Читать книгу 100 знаменитих людей України - Оксана Очкурова - Страница 6

(народ. 1874 р. – пом. 1948 р.)

Релігійний філософ, публіцист, автор творів: «Зміст творчості», «Філософія вільного духу», «Про призначення людини», «Доля Росії», «Джерела і зміст російського комунізму», «Філософія нерівності», «Самосвідомість» та ін.

У себе на батьківщині він був менш відомий, ніж на Заході. За кордоном його краще прочитали і зрозуміли освічені інтелектуали, які назвали Бердяева «російським Гегелем XX ст.», «одним з універсальних людей нашої епохи». Це був мислитель, який зумів поєднати дух культури, історію двох систем – Сходу і Заходу – і який сказав про необхідність людської свободи більше, ніж будь-хто із філософів усього світу.

Бердяев походив зі старовинного роду. Батько майбутнього філософа, штаб-ротмістр у відставці, предводитель дворянства, голова Київського земельного банку Олександр Михайлович Бердяев був одружений із князівною Аліною Сергіївною, уродженою Кудашевою, француженкою по матері. Їхній первісток Сергій згодом став відомим поетом-сатириком. А другий син, Микола, народився на п'ятнадцять років пізніше, 18 березня 1874 р.

Дитинство Миколки було розміреним і щасливим. Безжурне життя в багатій дворянській садибі при люблячій няньці, турбота батьків, поїздки з ними на закордонні курорти створювали особливу атмосферу, характерну для більшості дворянських родин. Здобувши домашню освіту, 14-річний Микола був відданий у престижний закритий навчальний заклад – Київський кадетський корпус, після закінчення якого вступив до Київського університету, на природничий і юридичний факультети одночасно.

Початок навчання в університеті припав на час виникнення в Росії марксистських гуртків. Членом одного з них – Центрального гуртка саморозвитку – Бердяев став у 1895 р. Його наставником був сам Плеханов, а майбутній більшовицький нарком освіти Луначарський – товаришем по боротьбі. Незабаром трапився перший арешт Миколи за участь у студентських демонстраціях. Удруге його заарештували навесні 1898 р. – за приналежність до київського Союзу боротьби за звільнення робітничого класу. Виключений із університету і випущений із в'язниці під заставу, Бердяев в очікуванні вироку основний час присвячував публіцистиці. У цей період він написав першу серйозну статтю про німецького соціаліста Ф. Ланге і критичну філософію.

Основою оригінальної філософської системи Бердяева була свобода. Він вважав, що «весь світовий процес є будівлею теми про свободу, є трагедією, пов'язаною з виконанням цієї теми». Трагедія походить від того, що тягар свободи не кожному під силу. Ці думки пролунали в його першій книзі «Суб'єктивізм і індивідуалізм у суспільній філософії», що, ледь вийшовши з друку, відразу ж принесла досі невідомому літератору майже всеросійську славу.

Щоправда, сам філософ-революціонер у цей момент уже перебував під гласним наглядом поліції у Вологодській губернії, куди його було вислано на три роки за вироком суду. Філери місцевого охоронного відділення зазначали, що влітку 1901 р. вони бачили, як він катався на велосипеді, читав книжечки в міському саду або в публічній бібліотеці, проводжав «панночку років 19, розкішно одягнену, з якою увесь час ходив під руку».

По закінченні заслання Микола оселився в Петербурзі й 1904 р. одружився з Лідією Трушевою, дочкою відомого петербурзького адвоката, яка прожила з ним довгі роки в любові й злагоді. За його зізнанням, «Лідія була людиною надзвичайної духовності, перед смертю вона наблизилася до святості».

У цілому 1900-ті pp. були бурхливими в житті Миколи Олександровича: редагування журналу «Новое время», робота в «Союзі звільнення», участь у петербурзьких релігійно-філософських зборах, літературних «середах» у В'яч. Іванова, де Бердяев був беззмінним головою. На цих «середах» збирався весь цвіт російської літератури і філософії срібного століття – Ф. Сологуб, О. Блок, В. Брюсов, А. Бєлий, Л. Шестов, С. Франк.

1909 p. ознаменувався виходом у світ збірника статей про російську інтелігенцію «Віхи» – книги, яка так чи інакше розбурхала всіх мислячих людей у Росії. Варто сказати, що в результаті чотирьох перевидань наклад збірника досяг 16 тис. примірників. Величезному на той час накладу відповідала безпрецедентна кількість відгуків у періодичній пресі (250 дописів за рік). На спростування основних думок збірника публікувалися замітки, статті і навіть цілі книги, у тому числі й далеких від філософії авторів, які нещадно критикували Бердяева, Булгакова і Франка.

До речі, Бердяев був знайомий із С. Булгаковим ще по Київському університету. Саме Сергій Миколайович увів його до гуртка Новосьолова, де проходили палкі дебати на релігійні теми. Разом з новими друзями Микола побував у Зосимовій пустині, у шанованих старців Германа й Олексія. Ця поїздка виявилась якоюсь мірою вирішальною для філософа. Він згадував пізніше: «У будь-якому разі, мені було зрозуміло, що я не належу до людей, які віддають свою волю духовному керівництву старців. Мій шлях був інший і, можливо, важчий… я не міг упокорити своєї волелюбності».

