Читать книгу Галицька сага. Велика війна - Петро Лущик - Страница 3

1914 рік
Пролог

Оглавление

Гаврило бачив, як кортеж повільно (а швидко він їхати просто не міг – люди, що стояли обабіч дороги, бажали якнайдовше бути поруч зі спадкоємцем) порівнявся з тим місцем, де стояв увесь напружений від чекання Неделько Чабринович. Той повернув голову туди, де серед натовпу, що радісно вітав ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружину Софію, стояв Данило Іліч. Він ледь помітно кивнув головою.

Несподівано для жандармів, що не давали людям вийти на проїжджу частину дороги, Чабринович протиснувся між ними, тримаючи в руках букет квітів, у якому була захована граната, й одразу кинув його у третій автомобіль. Букет описав невелику дугу і впав на брезентовий відкидний верх машини позаду ерцгерцога. Замість того щоб вибухнути і тим самим поставити на цьому крапку, граната відбилася від брезенту і впала на бруківку позаду. Лише тоді пролунав вибух.

Почулися крики тих, кого зачепили осколки. Скількох людей поранило, Гаврило Принцип не знав. Його (і не лише його одного!) хвилювало тільки те, що Франц Фердинанд залишився живий. Гаврило намацав у кишені браунінг, бажаючи завершити те, чого не вдалося Чабриновичу.

А виконавець невдалого замаху, усвідомивши свій провал, діяв за інструкцією. Він миттю дістав із кишені ампулу з ціанідом, але замість того, щоб померти одразу, Неделька просто вирвало. Зрозумівши, що так він може потрапити до рук жандармів (а це просто не входило ні у його плани, ні, тим більше, у плани керівництва), Чабринович побачив просвіт у натовпі й кинувся у річку Миляцку. На його біду, спека, що не покидала Сараєво упродовж усього червня, висушила досить-таки повноводну річку. Двоє поліцейських, що стрибнули за ним майже одночасно, виловили Неделька і витягнули на набережну. Тут нещасливий самогубець потрапив до рук натовпу. Що було потім, Гаврило не бачив. Кортеж швидко промчав повз нього, тому ні він, ні Тифко Грабеж, ні Цветко Попович не змогли довершити справу.

Замах провалився. Поки поліцейські виривали з рук осатанілого натовпу вже скривавлене тіло Чабриновича, що ледь-ледь подавав ознаки життя, Гаврило Принцип скористався цією метушнею і швидкими кроками попрямував набережною Аппель. Він звернув на бічну вулицю, де на розі стояв магазин «Делікатеси Шіллера». У Гаврила було трохи часу, щоб обдумати ситуацію і навіть перекусити.

Як на такий час у магазині було порожньо. Це й не дивно: не щодня до провінції приїжджає спадкоємець австрійського престолу!

Тому, побачивши відвідувача, господар – досить-таки огрядний чолов’яга – поцікавився, що клієнт бажає. Гаврилу, звичайно, хотілося б чогось випити, але він доконечно знав, що йому ніхто не продасть навіть пива: дев’ятнадцять років!

– Дайте чогось перекусити! – похмуро пробурмотів Гаврило.

Зрозумівши, що відвідувач не належить до категорії людей, із ким можна просто поговорити, господар мовчки поставив перед ним стандартний у його магазині сніданок і знову зайшов за прилавок, залишивши Гаврила самого зі своїми думками.

А вони були невеселі!

Замах, так ретельно підготовлений і розписаний буквально до хвилин, на який покладали сподівання не лише прості серби у Боснії, але й такі високі чини, про яких боявся говорити навіть Данило Іліч, що займав в організації «Чорна рука» не останню посаду, провалився через непередбачений збіг обставин. Спочатку цей незграба Мухамед Мехмедбашич не зміг вирвати шнур гранати, захованої у квітах, потім Чабринович не влучив із трьох метрів у салон автомобіля, в якому їхав Франц Фердинанд.

Їжа не лізла до рота від усвідомлення того, який вони матимуть вигляд в очах нащадків, від того, що після невдалої спроби замаху ерцгерцог побоїться далі залишатися в Сараєві й відбуде до себе у Відень, щоб більше ніколи сюди не повертатись. І хто знає, скільки мине часу, поки керівництво «Млади Босни» чи «Чорної руки» обере нову жертву і розробить детальний план її вбивства!

Гаврило Принцип пригадав інструкцію, отриману ним сьогодні вночі. Данило Іліч наголошував, що після роботи – за будь-якого результату! – усім належить зібратися на міському вокзалі: якщо все вдасться, то просто відразу виїхати з міста, якщо ж ні, то чекати на прибуття туди ерцгерцога, щоб довершити розпочате, адже у тому, що спадкоємець захоче негайно залишити місто, не сумнівався ніхто.

Гаврило Принцип покінчив зі сніданком, залишив на столику недрібну купюру (меншої просто не мав, адже вночі їм видали великі гроші) і вийшов на вулицю.

І застиг від несподіванки. Повз нього повільно проїжджав відкритий автомобіль, у якому сиділи Франц Фердинанд із дружиною і губернатор Боснії і Герцеговини Оскар Потіорек. Людей на вулиці було не так багато, а поліцейських і поготів. Рішення визріло миттєво. Гаврило вийняв із кишені браунінг, швидкими кроками підійшов до автомобіля і майже не цілячись натиснув на курок. Пролунав постріл. Франц Фердинанд схопився рукою за шию, звідки бризкала кров. Гаврило вистрілив іще раз, цілячись у губернатора, але після першого пострілу водій устиг натиснути на газ і куля потрапила в живіт герцогині Софії Гогенберґ. Усвідомивши, що він накоїв, Гаврило Принцип спробував повторити дії Неделька Чабриновича, але нічого, крім блювоти, ціан не викликав, а приставити до скроні пістолет йому вже не дали. Поліцейські і просто перехожі скрутили йому руки, повалили на землю і почали кóпати куди попало.

Останнє, що почув Гаврило Принцип перед тим, як знепритомніти, були розпачливі слова ерцгерцога:

«Соферль, не помирай, лишися заради наших дітей!»

Галицька сага. Велика війна

Подняться наверх