Читать книгу Капітан Смуток - Сергій Мартинюк - Страница 2

Епіграфів тут багато, і спершу це викликає деяку підозру, хоч уже невдовзі починаєш розуміти: це не вивіски для прикриття, а своєрідний Авторів іконостас, духовні предтечі й отці-засновники його «Капітана» – само по собі доволі цілісне і пристойне товариство. Керуак, Кізі, Буковскі, Паланік… І звісно, Селінджер, чи то пак Голден Колфілд, який очікувано матеріалізується зачитуваним і перечитуваним примірником «Ловця».

Що неочікувано (підкреслю – особисто для мене) – це Авторове в моїх очах радикальне роздвоєння. Ніяк не можу повірити, що фронтмен гурту, музику якого я не витримую довше двох хвилин, і автор цієї прози, від якої часом так важко мені відірватися – одна й та ж людина. Цей солодкавий і, на жаль, такий типово український «дівчачий рок» в моїй уяві ніяк не хоче корелювати з жорсткістю та мудрістю, справжністю та цинічною ніжністю, а головне – з максималізмом романного письма. Так, нерівного, стрибкоподібного. Так, іноді штучного. Але все ж переважно міцного і зрілого.

Тож роздвоєння нехай залишається на моєму сумлінні. Всіх же нас, хто читає книжки, та ще й українською, годиться привітати з новим іменем, новим романом, новим героєм.

І страшенно цікаво, як усе складеться далі.

Юрій Андрухович