Читать книгу Капітан Смуток - Сергій Мартинюк - Страница 11

На вулиці тоді стояли напівпритомні дев’яності, і люди існували самі по собі.

Пі, як і я, виховувався без батька. Справи в них, чесно кажучи, йшли значно краще, ніж у нас. Олена Андріївна, окрім уроків у школі, активно підробляла репетитором з англійської для недалеких бовдурів із заможних сімей – окремі батьки завбачливо переймалися майбутнім своїх короткозорих нащадків. Тому у Пі вдома і м’ясо було, і книжки нові з’являлися на полицях (Пі відверто нехтував цим скарбом), і перша в нашому дворі «Dendy» з’явилася теж у них, і подарунки під подушку Миколай справно приносив, і покласти під ялинку щось хороше Дід Мороз ніколи не забував, був Пі слухняним чи ні. Це я вже мовчу про новий одяг, кросівки на липучках, футбольні м’ячі, ракетки для бадмінтону, настільний футбол і кишенькові гроші. Пі ставився до сімейного достатку прохолодно, викликаючи цим у бідакуватих заздрісників ледь не благоговійний трепет. Кожен з нас хоча б раз мріяв опинитися на його місці.

Щодо батька Пі, то вже значно пізніше, після смерті Олени Андріївни, Пі розповів мені, що татко його про існування сина взагалі не здогадується. Принаймні так казала його мама. Вона розповіла Пі, що той був звичайнісіньким студентом «кулька», хистким бенкетуном- балагуром, добродушним духовиком-горопахою, що інколи халтурив на похоронах та весіллях, а переважно, нудьгуючи, сновидою плівся життям. Він був значно молодшим за неї і родом з дитбудинку.

Всю провину за відсутність у Пі батька вона взяла на себе й попрохала сина не паскудити ім’я татуся лихими думками та образами. Ще Олена Андріївна розповіла, що в того хлопця були гарні пухкі губи і ніжні руки – великі та незграбні, але диявольськи пестливі й уважні. А не сказала вона студентику про свою вагітність, бо боялася, що той, не дай Боже, вкоротить собі віку, осоромившись перед світом та людьми через злягання зі значно старшою за себе шкільною «училкою».

Загалом мама в Пі була чудова – навіть у цьому ми йому заздрили. Ніхто ніколи не чув, щоб вона його сварила, ганила чи хоча б підвищувала голос. Не кажучи вже про побої, що чинилися в кожній другій сім’ї тієї нервової епохи. Хоча дати прочухана йому було за що, і ми – свідки багатьох діянь Пі – про це добре знали. Знали і глухо мовчали. Ніхто з нас не був зацікавлений у тому, щоб зіпсувати усталений образ хоча б чогось ідеального в полі нашого зору.

Чого вартували тільки вечірні тусівки Пі в бесідці з ватагами зальотних панків чи старшими пацанами з двору та їхніми дівками з цигарками в ротах. Нас трусило від одних тільки припущень, що там відбувається і про що мовиться!..

Коли батьки заганяли нас мало не силоміць спати, ми, наче принишклі пуголовки з напіввідкритими пельками, до болю в скронях вслухалися з-під ковдри в п’яні крики, що лунали з бесідки, намагаючись усотати до найменших подробиць усе роблене там. Не знаю, як Пі вдавалося знаходити компроміс із матір’ю і як вона ставилася до гулянок сина, але факт лишався фактом: Пі й далі гульбенив пізніми вечорами з тутешніми і зайшлими дорослими.

При цьому маму він любив так, що коли йому випадало згадати про неї в розмові, голос Пі починав звучати ніжно й тонко, майже по-дівчачому, і в тому всьому не залишалося й сліду від звичного хуліганського образу. Такі от дитячі метаморфози.

Між тим, Пі лишався дитиною. Час від часу він зависав і з нами. Ділився новими досвідами, гострими словечками, карколомними історіями, паршивими манерами та тривожними настроями дорослого світу… Рідше – мріями, навіяними кіношними образами.

Був період, коли Пі жив і бачив себе кілером, чим геть проїв наші юні вуха. Він уявляв себе в довгому пальті поверх білої футболки, у чорній шапочці та сонцезахисних окулярах, з незворушно черствим обличчям та «Berettа 92FS» у руці. Пі казав, що кращого фільму, де було б стільки різної та незвичайної зброї, він не знає. Коли ж я вперше побачив «Леона», то не міг відірвати погляду від тендітної Наталі Портман. Герой Жана Рено, хоча й вселяв у мене хлопчаче захоплення, видавався приреченим самітником-вовкулакою. Від нього навіть через скло телеекрана віяло протухлим яєчним жовтком смерті.

Окрім того, Пі мав звичку безпардонно колупатися в носі і стріляти виловленими там кальмарами у присутніх. Під час цієї процедури, не зводячи зі співрозмовника погляду великих сіро-зелених очей, він міг захоплено розповідати про голі груди Іванки з другого під’їзду, яка вчора вночі буцімто демонструвала їх у бесідці, безсоромно приспустивши ліфчик до живота.