Читать книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко - Страница 66

Та й багато ж їх у нас, пісень отих…

…Попросив колись молоденький чорт нашу дівку:

– Навчи лишень мене співати.

Дівка того чорта й осідлала:

– Неси мене, каже, куди знаєш: я буду співать, а ти вчись.

Ухопилась дівка за шерсть, поніс її чорт у ліси, в чагарі, де терни, де глоди, але тільки сам обідрався, що й шерсті на ньому вже не лишилося, а дівка – ціла та все співа.

– Коли ж ти, клята душе, наспіваєшся? – питає чорт.

– Та, – каже дівка, – ще й половини не переспівала.

– Уйми лишень: там словечко, там – два.

– З пісні слова не викинеш!

Та й співала дівка, поки чорт не ґиґнув…

От скільки в нас пісень! Та ще й яких: і чорта вбити можна!