У ці роки Бердяев був тісно пов'язаний із Релігійно-філософським товариством у Москві, де робив доповіді та виступав опонентом інших філософів. На початку 1910-х pp. він на якийсь час одійшов від справ, пов'язаних із релігійною та видавничою діяльністю, цілком присвятивши себе книзі, що по праву вважається однією з вершин філософської думки Росії. Праця, що вийшла 1916 p., називалася «Смисл творчості. Досвід виправдання людини». У ній автор стверджував, що людина є творінням за образом і подобою Творця. І виправданням людського життя, основним змістом його і шляхом до спасіння є творчість: «Творчість… є виявлення надмірної любові людини до Бога, відповідь людини на Божий заклик, на Боже чекання».

Займаючись філософськими роздумами, Микола Олександрович не залишався осторонь і від подій сучасності. За газетну статтю на захист ченців Афонського Свято-Пантелеймонового монастиря, звинувачених у єресі, його віддали до суду, і погроза вічного поселення в Сибіру залишалася реальною аж до революції, яка скасувала всі політичні процеси.

Лютий і жовтень 1917 р. Бердяев зустрів у Москві: «Я пережив російську революцію як момент моєї власної долі, а не як щось ззовні мені нав'язане. Ця революція відбулася зі мною, хоча я ставився до неї дуже критично й обурювався проти її злих проявів». У перші пореволюційні роки філософ повернувся до громадської діяльності. Восени 1918 р. він організував у Москві Вільну академію духовної культури, де читали свої курси А. Бєлий, В'яч. Іванов, С. Франк, улаштовувалися семінари, публічні збори з дебатами. Сам Бердяев вів семінар за Достоєвським, читав курси «Філософської релігії» і «Філософії історії». На ґрунті останнього курсу він видав книгу «Смисл історії. Досвід філософії людської долі», що поряд із «Смислом творчості» цінував понад усе написане ним у доемігрантський період.

Діяльність Бердяева, який став помітною фігурою в більшовицькій столиці, почала привертати увагу нової влади. 1920 р. він був заарештований у зв'язку зі справою «Тактичного центру», допитаний особисто Ф. Дзержинським і звільнений без будь-яких наслідків. 1922 р. стався другий арешт, а у вересні – вислання за межі РРФСР з ідеологічних причин у складі 160 представників інтелігенції, опозиційно налаштованих до нового ладу.

Першим місцем проживання родини Бердяєвих став Берлін, а з літа 1924 р. вони оселилися в робітничому передмісті французької столиці – Кламарі, де спочатку наймали квартиру, а потім переїхали до власного будинку, отриманого у спадщину від друга родини англійки Флоренс Вест. Жили вони скромно, за висловом Миколи Олександровича, «як у монастирі: ніяких розваг, візитів, поїздок (крім необхідного лікування)». У Парижі Бердяев відновив діяльність заснованої ним іще в Берліні релігійно-філософської академії. З 1925 р. він видавав «орган російської релігійної думки» – журнал «Путь». Постійно брав участь у міжнародних конгресах і симпозіумах, організовував зустрічі представників католицької, протестантської і православної релігійно-філософської думки.

1940-ті pp. виявилися для родини Бердяєвих надзвичайно важкими: війна, німецька окупація, нестача палива і харчів, хвороби, серйозна операція, перенесена Миколою Олександровичем 1942 р. Під час Другої світової війни загострилось і його патріотичне почуття, що змусило одного разу визнати: «Я не націоналіст, але російський патріот». Така позиція загрожувала арештом, але, як з'ясувалося після війни, хтось із вищого німецького командування вважав себе знавцем і захисником філософії, і це врятувало Бердяева від переслідувань гестапо.

Через кілька місяців після закінчення війни Бердяев пережив велике горе – у вересні 1945 р. поховав дружину, яка протягом майже сорока років була для нього єдиною коханою жінкою, її пам'яті присвячена одна з останніх книг філософа – «Екзистенціальна діалектика божественного і людського». Наприкінці життя він здобув учений ступінь доктора Кембриджського університету, був навіть представлений до Нобелівської премії, але одержати її не встиг. 23 березня 1948 р. Микола Олександрович помер.

Філософська і літературна творчість Бердяева широка і різноманітна. Його перу належить понад 450 робіт. Але про що б не писав філософ, він завжди був вірний головному напрямку, що визначив для себе ще в юнацтві: «Мене називають філософом свободи… Свобода для мене – первинне буття. Своєрідність мого філософського типу насамперед у тому, що я вважаю підвалинами філософії не буття, а свободу. У такій радикальній формі цього, здається, не робив жоден філософ. По суті, я все життя пишу філософію свободи, намагаючись її вдосконалити і доповнити».