Читать книгу Кінець зміни - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Стівен Кінг - Страница 12

Вони з Холлі йдуть обідати в «Сад панди» в сусідньому кварталі. Ще рано, і в залі вони практично самі. Холлі не їсть м’яса і замовляє китайську локшину з овочами. Ходжес любить гостру яловичину шматочками, але шлунок останніми днями такого не приймає, то він замовляє ягнятину «ма ла». Обоє їдять паличками – Холлі тому, що добре вміє, а Ходжес для того, щоб не поспішати й зменшити імовірність пообіднього вогнища в животі.

Вона каже:

– Остання велика заметіль була дев’ятнадцятого грудня. Погодники повідомляли, що на Урядовій площі сніг лежав шаром в одинадцять дюймів,[10] а в Бренсон-парку – тринадцять.[11] Не те щоб надзвичайно товсто, але другий снігопад тієї зими – попередній – насипав лише чотири дюйми.[12]

– Шість днів до Різдва. Десь тоді Дженіс Еллертон отримала «заппіт», як пригадує Елдерсон.

– А ти гадаєш – їй дав ту штуку той самий чоловік, який дивився на будинок?

Ходжес ловить шматок броколі. Вона має бути корисна, як і всі інші несмачні овочі.

– Не думаю, що Еллертон будь-що взагалі взяла б у чоловіка в куртці, заліпленій маскувальною стрічкою. Я такої можливості не виключаю, але навряд.

– Ти їж, Білле. Якщо я поїм усе своє швидше за тебе, то вийде, що я як свиня.

Ходжес їсть, хоча останніми днями апетит у нього слабенький навіть тоді, коли шлунок не влаштовує сцен. Коли шматок застряє в горлі, він змиває його чаєм. Мабуть, непогана думка – чай, здається, допомагає. Він думає про результати аналізів, які має побачити. Спадає на думку, що проблема може бути серйозніша, ніж виразка, що виразка якраз може виявитися найкращим сценарієм розвитку подій. Проти неї є ліки. А проти іншого – не дуже.

Коли він вже бачить дно на середині тарілки (але, Господи, скільки ж по краях полишалося), то відкладає палички і каже:

– Я виявив дещо, поки ти виловлювала Ненсі Елдерсон.

– То скажи.

– Я читав про ті «заппіти». Просто дивина, як оці електронні компанії з’являються – і раптом зникають. Як кульбабки навесні. Той «командер» не став аж надто популярним на ринку. Занадто простий, занадто дорогий, занадто складна конкуренція. Акції корпорації «Zappit» упали, і її перекупила компанія «Sunrise Solutions». Минуло два роки – і ця компанія теж збанкрутувала й закрилася. Що означає: «заппітів» давно вже нема і той чоловік, який роздавав пристрої, – якийсь шахрай.

Холлі швидко розуміє, до чого він веде.

– Тобто ота анкета – хвіст собачий. Щось таке, для, так би мовити, правдоподібності. Але ж той чоловік не намагався розкрутити жінку на гроші, ні?

– Ні. Принаймні нам про це невідомо.

– Щось тут дуже дивне, Білле. Ти будеш про це казати детективу Гантлі й міс Красиві Сірі Очі?

Ходжес бере з тарілки останній, найменший шматочок м’яса – і отримує нагоду впустити його назад.

– А чого вона тобі не подобається, Холлі?

– Ну, вона мене за ненормальну вважає, – спокійно пояснює жінка. – Такі справи.

– Та я впевнений, що вона не…

– Та ні. Вважає. І, мабуть, думає, що я й небезпечна теж, після того як я дала по голові Брейді Хартсфілду на концерті «Довколишніх». Але мені все одно. Я б і знову так зробила. Хоч тисячу разів!

Він кладе долоню на її руку. Палички в пальцях Холлі вібрують, мов камертон.

– Я знаю, що ти б так зробила. І була б тисячу разів права. Ти врятувала тисячу життів – і то за мінімальними оцінками.

Вона витягає руку з-під його руки й починає збирати крупинки рису.

– Ну, я можу жити із тим, що хтось вважає мене за ненормальну. Я все життя мала справу з такими людьми – з моїх батьків починаючи. Але тут і ще дещо. Ізабель бачить тільки те, що перед очима, і не любить тих, хто бачить більше чи, принаймні, шукає чогось більшого. Вона і до тебе так ставиться, Білле. Вона ревнує. Ревнує Піта до тебе.

Ходжес нічого не каже. Такої можливості він не розглядав.

Холлі кладе палички.

– А ти не відповів на моє запитання. Ти розкажеш, що нового дізнався?

– Ще ні. Є дещо таке, що я хочу зробити спочатку, якщо ти затримаєшся в офісі після обіду.

Холлі усміхається, дивлячись у тарілку із залишками страви.

– А я завжди так.