Читать книгу Капітан Смуток - Сергій Мартинюк - Страница 10

Не знаю, чому я згадую про це саме зараз, та якогось літа в другій половині 90-х, знічев’я блукаючи на самоті між гаражами, я застукав Пі та ще одного трохи старшого пуцвірінка за не вельми зрозумілим мені заняттям: ті зосереджено витискали вміст тюбиків клею «Момент» у звичайні кульки, після чого спрагло вдихали з них розляпану всередині жовтаву бридоту.

На мою присутність хлопаки особливо не зважали, хоча й помітили, як я підходив. Судячи з того, як за трохи Пі з напівзакритими очима почав дертися на іржаву стінку гаража, немов намагаючись пройти крізь неї всередину, ввижалося йому щось питомо позамежне. Я поспіхом лишив їх за гаражами, намагаючись не домислювати дитячими мізками зайвого.

Приблизно тоді нашим будинком поповзли мацаки чуток, що Пі наркоман і дітям небажано підтримувати з ним будь-які стосунки. Мало хто сприйняв це серйозно: харизма самовпевненого хулігана та ореол таємничості навколо нього брали гору над недалекими пересторогами дорослих. Навіть якщо і так, то це особиста справа Пі, його життєвий вибір.

Зрештою, що дорослі могли знати про наше життя? Вони жили цілком іншим. У них була своя дідівщина – у нас своя. І єдине, що нас єднало, окрім спільного унітаза та кухонного столу,– це те, що і в їхньому, і в нашому світі безтілесні духи так і лишалися безтілесними духами.

Пі ніколи не був наркоманом. НІКОЛИ! Це так, щоб ви мали на увазі: наркотики в житті Пі нічого ніколи не вирішували. Якщо й були якісь дійсно небезпечні речовини чи препарати, то всі вони містилися всередині самого Пі. Він сам був залежністю для багатьох. Солодкою і болючою, як любов, котра несподівано падає нам на голову і так само несподівано зникає.

– Любов має колір і властивості першого снігу,– замріяно повторював Пі.– Ніжна, цнотлива білосніжна барва, короткочасна і ледь вловима. Потрапивши до рук людських, вона лишає по собі тільки воду. Солону на смак, мертву на дотик.