Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 8

Воно так було. Приходить дідько до Бога і каже йому:

– Боже, що ж дивного, що тебе люди слухають і тобі моляться, коли ти їх різним добром даруєш?! Позволь мені світом радити хоч тиждень, то будеш бачити, що вони про тебе і забудуть!

– Добре, – каже йому Бог, – радь!

Ну, зачав же дідько гуляти! Що може видумати гіршого, теє на людей і насилає. Не помагає нічого то: люди, як на злість йому, ще гірш тиснуться до Бога. «Чекай, – думає дідько, – заберу я од вас огонь, тоді ви мусите мені поклонитися!» Зібравши усе в купу, що тільки може палитися, запалив і ходить кругом та пильнує, щоб хто хоч до люльки не вкрав.

Бідують люди та й руки ломлять, до Бога моляться та просять, щоб таке лихо минулось. Вислухав Бог людей та й кличе святого Петра і каже йому:

– Петре, голубе, як би ти, серце, украв вогню у дідька?!

– Що ж, Боже, вкрасти, то й вкрасти, але як?!

– Ох, Петре, голубе, нащо ж я тебе лисим сотворив, та ще святим наставив, щоб ти не вмів дідька ошукати?! Йди до коваля, зроби собі залізного дрюка та й розпали його коло дідькового вогню: упісля коли до чого доторкнешся тим дрюком, то у тому вогонь і зостанеться! Йди ж, голубе, та й не барися, бо люди плачуть.

– Ну, так що ж, іти, то йти, – каже Петро.

Та й пішов. Зробивши залізного дрюка, приходить Петро до дідька. Поздоровкався, починають собі балакати. А тим часом Петро усе підгортає огонь, ніби помагає дідькові. А упісля, забалакавшись, устромив дрюка у вогонь та, на його спершись, стоїть та й чекає, щоб він розпаливсь. А далі, як побачив, що дрюк побілів уже:

– Ну, – каже, – бувай здоров, свате, пора мені йти!

– Йди, – каже дідько, – здоров! А чим се ти так собі дрюка помастив?

А Петро й не знає, що сказати: тик-мик, та нема дрібних – та у ноги… Дідько за їм – догадався… Петро не втече, дідько не здожене… Бачить Бог з неба, що вже дрюк холоне, та й кричить:

– Вдар, Петре, у камінь!

Петро як різоне гарячим залізом об камінь, то вогонь у камені й зостався. І от тепер, бач, як вдариш залізом у кремінь, то вогонь і посиплеться.