Читать книгу 100 знаменитих людей України - Оксана Очкурова - Страница 24

(народ. 1958 р.)

Відома гімнастка. Абсолютна чемпіонка світу (1977, 1979рр.) і Європи (1978р.), п'ятикратна абсолютна чемпіонка СРСР з художньої гімнастики. Старший тренер спеціальної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (з 1983р.), заслужений тренер СРСР (1989р.), суддя міжнародної категорії. Віце-президент Федерації художньої гімнастики України (з 1988 р.).

Ірина Іванівна Дерюгіна за величезний внесок у розвиток українського спорту нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня. Її називають «стильною жінкою», «щасливим тренером», «активним функціонером спорту». Вона вже багато років захоплює і дивує не тільки шанувальників художньої гімнастики, але й світову громадськість своєю цілеспрямованістю, величезною працездатністю, витривалістю і непохитністю волі. Дерюгіна завжди твердо стоїть на ногах. Колись вона полонила вболівальників майстерністю, умінням володіти своїм гнучким і пластичним тілом, зберігаючи протягом усього виступу жіночність і красу, гідну пензля художника. А зараз суворо-чарівна Ірина Іванівна випромінює впевненість у своїх силах і з гордістю носить іще один титул, даний їй за незламний внутрішній стрижень, – «справжня леді Сталь». Ірина завжди чітко знає, чого вона хоче і як цього досягти. За її власним твердженням, вона ніколи не впадала у відчай і не відчувала розчарувань. І хоча вона і йшла второваним батьками шляхом, але всього досягла сама.

Майбутня олімпійська чемпіонка народилася в Києві 11 січня 1958 р. у сім'ї професійних спортсменів: її батько Іван Костянтинович – олімпійський чемпіон із сучасного п'ятиборства, мати Альбіна Миколаївна – тренер із художньої гімнастики. Маленьку Іру, яка ледь навчилася ходити, мама брала із собою на роботу в спортивний зал, де вона занурювалась у світ спорту, тренувань і зборів. Там завжди було гамірно і цікаво: звучала музика і мамин голос, який змушував гімнасток доводити будь-який елемент до досконалості. Дівчинка нікому не заважала, тому що розуміла: всі зайняті справою. Але Ірині зовсім не було нудно. Вона то гралася в ляльки, то уважно спостерігала за граціозними рухами мами і гімнасток. Їй і самій хотілося так само, як вони, витончено і віртуозно пурхати під звуки музики, майстерно виконуючи вправи…

Альбіна Миколаївна відвела дочку до балетної школи, коли Ірі виповнилося всього чотири роки. Їй хотілося, щоб мала опанувала азами хореографічного мистецтва, і навіть якщо в майбутньому вона не стане балериною, то відмінна танцювальна підготовка не зашкодить. І хоча балет дійсно серйозно захопив Іру, після занять вона все одно прибігала в гімнастичний зал до матері. Дівчинка вже тоді підсвідомо рвалася на поміст, думкою повторювала всі рухи гімнасток, але мати не поспішала піддавати її серйозним спортивним навантаженням. І майбутня легенда гімнастики, все ще мріючи стати балериною, у 10-літньому віці вступила до Київського хореографічного училища.

Остаточний вибір між балетом і професійними заняттями гімнастикою Дерюгіна зробила влітку 1972 p., коли її запросили до молодіжної збірної країни. А вже наступної зими вона записала у своєму спортивному щоденнику: «Мій ідеал у художній гімнастиці – Марія Гігова і перша абсолютна чемпіонка світу 1963 р. Людмила Савінкова».

Юна спортсменка дуже вимогливо ставилася до себе, а особливо до того, чим вона займалася. Кожну помилку намагалася проаналізувати і зробити все, щоб надалі її не повторити. Невтомне бажання боротьби і здоровий спортивний азарт допомагали Ірині. Ніщо не могло її зупинити, навіть травма – защемлення меніска правого коліна. Тоді, на Кубку СРСР, який проходив у рідному Києві, вона виступала, перемагаючи нестерпний біль. Однак, дивлячись на неї, ніхто не міг про це здогадатись – Ірина осяйно усміхалася землякам. І перемогла!

Спортивний характер Дерюгіної допомагав переборювати будь-які труднощі. У 15 років вона взяла участь у своєму першому чемпіонаті. Тоді на першості СРСР спортсменка посіла загальне 22-ге місце. Як справедливо вважала мама, Ірі просто не вистачило досвіду. Але ця перша невдача ніяк не відбилася на подальших планах.

Потім був дебют за кордоном, у Голландії. Ірина дуже хвилювалась, але цей виступ привернув увагу професіоналів світового рівня. Про манеру виконання Дерюгіної, артистизм і старанність багато писала преса, пророкуючи їй велике майбутнє. Юній гімнастці аплодували навіть судді, особливо за вправу зі стрічкою, виконану під вальс Андрія Петрова з кінофільму «Стережися автомобіля». Так стрімко почалася воістину тріумфальна хода майбутньої чемпіонки.

1975 р. Ірина стала абсолютною чемпіонкою України, вигравши при цьому і всі окремі види програм. П'ять років поспіль вона була абсолютною чемпіонкою СРСР. Потім до своїх нагород вищої проби вона додала золото абсолютної чемпіонки світу 1977 і 1979 pp. і Європи 1978 p., чемпіонки світу і Європи в окремих видах багатоборства 1975 і 1976 pp. За цими скупими статистичними даними стояли величезна праця, натхнення, майстерність, талант, а найголовніше – упевненість, що, навіть залишивши поміст, вона ніколи не розстанеться з художньою гімнастикою. Ірина Іванівна намагалася нічого не планувати – вона просто крок за кроком, послідовно, спокійно й упевнено йшла до поставленої мети. 1980 р. Дерюгіна закінчила Київський інститут фізичної культури, а три роки по тому вже була старшим тренером спеціальної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (СДЮШОР). З 1988 р. вона віце-президент Федерації художньої гімнастики України і суддя міжнародної категорії.

У листопаді 1980 р. Дерюгіна вийшла заміж за «кращого футболіста Європи», нападника київського «Динамо» Олега Блохіна. 15 січня 1983 р. у них народилася дочка Ірочка, яка зараз живе в Америці й от-от має одержати диплом юриста. Іра Блохіна – натура настільки ж обдарована і схильна захоплюватися (майбутній правознавець пробує себе на естраді, серйозно й успішно займається вивченням іноземних мов), як і цілеспрямована. Як і легендарні батьки, вона знає, що ніщо на світі не дається легко і, щоб досягти успіху, необхідно докласти чималих зусиль. Головне, щоб справа, якою ти займаєшся, тебе по-справжньому хвилювала.