірменська сім'я Айвазянів давно оселилася в Криму і з роками навіть прізвище предків набуло іншого звучання – Гайвазян. 17 липня 1817 р. у Феодосії з'явився на світ Ованес, якому судилося стати знаменитим художником-мариністом і нині гордістю двох держав – України і Росії. Його родина жила бідно: батько писав скарги і прохання на базарі, мати господарювала і сліпнула над вишивкою. Нестаток змусив їх віддати старшого сина Гарика купцю-вірменину для влаштування його у вірменський монастир в Італії. А молодший Ованес (по-нашому Іван) уже в 10 років працював «хлопчиком» у міській кав'ярні. Він прекрасно грав на скрипці й співав, але найбільшою радістю для нього було малювати самоварним вугіллям на стінах будинків. Цей «настінний живопис» помітив архітектор Кох, який подарував Ованесу перші олівці і папір, а потім показав малюнки градоначальнику О. І. Казначеєву. Олександр Іванович, ставши губернатором, забрав підлітка з собою до Сімферополя, поселив у своєму будинку, віддав до гімназії.

1833 р. Гайвазяна було прийнято казенним пансіонером до Петербурзької академії художеств у клас М. Н. Воробйова. Підліток із легкістю переносив напівголодне існування. Він учився пильно спостерігати натуру, вгадувати її «душу і мову», передавати настрій у пейзажі. Іванові було всього 17 років, коли він до найменших деталей міг скопіювати пейзажі Сильвестра Щедріна і Клода Мореля. Заданий на другому році навчання ескіз «Зрадництво Іуди» привернув загальну увагу, і президент О. М. Оленін оголосив Гайвазовського (його прізвище знову змінили) кращим учнем, майбутньою зіркою і гордістю академії.

1835 р. Іван потрапив в учні до французького художника-мариніста Філіппа Таннера. Учитель виявився менш талановитим, але дуже заздрим і, очорнивши роботу Гайвазовського – етюд «Повітря над морем» – перед Миколою І, накликав на юного художника царську немилість. Протягом року Оленін, Одоєвський, Томилін, Жуковський, які брали участь у його долі, не могли нічого змінити. І лише відомий художник-баталіст О. І. Зауервейд реабілітував Гайвазовського і переконав царя відправити юнака разом з Ф. П. Літке в літнє плавання по Балтиці. За кілька місяців офіцери навчили Івана розбиратися в складному пристрої й оснащенні кораблів російського та іноземного флоту. Моряків підкупила щира любов юнака до морської стихії і кораблів. Екіпаж прозвав його «морським вовченям». Написавши в цьому плаванні перші п'ять марин, Гайвазовський нерозривно пов'язав свою долю з морем і російським флотом.

Заняття з К. Брюлловим і М. Воробйовим дали свої плоди. Двадцятирічний юнак став майстром, чудовим художником-мариністом. Спілкування з О. Пушкіним і М. Глинкою налаштувало його розум на урочисте оспівування природи. «Прекрасне має бути величним». Гайвазовський рано усвідомив, що служіння мистецтву – це не смиренність і не спокійне споглядання життя, а дія, кропітка щоденна праця. Рада Академії скоротила йому термін навчання на два роки, а золота медаль першого ступеня (1837 р.) за успіхи в живописі дозволяла вирушити за кордон, але Гайвазовського послали в Крим «писати з натури морські види». Подорожуючи Кримом і Кавказом (генерал Раєвський, начальник Чорноморської берегової лінії, запросив його спостерігати бойові дії флоту проти турків), він зробив безліч ескізів і написав такі відомі полотна, як «Вид Керчі», «Морський берег», «Місячна ніч у Гурзуфі», «Десант у Субаші». Серце юного художника було повне подяки людям (М. Лазареву, П. Нахімову, В. Корнілову і простим матросам), які поділилися з ним знаннями про море та своїм душевним багатством. Прекрасна зорова пам'ять допомагала Гайвазовському переносити свої спогади на полотно. У дощовому Петербурзі він міг написати будь-який пейзаж Криму, а за розповідями очевидців створити мальовничу баталію, чітко знаючи, який вигляд має кожен корабель.

