Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 39

Тоді ж за моєї молодості, за мого часу, бо старі люди як згадають за те врем’я, то було розказують такий случай, що як одна жінка та чотирьох турків убила. От яким родом воно й було на тім боці – недалеко й відсіль, верст за сорок.

Стояла у лісі хатка; у тій хатці жив чоловік із жінкою. Находять на той край турки. Чоловік, злякавшись турків, забрав тілько двоє діток та й утік, а жінку таку, що от-от розсиплеться, покинув у хаті на Божу волю, бо її не можна було ні на коня посадить, ні на віз покласти… От, як осталась та жінка сама, дитину ізродила, зачала себе очищать; окропи гріє, а бачить у вікно, що прибігло два турки кіньми. Кого бояться – тих два й прибігло. Аж один з коня та в хату!.. Вона той окріп, що гріла, стрівши турка на порозі, як лине йому межи очі, так він і не кавкнув… та труп його сховала. А другий жде-жде, – не виходить товариш, – та й собі в хату. Так вона й тому так. А послі вп’ять два прибігло, вона й тих так: одним мечем повоювала – усе окропом-таки.