Читать книгу Кінець зміни - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Стівен Кінг - Страница 4

Шибка розбивається у задній кишені штанів Білла Ходжеса, після чого лунає радісний хор хлоп’ячих голосів: «Гоооол!!»

Ходжес здригається і підскакує на сидінні. Доктор Стамос – один з чотирьох обов’язкових лікарів, і зранку в понеділок у нього в приймальні не протовпитися. На Ходжеса всі озираються. Він відчуває, як у нього горять щоки.

– Перепрошую, – звертається він до всіх навколо. – Текстове повідомлення.

– І гучне ж! – відзначає літня пані з рідкуватим сивим волоссям і обвислою, наче в бігля, шиєю. Від такого зауваження Ходжес знічується, як хлопчисько, – а йому вже під сімдесят… Ну а дама, однак, у курсі мобільного етикету. – Слід зменшувати звук у громадських місцях або взагалі його вимикати.

– Так, звичайно, звичайно…

Пані повертається до книжки в м’якій обкладинці (це «П’ятдесят відтінків сірого», добряче потерта – схоже, перечитується не вперше). Ходжес витягає з кишені смартфон. Повідомлення прийшло від Піта Гантлі, старого колеги з часів служби в поліції. Піт уже теж скоро полишить цю справу – неймовірно, але правда. Кінець зміни – так у них це називається, але сам Ходжес був не в силах остаточно здати свою зміну й перестати наглядати за порядком. Він зараз керує маленькою, на дві особи, фірмочкою під назвою «Що впало, те пропало». Він називає себе незалежним агентом з вистежування боржників, бо кілька років тому в нього вийшла халепа, після якої ліцензію детективної агенції йому видати не можуть. У цьому місті треба мати зв’язки. Але ж він – приватний детектив, принаймні частину часу ним є.

«Зателефонуй мені, Керміте. Якншвш. Важливо»

Власне, Керміт – це перше ім’я Ходжеса, але для більшості людей він користується другим; від цього його менше порівнюють з жабеням із «Маппет-шоу». А от Піт має за правило називати його Кермітом. Йому це видається кумедним.

Ходжес уже міркує, чи не сунути телефон назад у кишеню (вимкнувши звук, якщо відшукає в меню опцію «не турбувати»). До Стамоса його осьось викличуть, і він волів би відбути консультацію. Як і більшість немолодих чоловіків, він не любить лікарські кабінети. Йому завжди страшно – а раптом там виявиться: щось не просто не так, а справді погано. До того ж знає він, про що хоче поговорити колишній колега: наступного місяця обмиватимуть його вихід на пенсію. Відбуватиметься все в «Raintree Inn», отам, аж біля аеропорту. Там і Ходжес відзначав свою пенсію, тільки тепер він питиме значно менше. А може, взагалі не питиме. Коли він працював у поліції, в нього були деякі проблеми зі спиртним, частково через це розпався його шлюб, але зараз його смак до алкоголю послабився. І стало легше. Колись він читав такий науково-фантастичний роман – «Місяць – суворий господар». Щодо місяця важко сказати, але Ходжес готовий під присягою свідчити, що віскі – ото справді суворий господар, і в космос літати не треба. Він замислюється над цим, гадає, чи не відписати Пітові, але відкидає цю думку і встає. Велика сила – старі звички.

Жінку на рецепції, судячи з бейджика, звати Марлі. На вигляд їй років із сімнадцять, і вона осяває його бадьорою спортивною усмішкою:

– Він скоро вас викличе, містере Ходжесе, обіцяю. Ми зараз просто трошечки затримуємося. Такий оце понеділок.

– Понеділок – день важкий, – відказує Ходжес. Вона дивиться немов крізь нього.

– Я на секундочку вийду, добре? Треба зателефонувати.

– Добре, – каже вона. – Тільки далеко від дверей не відходьте. Я вам махну, якщо вас викликатимуть.

– Домовилися. – Ходжес зупиняється коло дами з книжкою. – Що, гарний роман?

Пані підводить очі:

– Ні, але дуже енергійний.

– От і мені казали. А кіно ви бачили?

Вона змірює його здивованим і зацікавленим поглядом:

– А що, є й кіно?

– Так. Вам варто пошукати.

Не те що Ходжес сам його дивився, але Холлі Джібні – раніше асистентка, а тепер повноцінний партнер, пристрасна кіноманка від часів свого важкого дитинства, – намагалася затягти його на сеанс. Двічі. Саме Холлі поставила йому на телефон рингтон із розбиванням скла. Їй це видавалося прикольним. Ходжесові теж… попервах. Тепер цей звук його дратує. Він пошукає в Інтернеті, як воно замінюється. Як він виявив, в Інтернеті можна знайти що захочеш. І корисне. І цікаве. І смішне.

А є жахливе лайно.