Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 38

На ужоцькій Верховині є мале село Ставне. Є воно окружене багатьма вершками. Один з вершків зветься Ріх. Старі люди переказують: жила раз у селі жона на ймення Петричкова. Вона держала кози. На Великдень усі люди пішли до церкви, а вона зосталася вдома сама з однорічною дитиною.

Козам не було чого дати їсти, то випустила їх на двір, аби шукали собі дещо. Кози не зосталися на дворі, а просто пішли на гору Ріх. Петричкова пішла з дитиною за ними. Догонила їх на самім вершку. Там увиділа широку пивницю, наповнену бочками золота й срібла. Зайшла вона там. Поклала дитину на землю й набрала повну хустку золота. Винесла його в ліс, висипала на купу й побігла ще по золото і срібло. Вдруге повелося їй зробити те саме. Коли вернулася втретє, то вже знайшла двері пивниці замкнені, а дитина лишилася в пивниці. Петричкова так настрашилася, що заніміла. Пішла вона до купи золота і срібла, а там знайшла тільки попіл. Побігла додому і, йойкаючи, показувала на гору Ріх. Привела там людей до дверей пивниці, та ніхто не міг дверей отворити.

Порадилися люди, найняли службу. Дванадцять попів вийшло на місце й служили службу, та нічого не допомогло. Пробували допомагати й ворожки, та й те не було нічого варте.

Раз десь коло Самбора знайшовся розумний чоловік, котрий порадив, аби пішли до тої пивниці знов на Великдень. Як тоді зайде Петричкова й не буде дивитись на золото і срібло, а тільки на дитину, то знайде її знову.

Так і сталося. Петричкова поправді знайшла там свою дитину. Нічого на ній не змінилося, тільки одним роком була старша.

Пивниця ще й тепер стоїть, але золота і срібла в ній од того часу ніхто не видів.