1840 р. художник здійснив пенсіонерську поїздку до Італії. У монастирі він відшукав брата-ченця, який порадив йому змінити прізвище, щоб воно було ближчим до первісного вірменського. З тих пір Іван Костянтинович усі свої картини підписував прізвищем Айвазовський. Молодий художник увесь час присвячував живопису, а з майстерні виходив лише до музеїв, для роботи на природі або для зустрічей з М. В. Гоголем і О. А. Івановим. Айвазовський помітив, що його ретельно виписані на пленері полотна залишають байдужими глядачів, зате написані по пам'яті викликають замилування. Адже в такі пейзажі він вносив свої яскраві враження, свій захват перед неповторністю кожної миті в природі. Художник почав писати лише в майстерні, де були тільки голі стіни, а на полотно наносив спогади про гру світла й тіней на морській поверхні, на вершинах гір і на зелені дерев, про рух хвиль і нескінченні відтінки води, райдужне сяйво морських бризок у променях сонця. Писав на одному подиху, жагуче, із захопленням і не відходив від мольберта, поки не завершував картину. «Неаполітанська ніч», «Буря», «Хаос» привернули до його творчості загальну увагу, а коли папа Григорій XVI придбав «Хаос» для картинної галереї Ватикану й особисто познайомився з автором, Європа визнала, що Айвазовський – кращий у світі художник-мариніст. Тепер уже його твори копіювали юні учні, і морські види «а-ля Айвазовський» з'явилися в кожній крамниці.

У душі художника поряд із рідною Феодосією та Чорним морем міцно, на все життя посіла своє місце Неаполітанська затока. А серце Івана Костянтиновича зігріла зустріч з балериною Марією Тальоні, жінкою, яка назавжди залишилася в його пам'яті і жила там, оповита серпанком нездійсненної мрії. Вона була старша за Айвазовського на 13 років і не зважилася відкрити своїх почуттів, а він навіть не сподівався на взаємність.

1843 р. Іван Костянтинович став єдиним російським художником, якого французький уряд запросив виставити картини в Луврі. Після цього почалася тріумфальна хода його картин містами Європи. Ними милувалися Лондон і Лісабон, Мадрид і Гренада, Севілья і Барселона, Гібралтар і Мальта… Скрізь він робив численні замальовки для майбутніх картин: будинки, кораблі, скелясті береги. За 4 роки Айвазовський створив 80 картин, в основному марин, із зображенням морських бур і корабельних аварій, тихого моря, місячних ночей. Його картини розійшлися по всій Європі. У Голландії, на батьківщині морського живопису, він був удостоєний звання члена Амстердамської академії мистецтв.

Наприкінці літа 1844 p., завоювавши європейські столиці, Айвазовський повернувся до Петербурга, де його чекали пошана і слава, звання академіка живопису. У званні першого живописця художник був зарахований до Головного морського штабу і за його дорученням писав види російських північних портів і приморських міст. Він став модним художником, разом зі славою з'явилися й гроші, але Іван Костянтинович відчував, що справжню радість йому приносять праця і творчість, і вирішив повернутися до Феодосії. У рідному місті він побудував маєток Шейх-Мамай на березі моря, у якому працювалося йому легко й радісно. Усі городяни любили Івана Костянтиновича і з радістю вшановували майстра на 10-літньому ювілеї художньої діяльності. Севастополь відправив ескадру з шести військових кораблів вітати свого головного живописця. Честолюбство Айвазовського було задоволено: колись бідний хлопчисько став щедрим батьком рідного міста.

Звістка про майбутнє одруження видатного художника з бідною гувернанткою-англійкою сколихнула світське товариство 1847 p., але Айвазовський відвіз свою обраницю Юлію Яківну Гревс од пересудів до Феодосії. Одначе молодій дружині не сподобалося жити в глушині, незабаром почалися докори, й Айвазовському довелось усвідомити абсолютну несхожість їхніх характерів і поглядів. На дванадцятому році подружнього життя Юлія залишила чоловіка, забравши із собою чотирьох дочок: Олександру, Олену, Марію і Жанну. І хоча вона тільки зрідка дозволяла їм відвідувати батька, всі дівчата згодом повернулися в батьківський дім. Проте ніякі сімейні негаразди не змогли відірвати художника від творчості. У ці роки він створив безсмертне полотно «Дев'ятий вал» (1850 р.), у якому зіткнув стихію шторму та мужність і волю людини, яка відстоює своє життя.

