Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 26

Давно, дуже давно пес жив собі самітний. Накінець надокучило йому все самому блукати в лісі й вирішив знайти друга-товариша, з котрим би жив. Але хотів, аби сей його товариш був найсильніший з усіх тварин.

Лісові звірята радили піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:

– Вовче, брате, жиймо в’єдно!

Вовк одповів:

– Чому би ні!

Зачали жити в’єдно. Раз, як ночували в лісі, вчув пес якийсь шелест і зачав трястися-боятися. Пробудив вовка, а той йому каже:

– Будь тихо, бо прийде ведмідь та з’їсть нас!

Тоді здогадався пес, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:

– Ведмедю, братику, жиймо в’єдно!

– Коли в’єдно, то в’єдно, – відповів ведмідь.

Минула коротка доба. Раз на зорях вчув пес якийсь шелест і зачав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:

– Затягнімося в корч, бо ще надійде лев та роздере нас обох!

Подумав пес, що лев має бути ще сильнішим. Лишив ведмедя й пішов до двору короля лева.

– Леве, леве, королю звірів, жиймо в’єдно!

– За слугу прийму тебе, – відповів лев.

Пес зостався з ним. Раз так понад вечір зачав пес боятися й зачав вити, гавкати. Вибіг лев з палати й каже йому:

– Мовчи, бо ще надійде людина й застрелить нас обох!

Пес замовк, але зараз здогадався, що та людина має дужчою бути, коли її лев боїться.

Пішов пес до людини і пристав до служби в неї.

Від того часу й живе пес коло людини.