Читать книгу Алхімік - Пауло Коэльо - Страница 17

Хлопець спробував читати книжку, але не зміг зосередитися. Він був схвильований і напружений, бо знав, що старий сказав йому правду. Він підійшов до торговця смаженою кукурудзою, купив пакетик попкорну, поки думав, повинен він чи не повинен сказати йому те, що сказав про нього старий. «Іноді краще все залишити таким, яким воно є», – подумав хлопець і заспокоївся. Якби він щось сказав торговцеві смаженою кукурудзою, той би протягом трьох днів думав, чи не покинути йому все, але він надто звик до свого візка.

Сантьяго міг визволити торговця смаженою кукурудзою від таких страждань. Він пішов через місто, не обираючи собі певного напрямку й прийшов у порт. Там стояла невеличка будка з віконечком, у якому люди купували квитки. Єгипет був в Африці.

– Вам чогось треба? – запитав суб’єкт у віконечку.

– Можливо, я прийду завтра, – сказав хлопець, відходячи геть.

Якщо він продасть лише одну вівцю, то зможе перепливти на протилежний берег протоки. Ця думка його налякала.

– Ще один мрійник, – сказав суб’єкт у віконечку своєму помічникові, коли хлопець пішов геть. – Але він не має грошей, щоб вирушити в мандри.

Стоячи перед віконечком, хлопець згадав про своїх овець і відчув, що боїться повертатися до них. Протягом двох років він вивчав мистецтво пастушої справи: навчився стригти овець, доглядати овець вагітних, захищати їх від вовків. Він тепер знав усі поля та пасовища Андалусії. Знав справедливу ціну, за яку міг купити й продати кожну зі своїх овець.

Він вирішив повернутися у хлів свого друга найдовшою дорогою. Це місто також мало свій замок, і він вирішив піднятися кам’янистим пагорбом і посидіти на одному з його мурів. З тієї висоти він міг бачити Африку. Одного разу хтось розповів йому, що саме звідти приходили маври, які на сотні років завоювали майже всю Іспанію. Сантьяго ненавидів маврів. Саме вони привели сюди циган.

Звідти він міг бачити і майже все місто разом із майданом, де він розмовляв зі старим Мелхиседеком.

«Хай буде проклята та година, коли я зустрів цього старого», – подумав він. Він прийшов у це село лише для того, щоб поговорити з жінкою, яка тлумачила сни. Ані жінка, ані старий не надавали найменшого значення тому, що він пастух. Вони були особами самотніми, які більше не вірили в життя й не розуміли, що пастухи, зрештою, прив’язуються до своїх овець. Він знав усі подробиці про кожну з них. Знав, яка накульгувала, яка мала народити через два місяці і які були найледачіші. Знав також, як їх стригти і як різати. Якщо він вирішить їх покинути, вони страждатимуть.

Повіяв вітер. Він знав цей вітер: люди називали його «левант». Разом із ним колись сюди вторглися орди невірних. Поки він не побував у Тарифі, він ніколи не думав про те, що Африка так близько. У цьому була велика небезпека: маври могли вторгнутися знову.

Левант посилювався. «Я перебуваю між вівцями і скарбом», – подумав хлопець. Він мусив зробити вибір між тим, до чого давно звик, і тим, чого йому хотілося. Він згадав про дочку торговця сукном, але вона не була такою важливою, як вівці, бо не залежала від нього. Можливо, вона навіть про нього не згадувала. Він не сумнівався, що не з’явися він через два дні, дівчина цього й не помітить: для неї всі дні однакові, а всі дні однакові тому, що люди перестають помічати приємні події, які відбуваються в їхньому житті завжди, поки сонце перетинає небесне склепіння.

«Я покинув батька, матір і замок свого містечка. Мої батьки звикли до нашої розлуки, і я до неї звик. Вівці також звикнуть до моєї відсутності», – подумав хлопець.

Згори він подивився на майдан. Торговець смаженою кукурудзою і досі продавав свій попкорн. Молоде подружжя сиділо на лаві, де він розмовляв зі старим, вони злилися в тривалому поцілунку.

«Торговець смаженою кукурудзою…» – сказав він сам до себе й не закінчив фрази. Бо левант повіяв сильніше, й він відчув його на своєму обличчі. Цей вітер, звичайно, приносив маврів, але він також приносив запах пустелі й запах жінок із запнутими вуаллю обличчями. Він приносив запах поту й будив мрії чоловіків, які одного дня вирушали на пошуки невідомого, золота, пригод – і пірамід. Хлопець позаздрив свободі вітру й подумав, що може стати таким, як він. Ніщо йому не перешкоджало, крім нього самого. Вівці, дочка торговця сукном, поля Андалусії були лише кроками до його Персональної Легенди.