Нахімов, відвідавши виставку картин про перемоги Чорноморського флоту, сказав художнику: «Дивуюся вашому генію… Не можу зрозуміти, як можна, не будучи на місці, правильно все зобразити». 1854 р. кілька днів Айвазовський перебував в обложеному Севастополі, коли англійці штурмували місто. Він був присутній при затопленні російських кораблів і захисті Мамаєвого кургану і все життя повертався до зображення героїчних подій тих грізних днів. Серед найбільш відомих картин – «Облога Севастополя», «Оборона Севастополя» (1859 р.) і «Мамаїв курган» (1893 p.).

Тільки зрідка на нетривалий час Айвазовський залишав рідне місто, щоб показувати свої роботи в Петербурзі, Москві, Тифлісі, Флоренції. І його марини були різноманітні, як і саме море – «Крижані гори» (1870 p.), «Веселка» (1873 p.), «Неаполітанська затока» (1874 р.). А мешканці Феодосії пишалися земляком не лише як художником зі світовим ім'ям. Айвазовський вибудував у місті Музей старожитностей і сам займався розкопками. У своєму маєтку відкрив художню майстерню і картинну галерею. Домігся будівництва у Феодосії торгового порту і залізниці й провів туди воду від свого джерела. У батька міста постійно було багато справ і турбот. І найголовніше – у життя Івана Костянтиновича знову прийшло кохання. Шлюб із молодою вдовою Ганною Микитівною Саркізовою зробив його знову щасливим. Вона стала вірною супутницею і доброю господинею у величезному будинку, заповненому дітьми, онуками і картинами.

Айвазовський ні на день не припиняв роботи. Виставлена в Галереї Третьякова картина «Чорне море» (1886 р.) змушувала завмирати відвідувачів перед первозданною стихією, якій І. М. Крамськой дав найвищу оцінку: «Дух Божий, що носиться над безоднею». Картини, написані на одному подиху, художник виношував роками. «Починаючи писати будь-яку картину, я не створюю її відразу на полотні, а тільки копіюю з можливою точністю ту картину, що раніше склалася в моїй уяві і вже стоїть перед моїми очима. У картинах моїх завжди бере участь, крім рук і фантазії, ще й моя художня пам'ять».

Одного разу, 1895 p., після відкриття своєї 120-ї персональної виставки, Айвазовський на прохання Куїнджі дав урок в Академії. Вражені учні спостерігали, як, відібравши всього 4 фарби, за 1 годину 50 хв. художник перетворив сіре полотно на бурхливе море, легкими штрихами виписавши корабель із повною оснасткою, що бореться зі штормом. Тому ніхто не сумнівався, коли рознісся слух, що Айвазовський за 10 днів написав колосальних розмірів картину. Стоячи перед полотном «Серед хвиль» (1898 p.), будь-який учень і художник розумів: для того щоб створити таку картину, потрібне ціле життя. «Усе моє попереднє життя було підготовкою до картини, яку ви бачите», – слова, сказані художником про цей шедевр, можна було б віднести до багатьох його полотен.

Почалося XX століття. Айвазовський зустрів його щасливим, в оточенні великої родини, що включала не лише рідних і близьких, але й усіх, хто мав потребу в його допомозі, кому він робив добро. «Країною Айвазовського» називали земляки Феодосію, і він як добрий геній не тільки допомагав процвітанню міста, а ще й у половини феодосійських родин хрестив дітей і майже всіх бідних наречених обдаровував посагом. Художник раптово помер на 83-му році життя, 19 квітня 1900 р., не встигнувши дописати картину «Вибух турецького корабля». Вся Феодосія йшла за його труною. У годину похорону весняний день потьмянів, почав накрапати дощ, море сумно билося об берег.