Читать книгу Ренідео Новий Рік - Тата Астері - Страница 3

Усе довкола освітилося зелено-блакитним світлом, пронизаним золотими прозорими краплинами. Вгорі яскраво сяяли великі зірки, і поруч було безліч інших, менших.

– Це головне сузір'я неба моєї батьківщини, воно називається Південний Хрест. – Ніжно сказала Желі, і в її голосі почулося хвилювання, а по голівці пройшло сяйво.

– Ти так сильно любиш свою батьківщину? – Запитав Девід, трохи здивований хвилюванням Зеленої Черепахи.

– Так, знаєш, мене все тут хвилює. – Відповіла вона. – Подивися на Південний Хрест: це найменше з відомих 88 сузір'їв, але яке ж воно прекрасне! Як допомагає мореплавцям знайти дорогу в океані! А от бачите скупчення різнобарвних зірок усередині Південного Хреста? Це його головна коштовність, вона називається «Скринька з Діамантами». Південний Хрест так люблять у Південній півкулі, що його винесли на свої прапори багато країн – Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Папуа – Нова Гвінея та наш острів Різдва.

– А чому острів так називається? – Запитав Девід.

– Я хочу відкрити вам таємницю. – Трохи зніяковіло відповів Гермес. – Нічого такого не подумайте, я однаково ваш друг і хлопчик, тільки в міфах Прадавньої Греції мене називають богом подорожей, і я знаю все про подорожі.

– Правда? – здивувала Соня. – Так це класно, не треба бентежитись! Ти стільки можеш нам розповісти!

– Так, можу, звичайно. – Зрадівши, відповів Гермес. Він дуже хотів дружити з дітьми і хвилювався, як вони сприймуть новину про його особливості. – Отож, близько трьохсот років тому була епоха Великих географічних відкрить, коли мореплавці буквально борознили земну кулю. І саме в день Різдва Христова, 25 грудня, повз острів пропливав корабель Британської Ост-Індської компанії. Моряки помітили острів і так відбулося його відкриття для європейців. А острів отримав назву на честь Різдва, англійською мовою це звучить Крістмас-Айленд.

– Це та-ак дивно! – Скільки ж у світі всього цікавого! – вигукнула Соня.

– Ти ще більше здивуєшся, коли довідаєшся, що насправді наш острів – це гора в Індійському океані, а його верхівка визирає з води. – Пояснила далі Желі. – Це найбільший у світі атол, тобто кораловий острів.

Вона глибоко вдихнула повітря й натхненно продовжила:

– Тільки уявіть собі! Тільки уявіть! У нас на острові живе 14 видів равликів, 70 видів метеликів, 90 видів жуків, 30 видів павуків, 650 видів риб, дуже багато моїх сестричок – зелених черепах! А на деревах ростуть папороті та орхідеї! Все це поєднується в єдиний Національний парк.

– Так, Желі, дорога, тут просто чудово, але нам треба поспішати. За хвилину настане північ на острові Різдва, тут почнеться Новий рік, і ми відправимося далі. А зараз відвідаємо нашого друга – Маленького Червоного Крабика, привітаємо його, а виходить, і всіх мешканців острова Різдва. – Трохи стурбовано відповів Гермес.

– Звичайно! – відгукнулася Желі. – Тут дуже багато крабів. Вони невеликі, розміром як долоня дорослої людини. Коли приходить сезон дощів, відразу після першої зливи, червоні краби починають подорож з лісу на берег океану. Це така величезна червона жива ріка!

– Навіщо вони це роблять? – запитав Девід.

– Саме в прибережних норах вони відкладають ікринки, з яких народяться маленькі личинки – крабики. Вони дуже маленькі і безпомічні. Кожен може їх скривдити. Їх хочуть з'їсти і риби, і птахи. А через 25 днів малесенькі крабики починають свою першу подорож углиб острова, в ліс своїх батьків. – Відповів Гермес. – Ну от, ми вже в гостях у Маленького Червоного Крабика.

Желі тихенько поворушила сухий листочок, яким була прикрита нірка. Звідти показалася червона голівка з великими розумними очима:

– Ах! Не вірю своїм очам! Які гості на Новий рік! Мої дорогі, улюблені Гермес, Желі, Соня, Девід!

– Як, звідки ти знаєш нас? – Здивувався Девід.

– На нашій планеті все пов'язане, – весело відповів Маленький Червоний Крабик. – Нам може здаватися, що ми незнайомі, а насправді всі знають і люблять один одного. Коли я вперше подорожував від берега океану до лісу, мені було страшнувато, адже я нічого не знав.

Маленький Червоний Крабик трохи зіщулився, показуючи усім своїм виглядом, як саме йому було страшнувато, і продовжив свою розповідь:

– Поруч було багато моїх братиків і сестричок, нам було дуже тісно.

І ось, коли попереду з`явилося шосе, більшість наших почали переправлятися через спеціальні містки, які люди будують для наших походів. Ну а я вирішив перейти прямо через дорогу. А-а-а-а!

Соня здригнулася від лементу. А Маленький Червоний Крабик весело подивився на неї:

– Не бійся! Це історія з гарним кінцем. Розумієте, на мене наїхала така штука, яка називається байк, або велосипед. От я і кричав, звичайно.

Оповідач надув свої щічки, намагаючись знову показати, як саме він кричав, але Соня благально склала ручки на грудях:

– Будь ласка, не треба!

– Ну добре, добре. – Дружелюбно відповів Маленький Червоний Крабик. – А далі мене підібрала дівчинка, яка їхала на байку. Вона забрала мене додому, поселила в скриньці біля торшера, вилікувала ніжку, а потім віднесла мене в ліс. Ми й зараз дружимо із Сонею.

– Цю дівчинку звати Соня? – Здивувалася Соня.

– Так, дівчаток з іменем Софія зараз багато на нашій Планеті, – Відповів Гермес. – Це ім'я в перекладі з давньогрецької мови означає мудрість, і вона так потрібна зараз. Напевно, тому багатьох дівчаток називають іменем Соня

– А що таке мудрість? На що вона схожа? – запитав Девід.

– Мудрість? – Задумався Гермес. – Мабуть, це теплі очі, тепле серце, теплий розум. Це як чашка какао, як улюблена іграшка, як світанок на морі.

– Це коли ти можеш зрозуміти і вибачити іншого, і навіть подружитися, як я із Сонею. Адже вона не хотіла мене кривдити, і відразу кинулася на допомогу. – Переконано сказав Маленький Червоний Крабик.

– Ми повинні поспішати. – Желі похитала голівкою. – Адже часу обмаль. Нам потрібно встигнути за п'ять хвилин земного часу відвідати святкування Нового року в різних країнах.

– Як? – засмутився Маленький Червоний Крабик. – А я? Я з вами!

Соня швидко запропонувала:

– Я можу забрати Крабика у свою нагрудну сумочку!

– Це дуже гарна думка! – Підтримала Желі.